• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Рівень економічного розвитку країни визначають за обсягом валового національного продукту (ВНП) або обсягом і структурою валового внутрішнього продукту (ВВП), за подушним ВВП, структурою зайнятості населення, енерго- і електроспоживанням, обсягом експорту.

ВВП – сумарна вартість товарів і послуг, вироблених за рік у межах країни.

ВНП - сумарна вартість товарів і послуг, вироблених національними суб'єктами (підприємствами, організаціями, приватними особами) за рік, незалежно від їх територіального розташування. Розрив між показниками подушного ВВП (між його верхнім і нижнім рівнями) складає 47 разів.

Рівень економічного розвитку країни в цілому дуже точно відображає структура зайнятості населення. Цей рівень, як правило, є прямо пропорціональним до частки населення, зайнятого в сфері послуг, і обернено пропорціональним до частки населення, зайнятого в сільському господарстві. В економічно високорозвинених країнах відбувається постійне зменшення частки зайнятих у промисловості, у країнах, що розвиваються, - навпаки.

Виходячи з критеріїв, що характеризують економіку, соціальний розвиток (рівень урбанізації, письменність, середня, вища освіта), виділяють п'ять типів країн.

1. Економічно розвинені країни - 23 країни, де мешкає 15% населення світу, але вони виробляють 3/5 світової промислової продукції. Ці країни мають величезні фінансові ресурси, і на їх частку припадає 9/10 іноземних інвестицій. Основна закономірність цих країн - наявність високорозвиненого господарства, а якому об'єднуються діяльність держави і потужних груп національного і транснаціонального капіталу.

Особливе місце посідають головні країни, так звана "велика сімка" - США, Японія, ФРН, Франція, Велика Британія, Італія і Канада.

На них припадає майже половина ВВП і виробництва промислової продукції світу. Для цих країн характерні такі риси: всі вони постіндустріальні або індустріальні, їх корпорації контролюють основну частину світового господарства.

До інших країн даного типу належать малі промислове розвинені країни Європи - Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія та ін., а також промислове розвинені країни південної півкулі: Австралія, Нова Зеландія, ПАР.

2. Середньорозвинені країни перехідної економіки, в яких сформувався сучасний механізм ринкової економіки. Господарство цих країн має скромніші економічні показники порівняно з розвиненими державами і не остаточно сформовану структуру господарства.

Серед них виділяють Іспанію, Португалію, Туреччину, Грецію, а також країни нової індустріалізації - Республіку Корею, Тайвань, Сінгапур, Мексику, Уругвай, Бразилію та ін. В цих країнах відбуваються динамічні процеси перебудови господарства. Поштовхом до цього були значні інвестиції американського і японського капіталу, впровадження передових технологій.

3. Постсоціалістичні країни перехідної економіки - молоді незалежні держави - колишні республіки СРСР (Україна, Росія, Білорусь, Молдова та ін.), а також постсоціалістичні країни Європи (Польща, Чехія, Словаччина та ін.), що стали на шлях розвитку ринкової економіки. Ці країни займають 18% території земної суші, в них мешкає 7,5% населення світу, їх частка у ВНП світу - 3,5%.

Тут сформувався індустріальний тип економіки. Економічна політика країн цієї групи була спрямована на індустріалізацію, створення державних підприємств, продукція яких часто була не конкурентоспроможною і тому орієнтувалася на внутрішній ринок. Хоча зараз в цих країнах проводяться ринкові реформи, у більшості з них економіка знаходиться в кризовій ситуації.

4. Країни, що розвиваються - 128 країн Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії; займають 50% земної суші, де мешкає 52% населення світу; їх частка у ВНП світу - 20%. Історико-географічні особливості розвитку, а також спільні соціально-економічні проблеми (багатоукладність, аграрно-сировинний характер господарства тощо), які їм доводиться розв'язувати, об'єднують їх в окрему групу. На розвитку цих країн позначилося колоніальне минуле.

Виділяють багато підтипів таких країн. Основні з них: країни з порівняно зрілою структурою господарства (Індія, Індонезія, Марокко, Єгипет та ін.); країни - експортери нафти з високими прибутками (Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Ірак, Іран та ін.); найменш розвинені країни, що відзначаються надзвичайно слабким розвитком продуктивних сил в сільському господарстві переважають монокультури, промисловість відсутня.

5. Країнами з централізованим управлінням економікою лишаються Китайська Народна Республіка, Корейська Народно-Демократична Республіка, В'єтнам, Лаос, Куба. Вони займають 7,8% земної суші, де мешкає 25% населення світу, їхня частка у світовому ВНП - 2,5%.

Хоча ринкові відносини дедалі більше проникають в економіку цих країн, у них зберігаються командно-адміністративні методи господарювання і здебільшого низький рівень соціально-економічного розвитку.

Типовий план порівняльної економіко-географічної характеристики двох держав

Типовий план включає аналіз і порівняння держав за такими параметрами:

• географічне положення,
• природні умови і ресурси,
• населення і трудові ресурси,
• спеціалізація промисловості,
• спеціалізація сільського господарства,
• транспорт і міжнародні зв'язки,
• регіональні відмінності,
• головні проблеми розвитку.

Географічне положення - це розміщення держави стосовно поверхні Землі, а також стосовно інших держав, із якими вона взаємодіє. Географічне положення надає уявлення про природні і соціально-економічні-умови та про їх особливості їх в різних районах країни.

Порівняння країн за природними умовами і ресурсами передбачає зіставлення їх територій, мінерально-сировинних баз, водних, земельних і кліматичних ресурсів.

Населення і трудові ресурси оцінюють за демографічними показниками (народжуваність, смертність, тривалість життя, приріст населення, статево віковий склад, механічний рух); національним і релігійний складом, соціальною, освітньою і фаховою структурою, якістю робочої сили.

Спеціалізацію промисловості і сільського господарства порівнюють, розглядаючи галузеву і територіальну структури.

Порівняння транспортних систем проводять на основі вивчення їх структури (залізничної, автомобільної, водної, повітряної, трубопровідної, гужової), транспортної мережі, транспортної забезпеченості.

Міжнародні зв'язки двох держав зіставляють на основі аналізу експорту й імпорту, економічних, науково-технічних, торгових, культурних та інших відносин.

Головні проблеми розвитку держав визначають на підставі вивчення стадії економічного розвитку (аграрна, індустріальна, постіндустріальна), забезпеченості ресурсами, стану демографічних проблем, рівня економічного та соціального розвитку.

10.09.2011