Відкрита відповідь на блог Сергія Захаріна.
Пане держсекретарю, чиновницька логіка зламалася на першій же аналогії.
«У слові «послуга» нічого образливого немає... Лікарі, залізничники, офіціанти, перукарі, майстри ЖЕКів вже давно не ображаються...» – переконує у своєму дописі доктор економічних наук Сергій Захарін.
Особливо показово, що ці «освітні одкровення» виголошує діяч, який посідав посаду державного секретаря МОН за часів міністра-плагіатора. Коли керівний апарат формувався під крилом людини, викритої на академічній недоброчесності, стає цілком зрозуміло, звідки береться це прагнення звести педагогіку до рівня побутового сервісу. Для управлінців тієї системи школа – це не про інтелект і науку, а про конвеєр з обслуговування.
Так от, пане професоре (доброчесність цього звання, зважаючи на контекст, викликає величезні питання), звертаємо вашу увагу на елементарні речі. Лікар лікує конкретного пацієнта, перукар стриже конкретну голову, а майстер ЖЕКу ремонтує конкретний кран. Надавач класичної послуги відповідає за результат перед однією людиною, зважаючи лише на її індивідуальні параметри.
Учитель же працює з дидактичною системою – складною соціальною групою (класом із 25–30 учнів), де діють закони групової динаміки, є різний початковий рівень підготовки, різна мотивація та неоднорідний темп сприйняття матеріалу. Зводити управління такою системою до «надання послуги» – це все одно що називати диригування симфонічним оркестром «наданням послуг із видачі звуку».
Чому ринковий шаблон «клієнт – надавач послуг» фундаментально викривляє суть навчання? А тому, що більшість класичних послуг передбачають пасивну або мінімальну участь клієнта: людина сидить у кріслі перукаря або чекає на фіскальний чек у ресторані.
Навчання ж – це процес засвоєння знань та формування навичок, який неможливо «передати» чи «надати» пасивному отримувачу. Без зустрічного інтелектуального та вольового зусилля учня процес навчання просто не відбувається. Послуга перекладає 100% відповідальності на того, хто її надає, перетворюючи учня на споживача з позицією: «Ви мене вчіть так, щоб мені було цікаво, а я подивлюся».
Хочу наголосити, що навчання за своєю природою – це завжди подолання опору. Щоб опанувати складне правило, розв'язати задачу чи навчитися аналізувати текст, потрібно прикласти зусилля. Це інтелектуальна праця, яка вимагає дисципліни й часто супроводжується тимчасовим дискомфортом.
Сфера ж послуг діє за протилежним принципом: клієнт має отримати максимальний комфорт, мінімум зусиль і швидкий задовольняючий результат. Послуга на залізниці чи в перукарні задовольняє суто індивідуальну потребу конкретного споживача. Шкільна освіта виконує насамперед державну та суспільну функцію – формування громадянина, соціалізацію та відтворення інтелектуального потенціалу суспільства.
Коли до школи застосовують логіку «освітньої послуги», педагог із наставника й носія знань перетворюється на звичайного виконавця вимог. Його оцінюють не за тим, чого він навчив, а за тим, чи залишилися «задоволеними» учень і батьки. Оцінка перестає бути об'єктивним виміром знань і стає показником якості наданого «сервісу». За такої логіки низький бал сприймається не як привід попрацювати над помилками, а як «погане обслуговування».
Спроба механічно перенести шаблон «клієнт – надавач послуг» на класно-урочну систему або загалом на освітній процес викривляє суть педагогічного взаємозв’язку, перетворюючи спільну інтелектуальну працю на формальне виконання регламенту.
Освіта – це не сервіс. Це простір дисципліни, розвитку та формування особистості. І поки чиновники від економіки плутають школу з майстернею з ремонту кранів, системної якості освіти в країні чекати марно.
Автор: Александр Козлов, образовательный эксперт.
