20 серпня 2026 року Міністерство освіти і науки надіслало керівникам закладів вищої освіти лист № 1/17933-26 про організацію освітнього процесу в осінньо-зимовий період 2026/2027 навчального року.
Формально це щорічний «сезонний» документ. Але цьогорічний лист вартий уважного прочитання далеко за межами ректоратів: за переліком практичних заходів у ньому проступає визнання, яке змінює оптику всієї розмови про українську вищу освіту.
Міністерство прямо пише: йдеться вже не про адаптацію до викликів, а про «перехід до стратегічного управління стійкістю». П’ята воєнна зима – це вже не форс-мажор. Це середовище, у якому система живе роками. І головним інструментом цієї стійкості документ фактично називає цифровізацію та асинхронне навчання.
Що пропонує МОН
Лист містить десять заходів, які варто стисло переказати. Закладам пропонують розглянути ущільнення графіка з використанням субот і можливим подовженням навчання влітку; проводити заняття, практичну підготовку і контрольні заходи дистанційно, залишаючи в аудиторіях лише те, що дистанційно якісно провести неможливо; максимально цифровізувати навчальний контент із забезпеченням асинхронного навчання – доступу до завантажених лекцій, лабораторних практикумів та автономних засобів самоконтролю; зонувати матеріально-технічну базу, концентруючи процес у найбільш захищених та енергоефективних будівлях; переходити від поодиноких генераторів до системних рішень енергонезалежності – гібридних сонячних електростанцій, промислових накопичувачів, безперебійного живлення для серверів; орієнтуватися на місткість укриттів і модернізувати їх до споруд подвійного призначення, придатних для занять; захищати цифрову інфраструктуру через регулярне резервне копіювання даних і надійні хмарні сервіси; співпрацювати з громадами і бізнесом щодо оренди придатних приміщень; та інтегрувати психологічний супровід для запобігання вигоранню студентів і працівників в умовах тривалого стресу.
Перелік розумний і вистражданий досвідом. Але звернімо увагу, як розподілені акценти: з десяти пунктів три – другий, третій і восьмий – стосуються не стін, генераторів чи укриттів, а цифрового виміру освіти.
Дистанційний формат «за необхідності», максимальна цифровізація контенту, асинхронний доступ, хмарна інфраструктура, захист даних.
Міністерство де-факто визнає: у країні, де графіки відключень і повітряні тривоги не підпорядковуються розкладу занять, безперервність освіти забезпечує не аудиторія, а якісно спроєктоване цифрове освітнє середовище.
Асинхронність – коли студент працює з матеріалами у власному темпі й у той час, коли має світло, зв’язок і безпеку, – перестає бути компромісом. В умовах системних загроз енергетиці це найстійкіша форма організації навчання з усіх можливих.
Незручне питання, яке час поставити вголос
І тут чесний аналіз вимагає назвати речі своїми іменами. В українській вищій освіті вже кілька років існує масове явище, якого офіційна статистика не бачить: студенти, які за документами навчаються на денній формі, а фактично здобувають освіту дистанційно.
Війна зробила це неминучим, і дорікати закладам тут нема за що. Але варто тверезо бачити ризики цієї «неофіційної дистанційки», бо вони реальні.
Перший ризик – методичний. Лекція, прочитана у відеозв’язку замість аудиторії, – це не дистанційна освіта, а аудиторне заняття, перенесене в несприятливе для нього середовище. Справжній дистанційний курс проєктується інакше: структуровані модулі, продумана самостійна робота, вбудований самоконтроль, зворотний зв’язок. Коли денна форма стихійно «переїжджає» в прямий ефір без цієї методичної перебудови, освітні втрати накопичуються непомітно – і виявляються вже на іспитах, а то й на робочих місцях.
Другий ризик – контроль результатів: стихійний онлайн рідко супроводжується надійними інструментами оцінювання, і це створює простір для того, з чим щойно почав боротися Закон України «Про академічну доброчесність».
Третій ризик – чесність самої конструкції. Студент формально «денник», але кампусу не бачить, заклад формально працює очно, але аудиторії порожні, диплом засвідчує форму здобуття освіти, якої фактично не було. Така розбіжність між юридичною формою і фактичним змістом нікому не йде на користь – ні студентові, ні закладу, ні довірі до системи загалом.
Чесна відповідь: офіційна дистанційна форма
Парадокс у тому, що чесна відповідь на це питання давно існує в законодавстві – дистанційна форма здобуття освіти як повноцінна, офіційна, ліцензована. І різниця між нею та стихійним прямим ефіром денної форми – це різниця між системою та імпровізацією.
Офіційна дистанційна освіта будується на спеціалізованих захищених платформах, де кожен елемент курсу спроєктований для самостійного опанування, а не є відеозаписом аудиторної пари. Вона асинхронна за задумом: студент не залежить від того, чи збігся розклад пари з графіком відключень світла у його місті, – матеріали, практикуми й засоби самоконтролю доступні цілодобово, і саме про такий доступ пише МОН у своєму листі. Вона контрольована: сучасні платформи фіксують кожен крок здобувача – від часу роботи з матеріалом до результатів кожного тестування, – і ця цифрова прозорість працює на академічну доброчесність краще за будь-який паперовий журнал: історія навчання кожного студента документована і перевірювана. І вона захищена інфраструктурно: хмарні сервіси та резервне копіювання, яких міністерство вимагає від усіх, для дистанційних закладів є не додатковим завданням, а середовищем існування.
А головне – ця форма відкриває можливості, яких традиційна організація навчання дати не може. Здобувати освіту може той, кого війна розкидала по країні і світу: військовослужбовець і ветеран, людина на прифронтовій території, українець, тимчасово вимушений жити за кордоном.
Освіта стає сумісною з роботою – а для дорослої людини, яка утримує родину у воєнній економіці, це не розкіш, а умова доступу до освіти взагалі. Індивідуальний темп дозволяє сильному студентові рухатися швидше, а тому, хто поєднує навчання зі службою чи роботою, – не випадати з процесу через обставини, які від нього не залежать. У країні, яка впевнено ухвалила курс на навчання впродовж життя за європейським принципом, саме асинхронна дистанційна форма є природною технологією такого навчання.
Що далі
Лист МОН – це документ про зиму, але його логіка сягає далі. Якщо цифровізація контенту, асинхронний доступ і захищена хмарна інфраструктура стають нормативним очікуванням для всіх закладів, то межа між «очною освітою з онлайн елементами» і власне дистанційною освітою вимагатиме чесного переосмислення.
Системі варто рухатися до простого принципу: юридична форма здобуття освіти має відповідати фактичній. Студент має свідомо обирати – кампусне навчання там, де заклад реально може його забезпечити (безпечно та енергонезалежно), або офіційну дистанційну форму з усіма її методичними і технологічними гарантіями, а не отримувати друге під виглядом першого.
Для закладів це означає, що інвестиції в педагогічний дизайн дистанційних курсів, платформи і аналітику навчання – така сама інфраструктура стійкості, як генератори і укриття. А для держави – що дистанційна форма заслуговує не поблажливого ставлення як «вимушена», а повноцінного визнання як стратегічна: саме вона робить українську вищу освіту недосяжною для ракет та по-справжньому стійкою.
Замість висновку
П’ята воєнна зима – сумний ювілей, але й точка ясності. Система вищої освіти більше не «перечікує» кризу: вона вчиться жити і розвиватися всередині неї, і лист МОН чесно фіксує цей перехід.
Найцінніше в ньому – визнання, що стійкість освіти будується не лише з бетону і дизель-генераторів, а й з якісного цифрового середовища, доступного студентові тоді, коли в нього є світло, і там, де він у безпеці.
Залишився один крок: визнати, що форма, яка все це забезпечує за призначенням, а не за обставинами, – офіційна, асинхронна, контрольована дистанційна освіта – є не тимчасовою заміною справжнього навчання, а одним із його повноцінних облич. Війна зробила цей висновок неминучим.
P.S. Про використання штучного інтелекту. Цей текст підготовлено з використанням генеративного штучного інтелекту – мовної моделі Claude (Anthropic) через вебінтерфейс claude.ai.
Методика: автор самостійно визначив тему та інформаційний привід і надав моделі першоджерело – лист Міністерства освіти і науки України від 20.08.2026 № 1/17933-26 «Про організацію освітнього процесу в закладах вищої освіти під час осінньо-зимового періоду 2026/2027 років»; сформулював кут подачі матеріалу та ключові акценти – цифровізація і асинхронне навчання, ризики фактично дистанційного навчання на денній формі здобуття освіти, переваги офіційної дистанційної форми. Модель проаналізувала зміст листа та згенерувала проєкт статті за визначеною автором структурою. Автор суттєво доопрацював текст: перевірив відповідність першоджерелу, вніс змістові, термінологічні та стилістичні правки, уточнив окремі тези й висновки і затвердив остаточну редакцію.
Автор: Александр Пыжов, доктор философии по праву, член Open Council of Europe Academic Networks (OCEAN).
