Інцидент в Одесі, де 34-річна вчителька початкових класів у свій перший робочий день випала з вікна другого поверху, миючи скло, і зламала обидві ноги, – це не «прикра випадковість» і не «необачність». Це викривлений вирок усій системі освіти.
Багато років ми говорили, що ця система покалічена ментально. Що вона виховала покоління заляканих, безправних педагогів, принижених бюрократією, перевірками та паперовим пеклом.
Але одеська трагедія показала новий рівень прірви: ця система здатна калічити вчителів фізично. Насправді. До важких травм.
І найболючіше в цій історії – це реакція гвинтиків цієї системи та реакція суспільства.
Як тільки стало відомо про НП, реакція окремих освітніх чиновників та управлінців виявилася передбачуваною: «Ніхто її не змушував, це була її власна ініціатива!»
Але кожен, хто працював у школі, чудово розуміє, як влаштована ця «власна ініціатива». Давайте будемо відвертими: ми й самі роками формували культуру, де від вчителя вимагалося «самопожертви», «ідейності» та готовності за будь-яку ціну підготувати клас до 1 вересня. Ми самі привчали педагогів, що це норма.
І ось результат: молода вчителька у свій перший робочий день іде на висоту другого поверху без жодної страховки, бо в голові спрацьовує цей самий закладений стереотип – «кабінет має бути готовий», «треба показати себе». Це тихоокеанський системний тиск, де відсутність прямого наказу зовсім не означає відсутність примусу.
А тепер, коли сталася біда, система просто відходить убік і каже: «Ми її туди не посилали». Це боягузтво й абсолютне небажання брати відповідальність за безпеку людей.
Чому вчитель взагалі миє вікна на висоті? Бо на клінінг у бюджеті «немає коштів». Адже за законами охорони праці миття вікон на висоті – це роботи з підвищеною небезпекою, куди навіть штатних прибиральниць без спецдопуску та спорядження пускати заборонено.
Але вчителя – можна. Учитель у нас – це і педагог, і будівельник, і маляр, і прибиральник. Система десятиліттями звикла закривати свої управлінські дірки та бідність бюджету безкоштовною працею освітян, підміняючи це красивими словами про «відданість справі».
Та найстрашніше дзеркало цього випадку – це коментарі в соцмережах. Замість співчуття та вимог змінити правила праці в школах, диванне суспільство вибухнуло хейтом: «А навіщо лізла?», «Сама винна», «Які вони дітям знання дадуть, якщо самі з вікон випадають?»
Суспільство, яке роками звикло шукати винних серед педагогів, з радістю накинулося на жертву.
Ми вимагаємо від учителів готувати вільних і сміливих дітей, але самі ж добиваємо вчителя за його вразливість. Ми відмовляємо їм у банальній емпатії.
Це сором для всієї системи освіти. Сором для управлінців усіх рівнів, які вдають, ніби нічого не сталося, і для суспільства, яке втрачає людяність.
Якщо після цього випадку не буде зроблено конструктивних висновків – ця система продовжуватиме калічити. Спочатку – ментально, а потім – і фізично.
Автор: Александр Козлов, эксдиректор лицея №9, Винница.
