Я розумію, до чого йде ситуація з дитячими садочками. В Одесі. У будь-якому іншому місті. У моїй країні.
Одеська статистика простою мовою.
До повномасштабної – 30 тисяч дошкільнят. 10 тисяч дітей – черга у садочки. Проєкт збільшення кількості місць у садочках. Успішний. Плюс 14 закладів, більша частина – повернені і відновлені. Суттєве зменшення черги.
Зараз – 10 тисяч дошкільнят. До 3 тисяч черга.
Було 30 тисяч місць у садочках. Стало 10 тисяч (це привʼязано до укриттів, вони завжди менші за заклад в цілому).
Після війни не буде привʼязки до укриттів. Знову буде 30 тисяч місць в садочках.
Дітей на ці 30 тисяч місць є 13 тисяч. 10 – зараз відвідують. Ще 3 чекають черги.
Припустимо, повернеться частина дітей. Ще хтось вже не буде боятись відпустити з дому. За найбільш оптимістичними моїми вангуваннями нехай ще пʼять тисяч набереться.
САДОЧКИ СТОЯТИМУТЬ ПОРОЖНІМИ певний час. Одразу після війни. З першого мирного дня. Це погано. Дуже погано.
Ми це проходили. В 90-ті. Одеса тоді втратила більше 90 закладів дошкільної освіти. Саме це призвело до нестачі місць. Повторення наше місто не витримає.
І це не тільки про Одесу, друзі.
Має бути державна програма збереження закладів дошкільної освіти. Наше профільне міністерство, комітет ВР мають звернути на це увагу. Місцеві програми підтягнуться. Або засновники мусять подбати про збереження мережі.
І я вже побачила в Лесі Марталішвілі, що Полтава повернулась до проєкту розміщення в садочках початкових шкіл. Є варіанти тимчасового використання під інші освітні потреби. Аби не допустити втрати садків. Бо Україна неодмінно відновить демографічні показники, я впевнена.
І я це кажу зовсім не через «вам що, нема чим як помічнику нардепа зайнятись?» І не через велику кількість вільного часу у ГО і Центрі.
З двох причин. По-перше, я хочу, щоб саме тут, у країні і місті моїх пращурів, зростали мої онуки.
По-друге, не дай, Боже, я потім буду писати «а я говорила».
Автор: Елена Буйневич, общественный деятель, психолог высшей категории.
