Навесні МОН зобов’язало більшість українських наукових журналів (крім тих, що вже індексуються в базі Scopus або Web of Science) пройти перереєстрацію відповідно до нових вимог.
За результатами перереєстрації сформовано новий перелік наукових фахових видань категорії Б, до якого потрапило близько 1300 видань.
Мої традиційні коментарі до подібних новин полягають в тому, що вжиток виразу «наукове фахове видання категорії Б» замість словосполучення «науковий журнал» є наругою над українською мовою і що держава взагалі не повинна визначати, чи є певне видання науковим, чи ні.
Та цього разу мене зацікавило інше питання. Скільки гривень університетам та науковим установам коштувало виконання нових вимог?
Оцінити в цьому сенсі хочу, власне, витрати на оплату праці за підготовку журналів до перереєстрації.
Припустімо, що для кожного журналу цю роботу в університеті виконує умовний середньостатистичний доцент зі стажем роботи 15 років, а в науковому інституті – умовний старший науковий співробітник.
Порахуємо витрати на оплату роботи цього умовного працівника за місяць. Посадовий оклад нашого доцента відповідає 19 тарифному розряду за єдиною тарифною сіткою, збільшеному на 40%, що становить 11867*1,4=16614 грн. Надбавки і доплати до посадового окладу становлять разом 60% (20% за вислугу років + 15% за науковий ступінь + 25% за вчене звання). Разом маємо нараховану зарплату: 16614*1,6=26582 грн.
На цю суму «зверху» також нараховується 22% єдиний соціальний внесок. Разом: 26582*1,22=32430 грн – сукупні видатки університету на оплату роботи умовного доцента за місяць. Для наукових установ видатки дещо менші за рахунок відсутності 40-відсоткового підвищення посадового окладу, та це принципово не змінює оцінку.
Підготовка наукового журналу до перереєстрації включала час, зокрема, на:
- ознайомлення з новими вимогами МОН;
- відвідання вебінару, де роз'яснюються нові вимоги МОН;
- підготовку комплекту нових політик журналу;
- розміщення цих політик на сайті журналу;
- обрахунок окремих показників діяльності журналу за попередніх два роки;
- визначення нового складу редколегії (з урахуванням обов’язкового включення до складу редколегії іноземних дослідників)
- отримання згоди кожного члена редколегії та інформації про показники його наукової активності, внесення цієї інформації в електронну систему МОН;
- підтвердження в електронній системі МОН кожним членом редколегії своєї згоди бути включеним до її складу;
- затвердження складу редколегії на засіданні вченої ради університету (наукової установи).
Думаю, достатньо поміркованим припущенням щодо загального обсягу цієї роботи може бути, наприклад, 80 людиногодин на один журнал. Що еквівалентно половині одного місяця повноцінної роботи одного працівника.
Скільки це в грошах? 32430 грн (видатки на оплату праці однієї людини за місяць) * 0,5 (наше припущення про обсяг роботи) * 1300 перереєстрованих журналів = 21 млн грн.
Як бачимо, рішення МОН «необхідно перереєструвати журнали» вже коштувало українським академічним установам понад 20 млн гривень.
Ця вартість роботи вочевидь «невидима», бо вона розпорошена між багатьма університетами, а всередині кожного університету і для кожного журналу – між кількома людьми.
Очевидно, частина цих невидимих витрат зекономлена за рахунок заохочення працівників до неоплачуваного волонтерства – виконання фрагментів необхідної роботи у свій вільний час.
У будь-якому випадку цікаво, чи з точки зору університетів, наукових установ та МОН ці витрати виправдовують отриманий результат?
Варто тільки пам’ятати, що будь-яке рішення та його результати завжди мають свою ціну – у людях, часі та грошах.
Евгений Николаев, кандидат экономических наук, заместитель директора Академии учительства Каразинского университета.
