Мої дідусь і бабуся все життя провикладали в школі. Бабуся – хімію й біологію, дідусь – фізику й математику. Коли моя мама закінчувала цю ж школу в 1970-х, на рік випускався клас з 35 дітей. Коли пару років тому школу закрили, у класі залишилося вже 3-4 дитини. Демографія – річ вперта й безжальна.
З демографією неможливо сперечатись. І хоча розмова про закриття шкіл – завжди болюча, але ще гірше – ігнорувати реальність і не помічати цих демографічних змін.
Бо в усій цій розмові забувають про головне: школа існує, аби надавати якісну освіту дітям. Коли в одному класі вчаться 7, 8 і 9-класники – це аж ніяк не про якість освіти, не про покращення життєвих шансів і не про турботу про дітей.
Я вже мовчу, що гарантувати надійне укриття у дуже малокомплектних школах – не потягне бюджет жодної найбагатшої держави. Саме тому в усіх розвинених країнах старші школи – це великі повноцінні заклади, де можуть і інфраструктуру забезпечити якісну, і кваліфікацію вчителів гарантувати, і – що особливо важливо саме для старшої школи – надати можливість обирати предмети.
Зрештою, багато публічних критиків, особливо серед депутатів і депутаток, можуть самі легко це перевірити – спитавши у своїх дітей, які вчаться за кордоном.
Нещодавно вийшло цікаве розслідування Бігусів, у яких європейських країнах вчаться нащадки депутатів. Дуже показово, що для своїх дочок і синів вони обирають якісну освіту, замість того щоб відправляти їх у малокомплектні школи в селах чи в українські університети, ректорів яких так затято захищають.
Як думаєте – чому так? Тому що для своїх – вони хочуть найкращого. Але мені хотілося б, аби представники політичних еліт і про інших українських дітей дбали так само добре, як про власних, і першочергово – про якість їхньої освіти.
Бо так, у нас є старшокласники й старшокласниці, які не знають табличку множення, а деякі – не вміють читати. Скарги на це я чула від вчителів до 2022 року.
І немає підстав думати, що за час повномасштабки якість освіти покращилася. Чому це нікого не турбує? Мені особисто – дуже й дуже страшно від цього.
Але замість розмови, як покращити якість освіти – ми бачимо лише критику НУШ, і вся вона зводиться тільки до питання шкільної мережі.
Я про всяк випадок колегам-депутатам нагадаю: НУШ запускався у 2018 році, реформу старшої профільної школи запустила не чинна команда міністерства.
Уже 6 років тому говорили, що перехід на 12-річку не буде легким, і створення мережі академічних ліцеїв вимагатиме певних зусиль від громади. І це було ще до масового виїзду дітей за кордон – що зробило проблему різкого скорочення учнів в школах – ще нагальнішою.
Усі ці роки всі міністерства (ну крім Шкарлета) – говорили про важливість переформатування мережі й забезпечення для дітей нормального доїзду з маленьких населених пунктів. Адже, за правилами НУШ, початкова школа має бути в усіх громадах, де є діти, але старшу зробити скрізь неможливо й недоцільно.
Щоб організувати логістику, було понад 6 років (хоча тут, звісно, не помогло те, що в часи Шкарлета Рада наголосувала купу законів, які заплутали й уповільнили реформу, наслідки цього ми розгрібаємо досі).
Ще дивніше чути обвинувачення в бік реформі НУШ у результатах національного мультипредметного тесту (НМТ) і міжнародного дослідження якості освіти PISA.
Знову ж для колег – зараз випускаються старші класи, яких ні реформа, ні PISA не торкнулися. Ми не знаємо, які були б їхні навчальні результати, якби не реформа. Це діти, чиє шкільне життя припало на ковід і вiйнy.
Мене дуже дратує ідеалізація НУШ, до речі. Бо там теж є проблеми, особливо на рівні реалізації. Але чесно – мене ще більше дратує, коли для своїх дітей і для решти українських дітей можновладці обирають різні освітні шляхи. Для своїх – якісну освіту у великих школах та якісних вимогливих університетах, для решти – школи з поганою інфраструктурою,у яких діти можуть не вивчити табличку множення й не мати жодних нормальних можливостей для соціалізації.
І ще мені б дуже хотілося, щоб замість змушувати дітей створювати малюнки та запускати флешмоби проти реформи НУШ (є й таке, повірте), окремі департаменти освіти спільно з депутатами провели стратегування й подумали, як подолати освітні втрати у своїй громаді. І допомогли дітям бодай вивчити табличку множення.
Автор: Инна Совсун, народный депутат Украины, член фракции политической партии «Голос».
