Роздуми після 200 балів на НМТ: чому колишня радість змінилася тихим сумом? Думки вголос...
Черговий мій учень склав НМТ з математики на максимальні 200 балів. Чудовий, старанний хлопець, син мого близького друга. Ми разом працювали довгих шість років, крок за кроком розбираючи найскладніші теми. Результат – абсолютно заслужена, залізна вершина.
Здавалося б, попереду має бути неймовірний вибух емоцій, гордість та ейфорія. Але зловив себе на дивному відчутті: тієї шаленої радості, яку ми з учнями переживали за часів класичного паперового ЗНО навіть при результатах 190+, чомусь немає...
Натомість усередині якась тиша та спустошення.
Я довго думав, чому так. Може, я один такий «дурний»? Чи це говорить загальна, накопичена роками втома від усього, що відбувається навколо нас?
Адже є й неймовірно позитивний, найважливіший для мене факт: хлопець твердо вирішив залишатися і навчатися далі в Україні. Це рішення сильної, свідомої молодої людини, яка бачить своє майбутнє вдома, і це вселяє віру в те, що наша праця має глибокий сенс. Нам є для кого відбудовувати країну та науку.
Але емоційні фільтри, здається, просто перевантажені.
Можливо, сам формат комп'ютерного експрес-тестування НМТ став занадто сухим та механічним, втративши ту колишню атмосферу глибокого академічного виклику, якою славилося ЗНО з його відкритими частинами та розгорнутими розв’язаннями.
А можливо, ми просто навчилися сприймати навіть найбільші перемоги стримано, через призму щоденного тиску, у якому живемо вже не один рік.
Я щиро пишаюся своїм випускником. Він – великий молодець. Але це свято цього року вийшло з присмаком втоми.
Шановні колеги, учителі-практики, звертаюся до вас. Які ваші відчуття цього року? Чи відчуваєте ви ту саму ейфорію від високих балів своїх випускників, як колись, чи вас теж наздогнала ця тиха професійна втома?
Давайте поговоримо відверто у коментарях.
Автор: Александр Истер, учитель-методист, автор учебников и пособий по математике.
