В. Громовой: образование как инструмент, а не самоцель

Автор: Виктор Громовой, образовательный эксперт, заслуженный учитель Украины.

Я тепер знаю, чому з гідною кращого застосування наполегливістю ми зберігаємо пластикові докУменти про освіту.

Я нарешті збагнув, навіщо викидаються шалені гроші на цей пластик.

Щоб ви могли вирізати зі свого пластикового диплома медіатор для гри на гітарі. Див. фото нижче.

А знаєте що зараз обговорюють деякі випускники 2020?

До якого університету простіше вступити й де треба буде докладати лише мінімум зусиль, щоб не вигнали та не забрали до армії.

Що нам треба зробити, щоб мета того, хто навчається, трансформувалась від примітивної мети з мінімальними зусиллями отримати ось таку пластикову «корочку» до завдання знайти університет, який пропонує справді цінні знання з тим, щоб згодом довести роботодавцеві, що він їх таки здобув?

Що хотіти від студентів, якщо в нашій системі післядипломної освіти типовою є картина: на заняття у всі наші ЛІМПОПО ходять люди, для яких важливо тільки, щоб від них відчепились. Тому рідкісні іскри інтересу тонуть у морі загальної байдужості.

Як утвердити у нашій громадській свідомості просту істину: освіту слід розглядати не як самоціль, а як інструмент для досягнення конкретної мети?

Реальні знання? Компетенції? Та кому вони потрібні в умовах суцільної профанації. Ну не можуть, якщо не бачити, то не відчувати «спинним мозком», що основна функція системи освіти — продукування незліченних паперів і «корочок». Тому мало кому цікаво і потрібно в цій системі перейматись реальною якістю справжньої освіти. А для «споживача освітніх послуг» залишається незрозумілою практична корисність справжньої освіти.

На жаль...

Що може бути цікавого в безглуздому процесі, що генерує в основному «многабукафф!»

Часто згадую слова з листа Миколи Гоголя до матері з Ніжина (там він навчався в гімназії), написаний 1 березня 1828 року. Особливо вражає його висновок про те, що «у цьому безглуздому закладі» він «втратив цілих шість років дарма». На жаль, він не знайшов у гімназії анічогісінько «окрім великої нерадості».«Якщо я що й знаю, то цим зобов’язаний лише собі», - констатує Микола Гоголь.

Що змінилось за майже два століття?!

Що може кардинально змінити ситуацію на глибинному рівні?

Виникнення прямої залежності обсягу фінансування від результату, який досягається на рівні школи чи університету.

Тож перш за все треба навчитись бачити й оцінювати реальні результати навчання.

Доки ми цього не зробимо, освіту і надалі розглядатимуть як сферу «неприємних послуг» та вид «примусових робіт» із відкладеним і незрозумілим результатом.

Оригинал