В. Мисан: о бюрократизации в образовании

Автор: Виктор Мисан, кандидат педагогических наук, доцент, заслуженный учитель Украины.

Згідно нового графіка курсового підвищення кваліфікації на 2020 р. кожен тиждень прийдеться організовувати заміну тим педагогам, яких скеровуватимемо до ОІППО. В окремі тижні на курси відправлятимемо 4 - 5 педагогів.

А якщо врахувати, що вчителі також люди і вони хворіють, і діти їх хворіють, і можуть вникати інші проблеми та ситуації, то природно з'являється запитання - Чи були в голові «інноваторів» мізки, коли вони упроваджували щорічне курсове підвищення кваліфікації?

У що перетворюється освітній процес в закладі освіти? У суцільні заміни? А кошти на ці заміни? А де кошти на тих учителів, яких ми з понеділка відправляємо на курси? І де гарантія того, що щорічні 30 годин мені додадуть професійності, майстерності?

І чому педагогічна рада закладу до початку календарного року має затверджувати мою індивідуальну форму підвищення кваліфікації? А якщо я захочу її змінити? Що, знову скликати педагогічну раду?

А якщо завтра за моїм прикладом ще хтось захоче змінити форму підвищення кваліфікації? Знову скликати раду?

Оцінюючи все те, що відбувається останнім часом, так і хочеться користуватись суржиком: «Я - офігіваю!»

...Гадаю, що рівень бюрократизації в освіті зростатиме і надалі, оскільки він перебуває у прямій залежності від рівня дебільності, помноженого на коефіцієнт непрофесійності та тупості «рехворматорів».

Перш ніж щось пропонувати, варто змоделювати і прорахувати це в конкретних умовах. Ефективні рішення - дуже прості і конкретні. Але якщо в освітнього очільника не вистачає розуму, то він починає викабелюватися. Це викабелювання вилазить боком всім.

Оригинал