А. Недоля: о «саммитах» локального значения

Автор: Анатолий Недоля, доцент, Запорожский национальный университет.

В Україні останнім часом кожен заклад освіти починає проводити міжнародні конференції, саміти, симпозіуми. Таке різноманіття подібних заходів високого рівня насторожує і наводить на думку, що організатори зовсім не розуміють значення та статус таких заходів, а частота і галасливість подібних заходів вказує на можливий «синдром провінційності» їхніх організаторів.

Адже саміт – це зустріч на вищому рівні голів держав або урядів, який супроводжується підвищеними заходами безпеки, інформаційним та технічним забезпеченням. Тому навряд чи є коректним назва «педагогічний саміт» чи «космічний саміт» чи ще щось, де голови держав та урядів не запрошені і не висловили свою згоду на участь. Це просто намагання ввести в оману інших та самих себе, бо жоден з президентів чи прем’єр-міністрів не приїде.

Що до міжнародних конференцій, то участь в них іноземців не надає конференції статусу міжнародної. Щоб конференція вважалася міжнародною, потрібно, щоб Консультативний комітет обов’язково був міжнародним, тобто складатися з іноземних спеціалістів у певній області. Також запрошені доповідачі повинні бути з інших держав. Ну і головне – мова міжнародної конференції – англійська, а у випадку лінгвістичних конференцій додатковою мовою повинна бути мова наукових інтересів лінгвістів (наприклад французька для конференції з французької лінгвістики тощо). Раніше статус конференції регулювався окремою постановою, яка втратила чинність до того, як набула розумних обрисів культура проведення таких заходів в Україні.

Ця проблема стає загальносвітовою тенденцією, коли багаточисельні запрошення на фейкові міжнародні конференції набувають рис спамової лавини. Мода на міжнародний статус різних заходів набула таких масштабів, що в деяких країнах Далекого Сходу навіть існує попит на посаду працівника «іноземця-гостя», який створює ілюзію «міжнародності» різним заходам і вечіркам та повинен просто відвідувати їх, розмовляти іноземною мовою (бажано англійською), виглядати як іноземець. Це такий собі «Сеньйор з найвищого світу», який за це одержує непогані гроші.

І мені здається, що зовсім скоро така тенденція з’явиться в Україні, бо «ярмарок марнославства» набуває розмаху при відсутності будь-яких розумних підстав для цього.