А. Недоля: кому нужны кураторы академгрупп?

Автор: Анатолий Недоля, доцент, Запорожский национальный университет.

З 20-го сторіччя в ЗВО продовжується діяльність так званих кураторів, яка на законодавчому рівні не визнана і недарма розглядається, як рудимент радянських часів.

Куратор, наставник чи спостерігач існує в системі європейських інституцій як зберігач культурної спадщини, що піклується творами мистецтва, історичними предметами, науковими колекціями, цифровими даними тощо.

У радянській вищій школі куратор – це такий собі наглядач за студентами, який автоматично перебрався в українські ЗВО.

Але хто вони - куратори і на підставі яких законодавчих актів здійснюють свою діяльність? Насправді жоден із законів України: «Про освіту» та «Про вищу освіту» не дає визначення поняття «куратор» і не передбачає цю діяльність. Також куратори не передбачені статутами ЗВО. Тому ця невизначена посада існує якби поза законом – такий собі кіт Шредінгера у чорній скриньці. Існує він чи ні, ніхто рівнозначно визначити не може, бо положення про кураторів якби існує, а хто вони – ніхто не знає. Ця невизначеність посади дозволяє за це нічого не сплачувати. Тобто все залежить від спостерігача або адміністрації, яка на нього хоче перекласти свою частину відповідальності.

Тому так вперто адміністрації ЗВО намагається свої безпосередні обов’язки перекласти на так званих кураторів. Нехай собі проводять зі студентами інструктажі, ходять по гуртожитках, порушуючи право студентів на особисте життя, слідкують за успішністю з обох боків навчального процесу. Тобто як викладач він повинен сумлінно оцінювати (не)успішність знань, а як куратор відповідає за свою ж погану оцінку. Така собі гра у піддавки.

Тому що так легко зняти із самих себе відповідальним особам відповідальність за виховну роботу та перекласти її на інших.

Насправді протягом майже всього процесу навчання, студенти вже є повнолітніми громадянами України, які самі несуть відповідальність за свої дії, деякі навіть створили свої власні сім’ї. Тому виховна робота викладача - це лише власний приклад або авторитет, а наглядацькі потуги навряд чи до чогось призведуть, крім формалізму, бо люди ж усі дорослі.

Наголошую, що викладач – це не наглядач, і такі функції йому непритаманні.