Г. Клочек: о пустых читальных залах: причины и последствия

Автор: Григорий Клочек, доктор филологических наук, профессор.

На світлинах нижче - читальні зали найбільших бібліотек Кропивницького. Дві із них – наукові. Були часи, коли вони у другій половині дня заповнювалися читачами, переважно студентами. Але ось уже з десяток років тому почався процес їх обезлюднення – з кожним роком читачів-студентів ставало все менше і менше. І тепер їх фактично немає. Лиш іноді забіжить хтось і з них, замовить журнал чи книжку, щоб сфотографувати на гаджет кілька сторінок.

Зрозуміло, що в такому обезлюдненні не можна звинувачувати бібліотекарів. Вони роблять все можливе, щоб заманювати читачів. Виставки, різного роду навчальні курси, презентації, ювілеї і т.д. - то все відбувається, як і належить.

Але відвідування читальних залів фактично припинилося. Майже неможливо зустріти студента, який би знав, що то за насолода - обкластися книжками і кожного дня, працюючи, скажімо, над курсовою роботою, сидіти в читальному залі до пізньої вечірньої години, допоки тобі не нагадають, що, вибачайте, бібліотека закривається…

Помітно, що бібліотечний інтер’єр, реагуючи на нову ситуацію, почав теж змінюватися: в багатьох читальних залах різко зменшилася кількість столів, а ті, що залишилися, розташовані в зовсім іншій конфігурації. Лише в читальних залах наукової бібліотеки педагогічного університету кількість столів не змінилася - там, вочевидь, ще живуть надією, що повернуться старі добрі часи…

І така ситуація не лише в бібліотеках нашого міста – вона стосується всіх без винятку бібліотек України, в тому числі і бібліотек найбільш престижних столичних університетів…

І тут для порівняння наведу інший приклад.

Георгій Солодко, випускник одного з київських ліцеїв, зумів одночасно вступити в 10 найпрестижніших університетів США, вибрав Гарвардський. І ось його перші студентські враження: «Одного разу я зайшов в бібліотеку о 4 годині ранку (через різницю в часі було важко вибудувати режим дня і налагодити сон) я побачив, що вільних місць немає. Це мене здивувало, але пізніше я зрозумів, що явище, коли вночі в студентській бібліотеці яблуку ніде впасти - цілком нормальне». Про наповненість бібліотек в університетах США і Європи можна навести багато прикладів - йдеться про цілком достовірний факт.

Так в чому ж справа, чому така вражаюча різниця?

Наповнюваність студентами бібліотек - дуже точний показник рівня університетської освіти. І у нас про цей показник майже не говорять.

Вся справа в тому, що за останні десятиліття принципи університетського навчання принципово змінилися. Так, залишилися лекції, але їх навчальна мета, структура та методична стилістика стали принципово іншими. Відбулися зміни і в природі семінарських занять. Зросла роль консультування. Але основні зміни відбулися у співвідношенні аудиторного (це наш термін) та самостійного (теж наш термін) навчання в приблизній пропорції 20:80. Студент отримує чітку програму для самостійного опрацювання відповідної літератури. Отримує також тематику есеїв (самостійних розробок, «курсових робіт»), які він має виконати з кожного обраного ним курсу. Він самостійно здобуває знання. І такі, САМОСТІЙНО ЗДОБУТІ знання, є міцними. Процес їх набуття є процесом розвитку уміння пізнавати, тобто процесом розвитку інтелекту.

Але при всьому цьому треба звернути особливу увагу на винятково ЕФЕКТИВНУ навчальну функцію, яку виконує написання дослідницьких есеїв. Їх пишуть не лише гуманітарії, а й студенти всіх без винятку спеціальностей. Робота над есеєм є роботою, що максимально активізує і, водночас, розвиває інтелектуальний потенціал студента. До того ж вона дуже точно характеризує рівень засвоєння програмового матеріалу. «Всі курсові роботи студенти пишуть самі, - ділиться своїми враженнями той же Георгій Солодко. – ЗА ПЛАГІАТ МОЖУТЬ ВІДСТОРОНИТИ ВІД НАВЧАННЯ АБО ВЗАГАЛІ ВИКЛЮЧИТИ З УНІВЕРСИТЕТУ. Грубо кажучи, для написання реферату на 10 сторінок потрібно вивчити 28 книжок. Просте натискання кнопок на клавіатурі «копіювати – вставити», як це зазвичай роблять українські студенти, не проходить».

Звернімо особливу увагу на ці цифри: 10 сторінок реферату потребує ВИВЧЕННЯ (не прочитання!!!) 28 (!!!) книжок. У цьому співвідношенні знаходиться головна причина не лише КРУГЛОДОБОВОЇ наповнюваності бібліотеки в кампусі Гарвардського університету, а й один із головних чинників успішності тамтешньої освіти. Між опрацюванням паперової книжки та знайомством з її електронним еквівалентом існує величезна, нами ще не усвідомлювана різниця. Але про цю різницю дуже добре знають студенти Гарварду.

Ну й ще одне - найважливіше. Про МОТИВАЦІЮ НАВЧАННЯ, Випускник Гарварду дуже добре розуміє, що, отримавши диплом, він влаштується на роботу, де йому як випускнику цього університету , платитимуть десь близько десяти тисяч доларів щомісяця. А я, дивлячись на своїх студентів, серед яких є чимало таких, що можуть за сприятливих обставин стати спеціалістами найвищого класу, тривожно думаю про їх майбутнє: чи зможуть вони реалізувати свій потенціал.

Надалі, з метою економії часу, перейду до викладу думок в режимі ПИТАННЯ – ВІДПОВІДЬ.

Чому у нас пустують бібліотеки? Чому не культивується написання есею як один з найбільш ефективних і фактично безальтернативних на сьогодні засобів вишівського навчання?

Тут справа в генетичній спадковості, що йде ще від радянської освіти, коли написання так званих «рефератів» було одним із найбільш розповсюджених «навчальних» засобів. Там офіційно дозволялося списування. Як правило, обходилися одним-двома джерелами. Найчастіше ці реферати викладач не читав, бо то була б безглузда робота. Велику роль для оцінки відігравав почерк та зовнішнє оформлення рукопису. Звідси один із чинників поширення плагіату, який став нормою не тільки для студентських курсових та дипломних робіт, але й – берімо вище! – для багатьох кандидатських і докторських дисертацій.

Писання дослідницького есею вимагає високої мовно-писемної культури. А який у нас зараз її рівень?

Він катастрофічний. При чому з року в рік погіршується. Це знає кожний викладач, який консультує написання курсових, дипломних, магістерських і навіть кандидатських робіт.

Причина?

Шкільні програми з літератури складені так, що для написання письмових творів, які мали б розвивати культуру письмового висловлювання, просто немає часу. При складанні ЗНО в останні роки кожний десятий випускник школи залишив сторінку, відведену для написання есею, не заповненою.

Який вихід бачиться з цієї непростої ситуації?

Проблема дуже складна. Головне, вона погано усвідомлена. Про її вирішення ніхто не задумується. Вона не вивчається, не пропонуються шляхи її вирішення. При сучасних надмірних навантаженнях викладач університету просто не в змозі на належному рівні керувати таким навчальним видом роботи як написання дослідницького есею.

Все сказане – матеріал для роздумів. У цьому контексті пропоную розроблені мною рекомендації, якими користуються студенти, що освоюють навчальний курс «Теорія літератури».

Оригинал