Виктор Громовой: снимаем бантики!

Автор: Виктор Громовой, образовательный эксперт, заслуженный учитель Украины.

(Ювілей Василя Сухомлинського як нагода #Зламайсистему: побачити тріумф і трагедію, прочитати підтексти і затексти, зробити адаптований «переклад» його творів).

До 100-річчя від дня народження зараз з'являється багато публікацій. Шановний Григорій Клочек до свого матеріалу додав ще й фоторепортаж. До цієї чи не найкращої публікації маю одне-єдине заперечення щодо оцінки вчинку Б. Ліхачова, який буцімто безпідставно звинувачував В.Сухомлинського в «абстрактному гуманізмі» («у статті вульгарно й бездоказово заперечувалися гуманістичні принципи педагогіки Сухомлинського...»).

Цей дядько був абсолютно правий! Він відверто захищав ортодоксальну систему комуністичного виховання. Побачив реальну загрозу і швидко на неї зреагував. На мій погляд, його звинувачення Сухомлинського в «абстрактному гуманізмі» були не безпідставними.

У чому саме була небезпека поглядів Сухомлинського для компартійної системи?

Сухомлинський закликав любити кожну дитину і забезпечувати умови для її вільного розвитку. А якщо це дитина класового ворога? Немає значення...

Будь-яка тоталітарна ідеологія заперечує єдність людства. Націонал-соціалізм не допускав, що можна любити єврейську дитину, комунізм - що можна бути гуманним до дітей класового ворога. А у Сухомлинського, за завісою із компартійної риторики проглядалось, саме це: ми всі люди (Gens una sumus)!

Цей пильний товариш розгледів прихований підтекст і публічно «дав відсіч» (чи, можливо, йому доручили це зробити).

Звісно, тоді треба було це спростовувати, інакше абстрактному гуманісту за його «шкідницькі ідеї» загрожувало б відлучення від освіти, а то і тюрма.

У 70-80-ті роки, коли відбулась канонізація Сухомлинського, стало звичним клеймити того провінційного Б. Ліхачова, а от тепер треба нарешті визнати, що таки так, він мав рацію: гуманістичні погляди Сухомлинського суперечили природі тоталітарної системи.

Звісно, за радянським кліше треба розгледіти в його творах бачення освіти, яке було прямо протилежне загальноприйнятому...

Зараз до ювілею, перш за все, треба зробити адаптований «переклад» творів В.Сухомлинського з тодішньої компартійної новомови на сучасну. Нікого ж не дивує, що ми читаємо у перекладі з давньоруської героїчну кінця XII століття «Слово о плъку Игоревѣ» («Слово о полку Ігоревім»), залишаючи оригінал для істориків та мовознавців. Маю на увазі не примітивну декомунізацію його творів у В'ятрович-style, а серйозну аналітику, зняття ідеологічних нашарувань та переосмислення глибинних сенсів.

Запропонована В.Сухомлинським система виховання є гуманістичною за своєю сутністю, але комуністичною за «формою» подання. Цю компартійну «обгортку» треба акуратно зняти, бо сучасна молодь просто не зрозуміє звичного для того часу і єдино можливого тоді стилю його публікацій.

До речі, перш ніж пишатись тим, що його твори актуальні в Китаї, треба зрозуміти, що саме беруть на озброєння у комуністичному Китаї із творчості Сухомлинського. Як тільки ми це зрозуміємо, прийде усвідомлення, що не варто на цьому робити акценти, а краще шукати паралелі із світовими практиками, які працюють (уроки в зеленому класі тощо). Наприклад, коли я знімав фільм про сучасну японську школу, казав про одну із відвіданих шкіл, що в Японії Сухомлинського не читали, а галявину казок мають…

На тій ювілейній конференції (див. фото десятирічної давності), на жаль, сучасного прочитання його творчості практично не було. Деякі виступи на 90% складались із фраз на кшталт «великий добротворець», «видатний педагог-гуманіст», «засновник гуманістичної педагогіки», «учений зі світовим ім'ям», «мудрий учитель», «видатний педагог сучасності», «полум'яний патріот і громадський діяч, безмежно відданий своєму народові» тощо. Замість того, щоб збагнути підтексти й затексти творів Сухомлинського, ми тупо марнували час на ось таке ритуальне бубоніння.

І зараз, коли читаю ось такі фрази:

«Педагогічний колектив школи впроваджує ідеї В.О.Сухомлинського…

Ім'я В. Сухомлинського відоме і популярне в усьому світі, зараз не зустрінеш учителя, вихователя, який був би не знайомий з його педагогічною спадщиною...

Вічний сенс і невмирущість ідей видатного педагога…»

Це для мене є першою ознакою профанації його творчості.

Бо за красивими деклараціями може стояти прямо протилежна реальна практика. Не вірите?!

Почитайте неофіційний гімн Олександрійського педагогічного коледжу імені Василя Сухомлинського:

Студентів голодних, обдертих, безмовних
Наш коледж з'єднав – чи на глум, чи на сміх,
Когось на два роки, когось на чотири
Для муштри-казарми у стінах своїх.

Слався, наш коледж, чи пак Альма-матер
Пий наші соки. Усі витискай
Гривні убогі на всякі там «заходи»
З наших кишень вигрібай-витрясай!

Ми марили сонцем, свободою, рівністю,
Ми мріяли - весни заб'ють через край!
А що ж отут чинять з нашою гідністю?!
«Учитися хочеш?», то не «розбухай»!

Слався, наш коледж, мачуха-матер,
Мордуй на лінійках, принижуй, карай.
Як серця не маєш, не маєш кебети –
Ім'я Сухомлинського іншим віддай.

Цей текст мені поклали на стіл у 2005 році. Тоді я очолював управління освіти Кіровоградської ОДА. Довелось розрулювати ситуацію із відокремленням гімназії від цього коледжу і йти на неординарні кадрові призначення. Директором я тоді призначив свого «попєредніка» на посаді начальника Станіслава Гайдука. Він отримав одну єдину настанову: створити навчальний заклад з «людським обличчям». Сподіваюсь, йому це вдалось.

P.S. Без надії сподіваюсь, що десять років потому дівчаток не змушуватимуть одягати от ці жахливі бантики, які ви бачите на фото.

Оригинал