Александр Мирошниченко: кое-что о лотерее

Автор: Александр Мирошниченко, актер, режиссер, драматург.

Чим відрізняється наша освіта від лотереї? Практично нічим. Парадоксально, але факт.

Звідки такий висновок, запитаєте? З основного аргументу «адвокатів» нинішньої освітньої Системи. Звучить це так: «Вам просто не пощастило з вчителем (школою)».

Ну я розумію, що вчителі різні бувають. І не лише у нас, а й в Європі чи Америці. Є більш талановиті, а є менш. Так в будь-який професії. Але ми все більше і більше починаємо ототожнювати школу саме з лотереєю.

Ведемо дитину до першого класу і починаємо шукати «виграшний квиток» - себто нормальну вчительку. Начебто нічого поганого. Але цей пошук передбачає те, що, за замовчуванням, ми погодились, що нормальна вчителька - це рідкість, унікум. Ми звикли до того, що хороші вчителі - це виняток, а пересічна школа не здатна забезпечити мінімум освітніх послуг з дотриманням всіх Законів. Тому вибираємо школу, наприклад, за ознакою, де потрібно менше платити, вже погоджуючись з незаконними платами як з нормою. Знайшов – пощастило. Не знайшов – твій лотерейний квиток програв.

Мова іде про гарантований рівень професійності. Певну межу – нижче якої школа не може опускатись. Ми ж сприймаємо вихід за цю межу як щастя. І тоді радісно волаємо, що нам «пощастило з вчителем».

Звичайно, вчитись у геніального педагога – велике щастя. Але і просто професійний педагог – не так вже і погано. Проблема в тому, що і геніальний педагог, і просто професійний проходять у нас по графі «пощастило». Себто норма стає виграшем. А нормою стає програш. А вести боротьбу проти програшу в лотереї – даремно витрачати час.

Бо спочатку варто було б визначитись з тим, що «пощастило» і «обов’язкова середня освіта» - це поняття, які просто не можуть існувати в одній площині. Якщо звичайно ми мріємо про зміну всієї Системи, а не про локальні здобутки.

Оригинал