И. Примаченко: у школьника 50-часовая «рабочая» неделя

Автор: Иван Примаченко, основатель платформы Prometheus.

Чудова стаття Лесі Москаленко розповідає про пересічний день школяра: десять годин на навчання (якщо ти на повному серйозі вирішив виконати домашнє завдання) і година на все інше. Бо згідно з нормами сну, дитина 9-14 років має спати 10 годин на добу. А ще ж потрібно дістатися школи і повернутися додому, повечеряти і зібрати портфель. От і виходить у школяра 50-годинний «робочий» тиждень - на 25% довший за стандартний робочий тиждень дорослого.

Але я згадую своє навчання і розумію, що справа ще гірше. Школяр не може обрати, де і в якій галузі він буде «працювати» і не може «звільнитися» з роботи, якщо вона йому не сподобається. Він чи вона змушені тяжко працювати, толком не розуміючи, навіщо все це - характерно, що в давніх міфах робота без сенсу вважалася одним з найтяжчих покарань. Недаремно ми і зараз говоримо про сізіфову працю. А ще школяр не отримує зарплату, яку можна витратити на щось приємне, і не має жодних відчутних винагород за свою роботу, а може лише уникнути покарання за недостатню успішність. І тут я починаю думати, чи пішов би будь-хто з нас на таку роботу зараз, навіть якщо б її щедро оплачували? І відразу автоматично думаю: «ніколи в житті, я ж не хворий!»

На абсурд системи школярі відповідають єдиним логічним способом - абсурдом у відповідь. Профанація архітекторів системи наштовхується на таку ж саму профанацію учнів: списування домашніх завдань та контрольних з інтернету чи один в одного, копіпаст з «1000 кращих творів» замість власних думок, фізична чи психологічна відсутність на уроках. Млява депресія, хуліганські витівки, прогули - будь-які засоби саботажу виправдовуються метою не підкорюватися безглуздій системі.

Комусь щастить - їх рятує особлива пристрасть до певного предмету, зацікавлений і вільний від забаганок системи вчитель чи читання правильних книжок у вільний час. Але для більшості навчання в школі так і залишається сірим часом тихого спротиву освітнім абсурдам. Бо єдиний спосіб виграти в системи, обіграти яку за її власними правилами просто не можливо, це не брати участь в грі взагалі. Написав і згадав, що єдиний повторюваний нічний жах, який я час від часу бачу уві сні вже дорослим, це те, як приходжу писати контрольну роботу і розумію, що до неї не підготувався. Коли просинаюся після такого сну, на мене завжди находить почуття дивовижного полегшення, посміхаюся і думаю: «як же повезло, що я вже не в школі».

Після завершення школи ми намагаємося швидше забути про неї чи витіснити погані спогади про навчання позитивними спогадами про друзів, перше кохання і дорослішання. Чи не настав час перестати забувати і почати змінювати систему?

Оригинал