Автор: Александр Мирошниченко, актер, режиссер, драматург.
Про дресуру
Багато дискусій ведеться навколо примушення школярів до всілякої фізичної праці в школі. Ну всяке там перетаскування-копання - прибирання.
І всі начебто розуміють, що це за межами закону. Тим не менше знаходяться адвокати.
І ось тут і виникає основний і начебто стовідсотково переконливий аргумент «ЗА» таку працю. При чому цей аргумент настирливо повторюється і повторюється з комента в комент. А звучить він так: « А що тут такого? Праця з мавпи людину зробила». Почитайте самі. Це найпопулярніший аргумент.
І проблема тут не стільки в тому, що люди не бачать нічого поганого в тому, що порушується закон. Проблема в тому, що вони справді вважають дітей мавпами, яких за допомогою дурної фізичної праці потрібно перетворити на людину.
А ось це вже тривожний дзвоник. Бо якщо ми будемо бачити в дітях нерозумних мавп, а не людей, – педагогіка стає дресурою, а не розвитком особистості.
Задумайтесь самі. Як часто навчання зводиться саме до дресури. Головне – виробити певний рефлекс. І це ж з першого до останнього класу таке відбувається.
Чому? Повертаємось до початку. Якщо педагог вважає дитиною мавпою, яку потрібно засобами праці перетворити в людину, якщо батьки підтримують таку позицію, тоді педагогіка набуває зовсім інших якостей. І власне перестає бути педагогікою. А тоді дійсно цілком логічно примушувати дітей-мавп тягати шафи, вимивати коридори, копати клумби. Бо мавпи. Не люди…
