Автор: Игорь Ликарчук, экс-руководитель Украинского центра оценивания качества образования.
Продовжую роздуми над законопроектом «Про освіту», котрий от-от у другому читанні мають розглянути нардепи.
Як відомо, однією із найгостріших і найболючіших проблем сучасної освіти, зокрема середньої, є вчитель.
На жаль, серед нашого вчительства чимало таких, кому до школи не можна навіть дозволити заходити, не кажучи про педагогічну діяльність у ній. Якщо таких не позбудемося і не поставимо надійний бар'єр, щоб і в перспективі подібні до української школи не потрапили, про реформу можна навіть не мріяти.
Й агенти змін не допоможуть. Бо вони розчиняться в масі агентів байдужості та супротиву.
Чи передбачає законопроект механізми професійної люстрації працюючих педагогічних кадрів і запровадження бар'єрів, щоб бездарні, неуки, дитинофоби до шкіл не потрапляли? НЕ ПЕРЕДБАЧАЄ.
На перших етапах підготовки законопроекту щільно обговорювалася думка про сертифікацію і ліцензування педагогічних кадрів з метою очищення системи і випередження появи в ній тих, кого там не повинно бути. Але...
Та сертифікація, запровадження якої передбачається законопроектом, стане лише засобом морального і матеріального стимулювання для вчителів, котрі й так гарно працюють.
«Учителі», котрим не місце в школі, сертифікацію не будуть проходити (бо то справа добровільна), або знайдуть можливість її «пройти» так, як до цього «проходили» сумнозвісну атестацію (бо цю сертифікацію проводитимуть між самі місцеві чиновники й методисти, котрі зараз рулять атестацією). То де реформа?
P.S. Учителефобів цей пост прошу не коментувати
