Г. Гнатюк: об Архимеде, ЗНО и устаревшем рычаге

Автор: Галина Гнатюк, учитель украинского и польского языков Радивиловского НВК «Школа №2˗лицей» им. П. Г.Стрижака, Ровенская область.

14 липня для мене знаковий день. Саме 14 липня 1994 року мене було зараховано до Львівського університету імені Івана Франка ˗ за результатами співбесіди як переможця Всеукраїнської олімпіади юних філологів. ЗНО тоді ще не існувало, однак шкільна державна підсумкова атестація, здається, вдруге проходила в тестовій формі. Але вже тоді нам, першим поколінням випускників незалежної України, всі обрії бачилися відкритими, всі перспективи ˗ привабливими, а всі мрії ˗ здійсненними. Наче Архімедові, який ладен був перевернути світ ˗ якби йому дали точку опори.

Нині, коли за плечима не лише університет, а й понад півтора десятка років учителювання в рідній другій школі глибоко провінційного містечка Радивилова, я, дивуючись сама собі, усвідомлюю, що й досі ˗ затято й непоступливо ˗ шукаю оту свою точку опори. І мушу визнати, що завше питань маю значно більше, аніж відповідей.

Останніх років десять я викладаю рідну мову переважно в старших класах ˗ а відтак усе, що стосувалося впровадження ЗНО, відбувалося у мене просто на очах. Звідси ˗ не тільки певний досвід роботи зі школярами, але й власні міркування з приводу.

Спробую коротко і по суті. Перше. Станом на сьогодні ЗНО однозначно є і буде єдиним найдієвішим і найпотужнішим механізмом всеукраїнського зрізу знань школярів, який донедавна давав стовідсоткову гарантію отримання студентського квитка всебічно підготовленим випускником із будь˗якого регіону країни. Не бачу сенсу заперечувати цю тезу, підтверджену одинадцятьма роками, упродовж яких сотні тисяч старшокласників отримали вільний доступ до вишів лише завдяки добрим результатам ЗНО.

Наступне. Стосовно ЗНО з української мови та літератури. Це чи не єдиний іспит, де отримана учнем оцінка за написання власного висловлення має в собі значну частку суб'єктивізму перевіряючого. Так званий людський фактор, існування якого аж ніяк не варто заперечувати. Однак саме цей фактор найбільше впливає на остаточний бал за ЗНО з мови. І на оцінку ДПА теж. Як би об'єктивно не перевірялися твори на дискусійну тему ˗ завжди є можливість для різночитання. І як наслідок, плюс-мінус у балах. Про те, що тепер творять і що витворяють у вільно˗невільничому власному висловленні наші діти ˗ то, звісно, тема окремої розмови.

Розумію, що школярство і вчительство вже звикло інерційно котитися по роками відшліфованій схемі написання творчого завдання і з острахом сприйняло би будь˗які зміни в цьому плані. Але такі зміни вкрай необхідні. Адже коли на одинадцятому році існування ЗНО лише 5 дітей України отримало найвищі 200 балів з рідної мови (і це при тому, що якісно підготуватися до ЗНО нині не проблема) ˗ то щось не так у цьому датському королівстві.

Зрештою, про це я вже писала в одній зі своїх попередніх публікацій. І отримала на неї дещо неочікувані відгуки, які мене неабияк обурили ˗ і як учителя, і як письменника. Отже, цитата мовою оригіналу: «Вопрос простой - зачем вообще абитуриентам сдавать зно по украинской литературе? Почему нельзя оставить только язык? Ведь все согласятся, что наша литература довольно низкого уровня, на 90% состоящая из всестороннего описания угнетения туповатых селян».

Коментарі, як бачимо, зайві. Проте, якщо подібні сентенції народжуються у чиїхось головах на 26 році незалежності ˗ то це теж спонукає до роздумів і рішучих реформаторських дій на всіх рівнях освітянської галузі. Бо тут уже не про хунвейбінів ідеться, а про загальнонародне манкуртство. Закономірний комплекс меншовартості, культивований і нав'язуваний сотнями років. Бо чи могла не втратитися національна гідність у народу, мова й література, культура й мистецтво, наука й освіта якого завжди розвивалася в тоталітарному середовищі?

Про яку самоідентичність молоді ми говоримо, якщо сучасний школяр практично не читає позапрограмних творів? То це класика. А чи уявляєте ви, скільки сущих і визнаних світом українських письменників нині фактично відірвані від читача, бо не мають змоги достойно видати й розповсюдити якісну книгу?

Натомість маємо нову хрестоматію сучасної української літератури для початкових класів, здатну виховати кого завгодно, ˗ але геть не носія національних морально-етичних та духовних цінностей. Скажіть, де в такій ситуації шукати україноцентричну точку опори? Очевидно, варто все-таки докласти зусиль і переглянути шкільну програму з літератури, та й не лише для 5-9 класів, а відтак і програму ЗНО? Аби знову питань не було значно більше, ніж відповідей.

Далі. Спробую розвіяти ще один навколоЗНОшний міф. Є думка, що плинність потенційних абітурієнтів у найближче закордоння спричинена тим, що вони, закінчуючи школу, бояться складати ЗНО. І щоби його не складати, обирають навчання, приміром, у Польщі. Як учитель польської мови, скажу: найважливішою перевагою навчання там мої учні одностайно називають.... відсутність хабарництва у вишах. Дає думати, правда ж? Особливо враховуючи, що Польща трохи більше року тому вдвічі знизила плату за навчання для українців, саме тоді, як Україна вкотре підвищила...

Скоро 1 вересня. Нас чекає новий навчальний рік, новий закон про освіту і нова українська школа. Стійкою й незрушною точкою опори в цих реаліях є ЗНО, яке, однак, потребує постійної модернізації системи та вдосконалення форм проведення. Адже навряд чи Архімед став би кілька років поспіль користуватися одним-єдиним важелем, у якого давно закінчився термін придатності. Він шукав би інших. Задля еврики...

Оригинал