В. Мисан: невеселые этюды на фоне реформы школы

Автор: Виктор Мисан, кандидат педагогических наук, доцент, заслуженный учитель Украины.

Етюд №1.

1 липня завершився ще один навчальний рік. У кожного він має свій порядковий номер і власну значимість, тому краще не порівнювати його з попередніми роками. Таке порівняння буде не зовсім коректним. Гадаю, ліпше з «вершини» навчального року поглянути на цю барвисту освітню «полонину», що вже «відцвіла» і «відбуяла».

Цьогоріч зріс попит на олівці і зелені кулькові ручки як основу реформування початкової школи. Чи змінила сіро-зелена гама щось у навчанні і чи «просунула» нас до рівня європейської освіти, важко сказати. Чому? Рівень освіти у Фінляндії, Швеції, Прибалтиці та інших країнах визначається, насамперед, ставленням держави до школи як освітньої інституції, педагогів, дітей. У нас чомусь реформування освіти цьогоріч починалося не із зміни ставлень, а із заміни синьо-червоної гами на сіро-зелену.

І взагалі, а хіба у нас погане ставлення до освіти? На папері і пресконференційному словесному «поносі» наша освіта «впєрєді планєти всєй». А реальність зовсім інша. Всі ті, хто мають відношення до освіти, і надалі продовжують жити у різних вимірах і площинах, які або не перетинаються, а якщо і перетинаються, то не призводять до взаємодії, а лише посилюють невдоволення, претензії і стагнаційний стан. Чому?

Матеріально-технічний рівень українських шкіл залишається низьким. Явище, що набуває характерної ознаки - «школопад», як ракова пухлина, поширюється країною. Йдеться не про ті приміщення навчальних закладів, що поруйновані внаслідок ВІЙНИ на сході України.

Руйнуються перекриття, стіни, як карткові конструкції складаються поверхи шкіл, просідають дахи, сиплеться на дитячі голови штукатурка. Саме у таких умовах навчаються чимало теперішніх школярів. На капітальні ремонти та новобудови грошей немає ні в місцевих громад, ні в держави, ні у тих, хто грабував і громади і державу і поповнив ряди українського олігархату.

І на цьому фоні руйнування шкільних приміщень як оаза - садово-паркові комплекси з маєтками колишнього президента В. Януковича, теперішнього президента П. Порошенка, голови виборчої комісії М. Охендовського, фінансового і політичного партнера теперішнього гаранта – Юрія Косюка (світлини Версалю Косюка регулярно поширюють у соціальних мережах), кремлівського посіпаки В. Медведчука. Дещо бідніше репрезентовані у цій оазі «шевченківські хатки» народних обранців, представників правоохоронних органів – прокурорів, служителів Феміди – суддів різних рангів.

Шкільних приміщень будують мало, на реконструкцію старих руки не доходять, а якщо і доходять, то левова частина виділених коштів осідає у кишенях «переможців» тендерів. «Школопад», очевидно, триватиме й надалі і ще у більших масштабах, оскільки будь-яке приміщення має свій ресурс.

Саме у цьому навчальному році педагогічний загал ощасливили 50% підвищення заробітної плати. Але насправді такого не відбулося, оскільки зросла мінімальна заробітна плата і збільшилися відрахування у фонди «не відомо для кого» і «невідомо чого» (дороги відсутні, ціни відпущені, медицина – платна, соціальні путівки у санаторії, дитячі табори зникли, пенсійний фонд у постійному дефіциті…).

Реальне збільшення зарплатні вчителя склало 27% (ми провели обрахунки на прикладі нашого закладу із врахуванням того, що педагоги отримували на початку нового навчального року і на момент його завершення). Нам ще гріх скаржитися, оскільки як заклад обласного підпорядкування, у нас збережені всі доплати і система стимулювання праці педпрацівників. Але ж таких, як ми, – одиниці.

Типовим явищем цього навчального року стали: безоплатна заміна педагогічних працівників, що хворіли або перебували на курсах; ліквідація доплат, написання заяв на зменшення оплати праці під час карантинів, вимушені відпустки. То як і наскільки зросла зарплатня педагога на тлі росту цін на товари і послуги?

Оригинал