А. Мирошниченко: мысли о Макаренко

Автор: Александр Мирошниченко, актер, режиссер, драматург.

Про «святе»…

Тільки не кидайте зразу камінням! Розумію, що інколи є сталі догми, від яких важко відмовитись. Це як в дитинстві важко сприйняти інформацію про те, що Діда Мороза не існує. Бо звикли що існує. Легше вірити в беззаперечність аксіом – ніж просто поглянути на них «свіжим оком».

Власне, це я веду до базової постаті радянської та пострадянської педагогіки. А саме до Антона Семеновича Макаренка. Колись із цікавістю читав його книжки. Ті книжки, які і сьогодні вивчають майбутні педагоги в університетах.

Багато там чого гарного. Але от задумався. Просто проаналізував. А який, власне, досвід мав Антон Семенович? І якось тривожно стало. Бо весь його колосальний досвід був направлений на створення колоній для дітей.

Тут якось не по собі мені стало від таких думок. Це що ж виходить? Виходить, ми переймаємо педагогічний досвід побудови тюрем для дітей? Може, і гарних – але тюрем. Такий собі педагогічний гуманізм в межах тюремних стін?

Тоді стає зрозумілим вкорінене в генетику наших вчителів тяжіння до форм, лінійок, однотипності їжі та поведінки. Не Макаренко, звичайно, винуватий в цьому. Він у свій час і на своєму місці був геніальною людиною. Але, може, варто задуматись про те, що коли будувати школу за його рецептами – ми неодмінно все одно збудуємо колонію. Бо його рецепти для цього писались.

Такі от «неправильні» думки…

Оригинал