Автор: Игорь Ликарчук, экс-руководитель Украинского центра оценивания качества образования.
Ще кілька думок про радянсько-совковий рудимент у вітчизняній системі освіти - методичні служби.
Як історик освіти, можу сказати, що вони з’явилися у той період, який в сьогоднішній історіографії називається сталінським. Коли потрібно було нівелювати й придушувати будь-які вияви педагогічного вільнодумства та учительської свободи, а діяльність кожного вчителя мала відповідати лінії партії.
Армія освітніх наглядачів, яка в той час існувала (інспектори) не могла охопити всю педагогічну рать. І тоді виникла ідея створити «методичну» службу. Для «навчання» та спрямування на путь «істинний» педагогів.
Ото з тих часів й налітають на школи, як саранча в пошуках свіжого листя, сотні тіток і дядьків: перевіряють, шурихаються в паперах, проводять моніторинги й контрольні, вишуковують огріхи в записах у класних журналах, узагальнюють, атестують, збирають інформацію та нагромаджують дані про кожного педагога...
Мене завжди цікавило таке сакраментальне питання. Учитель, щоб займатися педагогічною діяльністю, повинен мати диплом. Сьогодні відповідний диплом починаємо вимагати від директора школи. Навіть перед державними службовцями ставиться вимога мати спеціальну освіту.
А що таке «методист»? Який університет готує методистів для системи освіти? Яким має бути його освітній і фаховий рівень? Урешті, яким має бути його IQ? Яким має бути, для того, щоб людина прийшла в заклад освіти, нахабно зайшла на урок до вчителя, а потім довго й нудно розповідала йому про те, як потрібно проводити урок. Або щоб перевіряла робочі плани та інші папери вчителя, а потім виказувала тому, що у них «не так».
Чому методистами, у багатьох випадках, стають посередні вчителі, або ті, хто школу бачив лише у страшному сні? Чому вчитель, який посів посаду методиста, перетворюється у ворога для своїх колишніх колег? Чому, урешті, переважна більшість вчителів не поважає цю освітянську службу і БОЇТЬСЯ її представників? Урешті, чому у нас існує така недовіра до вчителя й постійне панування думки, що вчителю ПОТРІБНА якась методична допомога у вигляді методичного памперса?
Та зрозумійте просту істину: хорошому вчителю такі памперси не потрібні. Хороший вчитель постійно й без методистів працює над удосконаленням свого фахового рівня. Сьогодні для цього є величезні можливості. Інтернет, громадські інституції, живе спілкування роблять набагато більше, ніж тисячі отих методистів, багато яких заклякли у своєму педагогічному світогляді на рівні минулих років минулого століття.
Мені можуть заперечити, що це для хорошого вчителя. А я відповім, що поганого й могила не виправить, не те, що один чи ціла армія методистів... Отож, укотре повторюю, що сьогоднішні методична служба абсолютно не потрібна і освіті наносить шкоди більше, аніж користі. Урешті, у нас працює чимала армія учителів-методистів. Краще доплатити їм за методичну роботу (допомогу на замовлення іншим учителям), а не утримувати величезну армію наглядачів/масовиків-витівників у системі освіти.
І економія бюджетних коштів буде буде, і користь для освіти чималенька. І справжня, а не памперсна допомога.
Оригинал
