В. Громовой: МАРАЗМ №13. Мессианство и жертвенность

Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений учитель України.

Учительство - не труд, а отреченье,
Умение всего себя отдать,
Уйти на долгий подвиг и мученье,
И в этом видеть свет и благодать.
Учительство - когда в глазах холодних
Зажжется понимания заря,
И ты поймешь: старался не безплідно
И знания разбрасывал не зря.

Елена Кучаева

Низький уклін за вам за жертовну працю…
Ви духовні батьки людства…

Уже кілька днів поспіль читаю ось такі привітання з Днем учителя. Складається враження, що над усіма, хто має причетність до сфери освіти, просто знущаються. Прем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв у ході спілкування з учасниками форуму "Територія смислів" цинічно, але відверто сказав російським учителям: "Меня часто спрашивают по учителям и преподавателям. Это призвание, а если хочется деньги зарабатывать, есть масса прекрасных мест, где можно сделать это быстрее и лучше". Тобто російських учителів їх можновладці хочуть переконати, що їх покликання – бідність.

Перепрошую за посилання на матеріал з країни-агресора, але не можу не подати їх пісню-відповідь на культивування такого бачення вчительської праці.

Фанатична працьовитість, жертовність, месіанство, - саме ці підходи свідомо культивувались у тоталітарних суспільствах з метою прищеплення слухняності і невибагливості. Зайве доводити, що ідеї прометеїзму й месіанства у нашому прагматичному ХХІ столітті є малопопулярними.

Тому так мало виявилось охочих підтримати запущений українськими начальниками від освіти флешмоб "Я - вчитель і цим пишаюся!"

Тому так часто виникає парадоксальна ситуація: шукаючи вчителя "від Бога", ми, на жаль, зустрічаємо вчителя з категорії "не дай Боже".

Зараз акцент на месіанстві й жертовності, - це лише засіб для створення ілюзії, що на пострадянському просторі працю вчителя поважають.

Лише постійно підкреслюючи жертовний характер роботи вчителя та бажаючи йому «терпіння» (терплячості!?), престиж цієї професії аж ніяк не піднімеш. Це вже не працює!

У сучасного вчителя месіанські акценти здатні викликати хіба що відчуття приреченості, важкої ноші, тягаря(важко нести - шкода кинути!) та іронічні фрази на кшталт, "учитель, як і сапер, у житті помиляється лише один раз, коли обирає професію".

Невже не зрозуміло, що жертовність і самозречення може бути свідомим вибором одиниць, а вчитель – це масова професія?!

На заклик "Серце віддавати дітям" вчителі тепер відповідають: та залишімо увесь наш лівер (серце, печінку…) при собі, а будемо робити свою роботу професійно і без фанатизму. І отримувати за свою роботу зарплату, яка даватиме можливість не думати про гроші, а думати про новітні педагогічні технології, про те, що треба замовити нову книгу Кена Робінсона "Школа майбутнього"…

Професіоналізм і щасливе вчителювання vs месіанство і жертовність, - це ще один шлях до нової школи.

Тож, залишаймо в минулому шкільний пафос як милий, але такий совковий атрибут Old school.

А на дверях сучасної школи, замість помпезно-самовпевнених фраз про засів "розумного, доброго, вічного", знайдемо розумні слова, в яких не буде месіанських акцентів щодо роботи школи...

P.S. Переконаний, що 99% тих, хто використовує цю заяложену фразу, навіть не знає з якого контексту вона вирвана.

Повідомляю, це поцуплено з вірша "Сеятелям" (1877) Н. А. Некрасова.

Сеятель знанья на ниву народную!
Почву ты, что ли, находишь бесплодную,
Худы ль твои семена?
Робок ли сердцем ты? слаб ли ты силами?
Труд награждается всходами хилыми,
Доброго мало зерна!
Где ж вы, умелые, с бодрыми лицами,
Где же вы, с полными жита кошницами?
Труд засевающих робко, крупицами,
Двиньте вперед!
Сейте разумное, доброе, вечное,
Сейте! Спасибо вам скажет сердечное
Русский народ...

Оригінал на сайті Освітня політика.