В. Громовой: МАРАЗМ №12. Вертикаль бюрократии

Старые сказки на новый лад, или пути реанимирования украинского образования

В. Громовой: МАРАЗМ №12. Вертикаль бюрократии

Автор: Виктор Громовой, образовательный эксперт, заслуженний учитель Украины.

А Кощій відповідає:
— Ніхто ще в світі мою смерть не находив і не найде, ніхто мене не вб'є.
А смерть моя на морі-океані, на острові Діяні.
На тім острові є дуб, а під тим дубом скриня,
 а в тій скрині заєць, у зайці качка, а в качці яйце, у тому яйці моя смерть.
(
з казки «Про Кощія Безсмертного, як його убили Іван-царевич і Булат-молодець» http://kazky.org.ua/zbirky/verbova/kazka-pro-koszczija-bezsmertnoho)

Паперовий колапс

Бо якщо весь цей паперовий колапс організовує не МОН, то хто?
(з коментарів до блогу маразм №9 - "Конкурсоманія"
на сайті http://osvita.ua/blogs/52289/)

Паперовий колапс є одним із наслідків існування бюрократичної вертикалі управління.

Про інші наслідки(схильність до імітаторства, «зіпсований телефон» спотвореної комунікації, відсутність довіри до системи освіти і всередині системи, кадрову деградацію, нераціональне використання і так вкрай обмежених коштів тощо) збереження совкової перевернутої піраміди управління поговоримо у наступних матеріалах. 

З власного багаторічного досвіду директора гімназії знаю, що як мінімум 50%, а як максимум  99%  даних, які подає школа «нагору» відносяться до категорії інформаційно надлишкових.

У теорії управління до інформаційно надлишкових відносять:

  • дані, які не можуть бути використані для прийняття рішень,
  • дані, які не мають відношення до суті питання,
  • інформацію в об’ємі, який перевершує можливості її своєчасної обробки.

Іноді доходить до анекдотів. Я вже описував випадок. про який розповів мені один директор сільської школи. Йому якось прийшла вказівка надати інформацію про кількість соловейків у їхньому селі (якась екологічна служба вирішила таким чином «вивчити ситуацію»).

Запитую: «Ну і що — подав?»

— «Звичайно, — відповідає, — глянув на стелю, написав 20, потім подумав, що така цифра може здатися сумнівною, і можуть подумати, що я не ходив і не рахував, тож виправив на 26».

Як результат такої практики збору інформації на основі використання «довідника Стеля», у більшості випадків наша освітня статистика може використовуватись хіба що як «детектор брехні», бути, за висловом одного відомого освітянина, показником того, в кого вистачило совісті «більше збрехати». 

Подивіться на книгу вхідної та вихідної кореспонденції будь-якої української школи і ви переконаєтесь наскільки гостро стоїть проблема інформаційної надлишковості. Проаналізуйте роботу будь-якої освітянської контори, і ви побачите як вона безнадійно «тоне» у паперовому морі, не маючи ні сил, ні часу, ні сучасних технологій обробки інформації. Тож, інформаційні лавини, «накривши» управління освіти, з подвоєною силою «поглинають» заклади освіти. Інформаційна надлишковість є одним із головних факторів породження Сізіфової праці на ниві освіти. Ніщо так не принижує людину як «марна праця», яка немає ніякого практичного сенсу(інформація заради інформації, «бамага» заради «бамаги»).

Ми це зробили у 2013 році й всі механізми та рекомендації щодо подолання інформаційної надлишковості розписали в експертному дослідженні «Управління освітою та шкільна автономія: погляд зі школи»(Автори: Барматова І.В., Бєлий В.І., Громовий В.В., Олексюк С.В., Паращенко Л.І.).http://education-ua.org/ua/analytics/459-analitichna-dopovid-za-rezultatami-ekspertnogo-doslidzhennya-v-ramkakh-proektu-asotsiatsiji-kerivnikiv-shkil-m-kieva-upravlinnya-osvitoyu-ta-shkilna-avtonomiya-poglyad-zi-shkoli

На жаль, з того часу «погляд зі школи» на управлінську вертикаль не став більш оптимістичним, адже і досі будь-яка українська школа продовжує  бути яскравим зразком «надлишково керованої організації». Нейтралізація гальмівного впливу надлишкової керованості школою залишається  одним з ключових завдань для розвитку системи освіти, а до здійснення системних заходів для переходу від централізованого управління до школобазованого менеджменту ми так і не приступили.

Зараз безнадійні оптимісти з EdCamp Ukraine оголосили чергове полювання на  бюрократизавра в освіті.  Думаю, що бюрократизавр іронічно посміюється, адже він є модерновим варіантом Кощія Безсмертного!  Не варто сподіватися, що бюрократичного монстра можна подолати наскоком(гучними і зовні ефектними короткостроковими кампаніями), з ним доведеться боротися довгі роки.

Якщо хтось у боротьбі з бюрократизавром  покладає надії на «доброго царя»(прогресивного міністра), на жаль теж змушений і цих безнадійних оптимістів розчарувати невтішним аналізом попередньої «практики, яка не спрацювали» і песимістичним  прогнозом.

2005 рік. До МОН приходить «помаранчевий міністр» Станіслав Ніколаєнко, який відразу ж видає наказ N 297 від 17.05.2005 року "Про подолання проявів бюрократизму в освіті".  http://www.uazakon.com/document/fpart46/idx46914.htm

Я тоді ненадовго «сходив у начальство» і як, окрилений наказом,  начальник управління освіти Кіровоградської ОДА казав начальникам міських та районних управлінь освіти: я зараз фільтрую паперопотоки на обласному рівні й половину  тієї дурні, яка мені приходить, викидаю у відро для сміття, прошу вас теж саме робити з половиною того, що приходить до вас і скажіть директорам шкіл, щоб теж саме робили з паперами, які доходять до них, адже лише в цьому випадку завуч школи матиме час побачити живих дітей і вчителів, а вчитель займатиметься лише прямими обов'язками – вчитиме дітей.

Результат: «мінусовий», після деякого тимчасового зменшення паперопотоків(на 10-20%), паперова лавина уже через півроку знову «дев'ятим валом» накрила систему освіти. Система виявилась сильнішою за суб'єктивне щире бажання тодішнього міністра обмежити апетити паперового монстра.

2008 рік. Історію про нового «прогресивного» міністра   Івана Вакарчука та його  Наказ  № 349  21.04.2008  «Про підготовку та організований початок 2008/2009 навчального року» уже розповідав у публікації «МАРАЗМ №4 ПІДГОТОВКА ШКОЛИ ДО НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО РОКУ». http://education-ua.org/ua/component/content/article/19-blogi/tema-1/778-marazm-4-pidgotovka-shkoli-do-novogo-navchalnogo-roku

Результат: «мінусовий», намагання переконати міністра не видавати «дурнуваті» накази виявилось контрпродуктивним. Сам тодішній міністр став пасивним в'язнем бюрократичної системи, який слабо розумів що відбувається навколо і навіть не намагався пручатись в лапах паперового монстра.

Тодішній досвід «Артеківських діалогів» засвідчив:  не варто переконувати міністра не видавати пустопорожні накази,  треба просто відібрати у нього право це робити і джерело паперових лавин зникне «як роса на сонці».

Будь-який наказ(лист, методична рекомендація) МОН автоматично породжує накази-клони у 180 містах республіканського, обласного значення та у 490 районах України.  Звісно, «на виконання наказу» на цьому рівні  треба ще й провести «наради», «планірки», «контрольні об'їзди шкіл», «зібрати інформацію про виконання», «запланувати перевірки стану виконання..». Далі паперова лавина множиться у 17,6 тисячі шкіл, які не тільки «наказують», а вже і звітують. Тому, результат уже згаданого наказу «Про підготовку та організований початок … навчального року» передбачуваний: він не тільки не сприяє підготовці шкіл до нового навчального року, а і максимально заважає це робити.

2014 рік. Як тільки на хвилі Революції гідності до МОН знову прийшла нова «прогресивна» команда, заступник  міністра освіти Павло Полянський направив  Лист МОН №1/9-630 від 05.12.2014 "Про неухильне дотримання принципів гарантування свободи педагогічної діяльності вчителя" http://zakon.pedrada.com.ua/regulations/1521/8456/8458/468871/

Результат: нульовий(його просто проігнорували, бо «то ж лише лист, а Полянський уже не в МОН, а нам своє робить»).

Усе це переконує, що перш за все має зникнути першопричина інформаційних лавин, тому давайте дамо чесні відповіді на прості запитання:

Чому освітянському бюрократу необхідно імітувати роботу виключно шляхом посилення паперопотоків?

Що треба зробити, щоб зникла необхідність "прикривати" себе папірцями на рівні директора школи?

Чому досі кожен гвинтик системи намагається гнобити «підлеглих», прикриваючись своїми службовими повноваженнями тощо?

Тож, черговий раз констатувавши, що школа задихається в бюрократичних путах, слід зробити наступний крок: з'ясувати "чому?" і запропонувати механізми "як це змінити?". Тільки так можна нейтралізувати та поступово подолати бюрократизм.

Давайте за аналогією з відомою казкою пошукаємо разом де знаходиться  «Кащеєва смерть» бюрократозавра!

1. Острів. «Булат-молодець почав гукати: «Перевезіть нас на острів!»

Знайти «острів». Перейти від зовнішнього управління до школобазованого менеджменту. Досі «остров невезения в океане есть» на якому в абсолютно недоторканому вигляді збереглася радянська командно-адміністративна жорстко-централізована модель управління. Тож, крок №1 на шляху дебюрократизації: МОН добровільно чи під тиском громади відмовляється від влади – 90% функцій, які воно зараз виконує чи імітує виконання, переходять в руки недержавних громадських структур чи на нижчий рівень ієрархії управління.

Саме «горизонталь» замість «вертикалі», тобто створення якісної професійної педагогічної спільноти, здатної до саморозвитку, утвердження та захисту своїх стандартів, є передумовою для справжнього реформування освіти знизу. Інакше «вертикаль» лише намагатиметься зробити те, що ще не вдавалось нікому в світі: реформувати освіту «зверху».

2. Дуб. «Булат-молодець схопив і одним махом вирвав дуб із корінням».

Вирвати дуб. Провести справжню децентралізацію управління освітою з ліквідацією надлишкових структур. Розвивати небюрократичні  форми взаємодії по-горизонталі(дуб тепер лежить на землі).

Зокрема, мова йде про розбудову професійних спільнот, таких як «спільнота відповідального вчительства EdCamp Ukraine». Зрештою, наприклад, запропонований EdCamp формат неконференцій, який сприяє співтворчості вчительства, замінить традиційні нікому не потрібні й не цікаві серпневі конференції.

Прикладом того як можна провести реальну децентралізацію управління освітою  є «практика, яка працює» в Грузії. У цій країні,  згідно із прийнятим 8 квітня 2005 року  Законом «Про загальну освіту», ліквідовано усі управління освіти, між МОН та школами там не залишилось жодної бюрократичної ланки.

Наприклад, орган місцевого управління правочинний призначати лише одного члена опікунської ради в школі, що знаходиться на його території, а опікунська рада самостійно обирає директора школи, якого Міністерство освіти та науки Грузії лише реєструє.

Див. Закон Грузии «Об общем образовании», Ст.30, 38 https://matsne.gov.ge/ru/document/download/29248/54/ru/pdf

Змінилася схема взаємодії школи та учнів, школи й батьків. Держава перестала фінансувати школи, а фінансує учнів. Фінансовий ваучер, який видається учневі безоплатно, дозволяє йому самому вибрати, в якій школі вчитися і внести свої кошти. Батьки беруть участь в контролі над бюджетом школи через опікунську раду.

3. Скриня. «Булат-молодець дістав скриню, зірвав віко, а зі скрині  вискочив заєць і побіг».

Відкрити скриню. Забезпечити відкритість і підзвітність усіх освітянських контор.

У системі освіти будь-який керівник має систематично звітувати про свою роботу: міністр перед колегією та громадською радою, директор школи має бати підзвітний піклувальній раді, яка на основі звіту вирішуватиме продовжувати з ним контракт чи ні…

Відкритість, гласність, спрощення  основних процедур, обмеження терміну перебування на керівній посаді та можливість для регулярної вільної оцінки діяльності керівників, - саме це буде нашим новим могутнім ударом в самісіньке  нутро бюрократозавра.

4. Заєць. «Булат-молодець схопив, розірвав зайця, а з зайця вилетіла качка і полетіла під небеса».

Відчепити від зайця стоп-сигнал. Усім відомо, що хоробрішого за зайця звіра немає, тож  на цьому етапі полювання на бюрократозавра ми позбавляємось від практики за якої найпотужнішим і вирішальним словом завжди володіла Її Величність Інструкція.

Поясню це на прикладі. Якось на семінарі Світового банку у мене виникла цікава дискусія із заступником міністра освіти та науки України Тимофієм Десятовим. Шановний Тимофій Михайлович закинув мені такий докір: от ви увесь час говорите про автономію, школобазований менеджмент і таке інше, а послухайте як на будь-якій нараді, наприклад, директори ПТУ вимагають від МОН видати чергову інструкцію…

Я йому відповів у булгаківському стилі: Звісно, вимагають. Якщо якесь питання не врегульовано нормативними документами, до них прийде КРУ і буде «знімати з них стружку», тому або ви будите і надалі плодити ці інструкції, або нарешті з'явиться одна єдина «Окончательная бумажка. Фактическая. Настоящая! Броня». У цій «окончательной бумажке» має бути одне ключове слово: усі питання організації навчально-виховного процесу, оплати праці "и прочая, и прочая, и прочая" навчальні заклади вирішують САМОСТІЙНО!!! Фсьо! Спочатку буде страшнувато, але з часом призвичаяться до життя без інструкції.

5. Качка. «Булат-молодець схопив її, розірвав надвоє, а з качки вилетіло яйце і покотилося в море».

Ну і гусак! Зарізати  «пернатих», тобто ліквідувати радянський підхід до управління: «начальник для начальника».

У Мішеля Фуко є книга з промовистою назвою «Наглядати і карати», яка описує головну функцію наших освітянських начальників.

Наглядати і карати, наглядати і карати, наглядати і карати…

Доки начальник абсолютно не залежить від підлеглого діятиме принцип курятника.

Курятник» і «начальник для начальника» зникнуть,  як тільки школа стане автономним  організмом. Так відбулось у вже згаданій  Грузії, де школами тепер  керують піклувальні ради, які обирають директорів шкіл. Звісно, у цьому випадку головними відразу ж стають ті, хто внизу…

Тож, відпускаємо заклади освіти  у самостійне плавання…

Паперопотоки нікуди не зникнуть поки не утвердиться нова філософія управління. Хорошому директору школи не треба давати вказівок, він сам знає що робити. Хорошому вчителеві теж не треба ніякі методичні рекомендації чи навчальні програми, він сам їх складе, маючи певні орієнтири національного стандарту.

Ми ж досі тримаємо всіх керівників навчальних закладів та всіх учасників освітнього процесу на рівні школи за «дітей нерозумних», які самі собі не спроможні дати раду…

6. Море. «От щоб був той рак, ми б дістали яйце з моря».

Знайти  яйце у морі. У морі інформації потрібен GPS-навігатор.  Створюємо сучасну систему збору,обміну та фільтрації інформації.

Систему, яка нарешті, на основі використання інструментів цифрової епохи, звільнить учителя від необхідності ходити дворами, щоб провести облік дітей шкільного віку.

Систему, яка не відбиратиме у директора чи завуча дорогоцінний час на подання усіляких «інформацій», які висітимуть на цифровій «хмаринці»…

Тож, після ліквідації глибинних причин інформаційної надлишковості, можна взятись за створення інструментів для фільтрації інформації, відсіювання інформаційного сміття.

7. Яйце-лоб. «Та тільки цок! Тим яйцем Кощієві по лобі, а він перекинувся і здох».

По лобі цок! Убиваємо бюрократозавра в собі, в собі, викорінюємо бюрократизм в головах освітянських і не тільки освітянських управлінців.

Якщо хтось думає, що остаточна «Кащеєва смерть» бюрократозавра у розвитку сучасних інформаційних технологій, він глибоко помиляється. ІКТ як ніяк не викорінить бюрократизм з душі освітнього управлінця. Володимир Бєлий пише: БЕЗ ЗАМІНИ управлінця пострадянського духу на сучасного менеджера, який усвідомлює свою роль як найманого громадою працівника НЕ ОБІЙТИСЯ! І не мова просто про молодих посадовців, бо їх і так зараз повнісінько, але дух бюрократизму у них ще ТОЙ! Ці перейшли на електронний варіант її реалізації: школи для бюрократів роблять презентації замість них самих "цікавих" заходів, супроводжуючи їх фільмами, фотозвітами та безліччю електронних "дописів-документів", які потім потрібно просто "продублювати на папері й передати до органу управління".

Спільна ініціатива Міністерства освіти та науки України й спільноти відповідального вчительства EdCamp Ukraine «ДІТИ І ПАПЕРИ: ЯК ДОСЯГТИ БАЛАНСУ У ШКОЛІ?» не тільки змусила мене згадати казковий сюжет, а і згадати іншу освітню реальність.

Знаєте, що мене найбільше вразило у спілкуванні з американськими колегами, директорами шкіл?

Запитую їх: а хто у вас зараз міністр освіти?

Відповідають: не знаю, а що у нас у Вашингтоні є міністерство освіти?!

Директори продвинутих американських шкіл, як кажуть, «без поняття» чи є у них міністр і чи є міністерство?!!!!!!!!! До речі, воно там з'явилося лише при Рональді Рейгані.

Є старий істфаковський анекдот про абітурієнта із провінції, який не знав про існування КПРС:

70-е годы. Идут вступительные экзамены в институт. Преподаватель спрашивает у абитуриента:

- Скажите, молодой человек, а вот что в нашей стране является руководящей и направляющей силой?

Юноша хлопает глазами.

- А вы знаете, что есть такая Коммунистическая партия?

- Да что-то слышал...

- А вы знаете, кто Генеральный секретарь Коммунистической партии Советского Союза?

- Нет, не знаю.

- Ну хорошо, в конце концов, вы знаете, кто такой Леонид Ильич Брежнев?

- Первый раз слышу.

- Очень странно. Простите, а откуда вы к нам приехали поступать в институт?

- Из Урюпинска.

Профессор вздыхает:

- Эх, бросить бы все… и уехать в этот Урюпинск!!!

Так от, нам усім треба поїхати в "Урюпінск".

Лише тоді, ми зафіксуємо реальні зміни у системі управління освітою, коли в Україні більшість з директорів шкіл не знатимуть хто у нас міністр освіти, ніхто з учителів не знатиме про існування міністерства освіти, а нікому з батьків не приходитиме в голову ідея написати туди скаргу…

Які глибинні причини інформаційної надлишковості, зовнішньою ознакою якої є паперові лавини?

Чому кількість паперів, які зобов'язаний мати і заповнювати педагог у школі, здивує навіть самого досвідченого бюрократа?

Відповідь проста: ми не вміємо керувати освітою по-іншому.

Якщо ми констатуємо, що ми не вміємо керувати освітою по-іншому, далі вийдемо на необхідність демонтажу теперішньої  системи зовнішнього управління освітою.

Паперопотоки - це лише наслідок! Причини в пострадянській МОНоцентрованій системі управління, з основним принципом організації роботи «начальник для начальника».

Якщо місцеві управління освіти стануть центрами сервісного обслуговування закладів освіти, автоматично зникне половина паперопотоків.

Якщо МОН відмовиться від функцій, пов'язаних із затвердженням навчальних програм(передасть їх асоціаціям учителів-предметників), припинить зубами триматись за систему профтехосвіти(передасть її на регіональний рівень), … зникне ще чверть паперопотоків.

Удосконалення поганого зробить стан справ ще гіршим! Бо створить ілюзію, що ця система управління може бути модернізована. У тисячний раз наголошую: українській вертикалі управління в системі освіти потрібна евтаназія(грец. ευ — добре, θάνατος — смерть)! Причому потрібна саме активна евтаназія, яка б викликала швидку смерть абсолютно безнадійної, заіржавілої допотопно-ієрархічної махини.

Освітянські бюрократозаври мають вимерти, бо «метеорит»(у вигляді школобазованого менеджменту замість зовнішнього управління, цифрової революції тощо…) уже врізався в Землю.

Освітній менеджмент по-українськи

Ми живемо у цікавій країні в цікавий час. До того ж працюємо у чи не найбільш дивовижному секторі - сфері освіти. Саме тут останнім часом  стає, за висловом маленької мрійниці з казки Льюїса Керрола «Аліса в країні чудес», стає «дедалі чудесатіше  та й чудесатіше...».

Уже втомився повторювати, що на заваді ефективному управлінню системою освіти  України стоять п’ять далеко не казкових «Не»:

  • Несистемність (абсолютна більшість управлінь освіти нагадують пожежну команду, яка хаотично реагує на ті чи інші, зазвичай «паперові», загрози);
  • Непослідовність (на усіх рівнях освітньої ієрархії, як правило, відсутня будь-яка стратегія розвитку та елементарна логіка дій);
  • Неврахування пріоритетності інтересів школярів та студентів в процесі генерування будь-якого аспекту освітньої політики;
  • Несамостійність (чиновники і більшість керівників шкіл, як правило, не ризикують брати на себе відповідальність за прийняття рішення, не дозволяють собі розкоші мати власну точку зору, відстоювати професійні чи хоча б відомчі інтереси;
  • Ненаступність (найчастіше все те, що зробив попередник, відкидається).

Змінюються міністри й начальники(директори) місцевих управлінь освіти, а ці п’ять «Не» залишаються незмінними. Як наслідок,  «маємо те, що маємо»: відсутність ефективної вертикально-горизонтальної системи державного управління сферою освіти.

Зайве доводити, що система управління має першочергове значення в процесі зміни освітньої реальності. Саме з неї мають починатися освітні реформи й лише після створення адекватної викликам часу системи управління, варто вести мову про ресурси та процеси інноваційного розвитку.

Немає сенсу лише дивитись на видиму і всім зрозумілу частину айсбергу, яка потрохи тане під впливом «сонячних променів».  Погляньмо які процеси відбуваються в айсбергу вітчизняного освітнього менеджменту у цілому.

Основні риси освітнього менеджменту по-українськи:

1. Секс телефоном» як базовий принцип комунікації в системі управління освітою, яка воліє мати справу з удаваною реальністю замість того, щоб прагнути зрозуміти "дійсну" реальність.

Якби видимість збігалась із сутністю речей –
не потрібна була б наука.

Карл Маркс

Спілкування між школою і тими, хто «над нею» справді нагадує «секс телефоном». За такого типу взаємин не має значення що там, на іншому кінці ланцюжка спілкування відбувається насправді(в офісі інтим-оператора чи в тому чи іншому навчальному закладі). Головне, що на словах(як правило, викладених на папері) школа демонструє бажання виконати й створює враження що виконує будь-яку забаганку. Хоча усі учасники подібного спілкування чудово розуміють, що в процесі реалізації обіцянки «я втілю в життя будь-які твої фантазії» удавана реальність стає важливішою за "дійсну" реальність... По суті відбувається підміна дійсності.

Мабуть, хтось від цього теж отримує якесь (само)задоволення, але ми знаємо, що у випадку з відвертим конструюванням удаваної реальності в освіті, слова - це ще не дія.

Не знаю що кажуть сексопатологи щодо  нормальності сексу телефоном, але,  якщо в системі управління освітою немає розрізнення між удаваною дійсністю  та "дійсною дійсністю", - це явна патологія освітньої системи, яка зараз просякнута брехнею як повітрям.

Займатися «сексом телефоном» у сфері управління системою освіти є не просто збоченням! Фантоми не можуть створити справжню освітню реальність, а видимість впливу на розвиток системи освіти – реального процесу управління нею.Як наслідок, МОН упродовж десятиліть реформує освіту, якої насправді немає. Зрештою на усіх рівнях продукуються такі собі галюциногенні псевдореформаторські міражі, які хіба що підсилюють синдром видавання бажаного за дійсне.

Можна виділити принаймні два основних типи цього синдрому в освіті:

  • Заздалегідь запланований синдром видавання бажаного за дійсне(дійсність свідомо викривляється з тим, щоб «красиво» прозвітувати, написати «як потрібно», щоб не підставити колег тощо);
  • Самообман як варіант підсиленої дії синдрому видавання бажаного за дійсне.

У випадку, коли фактичний стан справ у тій чи іншій педагогічній системі не відповідає внутрішнім чи зовнішнім вимогам, люди всередині цієї системи можуть цілком «щиро» приписувати їй вигадані характеристики. Виходить, що і «король»(директор школи чи ректор університету) «голий» і «челядь» засліплена вигаданими успіхами. А зверху постійно лунає вимога: «Сделайте нам красиво»(фраза Володимира Маяковського).

Звісно, кожен вирішує сам яку лінію поведінки обрати: пройти шлях від ілюзії до реальності чи жити в ілюзорному світі.  Адже будь-яка реальність(і педагогічна реальність не є виключенням) - це те, з чим ми погодились. 

Ми так звикли прикидатися перед іншими,
 що зрештою починаємо прикидатися перед собою.

Франсуа де Ларошфуко

Відрізнити справжнє від удаваного не важко. Було б бажання. Ті, хто знаходиться всередині педагогічної псевдореальності, теж можуть відчути  її « несправжність». Адже там усе відбувається як у старому анекдоті про фальшиві ялинкові прикраси, які виглядають як справжні, але радості від них ніякої...

2. «Дупа» - «лайно» як головний принцип організації стосунків між рівнями освітньої ієрархії.

  • Політики, як голуби, поки вони внизу - вони їдять у вас з рук. Коли вони нагорі - вони паскудять вам на голову.

Ті, хто зверху, дивлячись униз, бачать лише лайно. Ті, хто внизу, поглядаючи вверх, бачать лише дупу. Те, що бачать ті, хто внизу, у нас є філософською категорією!

Це мій добрий знайомий, американський шкільний начальник з округу Беверлі Хіллс Берт Перлмен може розповідати нам про панівну там оптимістичну гіпотезу щодо роботи підпорядкованих йому шкіл. Він як суперінтендант(по нашому начальник управління освіти) йшов до будь-якої школи свого округу лише з установкою: там ОК! В Україні ж часто наші начальники поглядаючи на нижні щаблі прагнуть побачити лише «лайно», яке у більшості випадків вони самі ж і так чи інакше «продукують».

Звісно, теперішня освітня вертикаль у виконанні нашої еліти є муляжем суспільно-економічних порядків у країні.

Бюрократичний апарат в освіті не залежно від того, як він зараз розсівся «на сідалі» переважно консервативний, часто — інтелектуально-неадекватний новим викликам і, майже завжди, — особисто не вмотивований хоч щось радикально змінювати... Активність у нашої бюрократії з’являється лише в одному єдиному випадку: якщо хтось починає зазіхати на її повноваження, особливо щодо розподілу грошових потоків.

Будь-які освітянські контори(МОН чи місцеві управління освіти) у принципі не піддаються реформуванню. Оскільки коефіцієнт корисної дії цих контор наближається до нуля, не має особливого значення хто сидить у кріслі міністра чи начальника управління освіти. Тож, потрібна альтернатива традиційній ієрархії. Нею може бути налагодження мережевої взаємодії по горизонталі. Та щоб це розуміти, необхідно бути Людиною з Майбутнього. Ми ж поки що спостерігаємо на верхніх щаблях освітянського «сідала» лише конкуренцію між Людьми з Минулого і Людьми з Позаминулого. Окремі винятки, лише підтверджують правило. 

3. «Принцип стоніжки» як метод проведення змін та підготовки управлінських кадрів в освіті

Наші зусилля, спрямовані на динамізацію розвитку освітньої системи, нагадують картинку з дитячого мультика: стонога вчиться ходити. Спочатку вона навчилась як ступати однією ніжкою, потім другою, третьою... Зрештою, коли навчилась ступати сороковою — забула як ступати першими, тож результат вийшов невтішний. Наслідком такого способу дії та стилю мислення є, зокрема те, що будь-які наші плани та програми перетворюються у набір «заходів».

Звісно, так простіше. Значно важче було б продемонструвати здатність мислити категоріями системи, збагнути її природу, закономірності розвитку…

Тому ми й далі розширюємо ринок збуту для торговців папером, продукуючи чергові набори заходів, які не дають відповіді на комплекс питань:

  • Що саме в системі освіти потребує змін?
  • Як трансформувати модель управління системою освіти відповідно до викликів інформаційної епохи?
  • Які самокорегуючі механізми слід закласти в нову систему освіти?
  • Як позбавитися тих рис освітньої системи, які призводять до її саморуйнування?
  • Які принципово інші підвалини слід покласти в основу нової системи освіти?
  • Як зміняться функції основних структурних одиниць системи?
  • Як визначатиметься результативність роботи закладів освіти у нових умовах тощо.

Останній приклад «ефекту стоноги» в освіті перехід до 12-річного навчання в школі, який так і не відбувся попри десятилітню марну працю.

4. Ментальні граблі як творче впровадження у шкільну реальність відомого армійського принципу: «Мені не потрібно , щоб ти це зробив. Мені потрібно , щоб ти, гад, помучився!». Девізом такого підходу до реформування освіти можуть стати слова: важко, щось змінювати нічого не змінюючи, але ми будемо!

Обходячи розкладені граблі - ти втрачаєш дорогоцінний ДОСВІД !!!

Однією з причин того, що ми знову і знову наступаємо на ментальні граблі, є тунельне бачення.Зрештою результатом «часткових реформ» виходить: ні те, ні се.  Постійно підтверджується стара істина про те, що не можна бути «трішки вагітною» та про те, що «удосконалення поганого робить стан справ ще гіршим»... Та знову і знову ми з упертістю вартою кращого застосування наступаємо і наступаємо на «граблі».

Тунельне бачення призводить до того, що із переліку сфер в освіті, котрі мали б підпасти під реформування, випадає ціла низка надзвичайно важливих секторів. Наприклад, не відчувається ані найменших зусиль спрямованих на те, щоб демонополізувати сферу навчального книговидання. 

5. Ставлення до точки зору професіоналів за принципом «Шаман, однако!»

Йде мужик лісом і бачить: сидить на великій гілці ...
 хм ... представник народів Півночі й пиляє ту гілку.
- Що ти робиш? - запитує мужик - Впадеш!
Йди своєю дорогою, однако! - відповідає представник народів Півночі
Ну, мужик і пішов. А через півхвилини гілка обламалась. Подивився йому вслід представник народів Півночі з повагою сказав: Шаман, однако!

Таке ставлення я відчував на собі у період 2006-2009 років, коли працював консультантом з удосконалення навчального процесу Директорату програм розвитку освіти Міністерства освіти і науки України. Мені як керівнику компоненту “Удосконалення навчального процесу” проекту «Рівний доступ до якісної освіти в Україні», постійно доводилось дратувати кураторів проекту від МОН своєю професійною точкою зору.

Згадую, як під час місії Світового банку(за їх кошти здійснювався проект) йшов на «амбразуру», щоб переконати і наших і їхніх чиновників у необхідності раціональних механізмів конкурсного відбору загальноосвітніх навчальних закладів, які мали отримати кошти на реалізацію планів інноваційного розвитку. Та у високопосадовця з МОН, який на той момент вів проект, виникла інша ідея: за рахунок коштів «на інновації» збудувати в кожній області по басейну. «Басейни теж потрібні в школах, але при чому тут інновації?!

Ми що у цих басейнах проведемо апробацію якоїсь нової педтехнологію викладання якогось предмету в процесі синхронного плавання?!», - публічно обурювався я. Після засідання МОНівський чиновник рангом нижче проводив зі мною роз’яснювальну роботу: «Як Ви могли в присутності американців висміювати позицію САМОГО заступника міністра!!!!????». Я тоді делікатно пояснив йому різницю між чиновником, який у будь-якому випадку каже «Єсть!» і консультантом, якому платять гроші за те, що він за будь-яких обставин відстоює свою професійну позицію. Окрім цього попередив, що у випадку наполягання на непрофесійних підходах цей напрямок взагалі закриють. На жаль, так і сталось, тож наші школи не отримали фінансової підтримки на реалізацію інноваційних проектів. Мені ж, щоправда, без особливої поваги, сказали: накаркав!

6. Регулювання повітря як « блакитна мрія» бюрократа

Будь-яка бюрократія прагне щось регулювати. Якщо об’єктів регулювання бракує, їх можна придумати. Наприклад, світова бюрократія починаючи з 1997 року активно взялась за «регулювання повітря» мотивуючи це необхідністю боротьби з глобальним потеплінням. Отримати таке право можна було лише у випадку, якщо буде доведено, що:

  • глобальне потепління є;
  • що воно шкідливе;
  • що його можна регулювати.

Звісно ж і самі бюрократи та вчені, які отримали відповідні гранти на вивчення глобального потепління, довели нам, що воно є, воно шкідливе і його можна регулювати.

Наша ж освітня бюрократія вважає, що навіть в епоху інформаційного вибуху і миттєвого старіння знань можна визначати зверху зміст освіти кожного учня. Причому робити це ще до того як дитина переступила поріг школи й на увесь період її навчання. Навіщо перейматись тим, що такий спосіб регулювання змісту освіти призводить до хронічного перевантаження учнів. Немає чого турбуватись, що 90% учнів не спроможні опанувати ці програми і йде зі школи з навченою безпорадністю. Не важливо, що вчителі так і не навчились самостійно складати навчальні плани з тим, щоб індивідуалізувати навчальний процес… Головне, що чиновникам забезпечено можливість регулювання нашого освітянського «повітря» - змісту освіти.

Можна привести сотні інших прикладів надмірної зарегульованості шкільного життя.

До того часу поки школа залишатиметься надлишково керованою організацією, вона не матиме достатнього простору для розвитку. Тож, МОН і місцеві управління освіти якомога скоріше мають відмовитись від виконання ролі «великого брата» і натомість опанувати роль великого спостерігача. На жаль, зараз ми опинилися у ситуації, коли, якщо перефразувати фразу вождя світового пролетаріату про революційну ситуацію, «верхи» не можуть управляти по-новому. Утім, революції в українській освіті не буде, бо «низи» зараз «можуть жити по-старому», взявши на озброєння гасло: «А нам все одно!».

7. Не з`їм, так понадкушую як основний інстинкт освітньої бюрократії, який проривається у процесі  взаємодії з освітянськими «польовими командирами» та (не)рядовими вчителями.

Я не згідний з математикою.
Вважаю, що сума нулів – грізна цифра

Станіслав Єжи Лец

«Сума нулів» сконцентрована в тій чи іншій освітянській конторі може не тільки понадкушувати всіх(«щоб знали!»), а і «з’їсти», причому «без солі» будь-якого прогресивного директора школи. Це чи не єдиний доступний «нулям» спосіб самоствердження. До того ж саме так можна і стимулювати потік «вдячності» від щойно«понадкушуваних».

Прагнення «понадкушувати» чи «нагнути» всіх іноді має несподівані причини. Не хочу ображати своїх колег, наводячи приклади із сфери освіти. Давайте посміємось над уже класичним прикладом з армійської бувальщини.

У 1980-х роках Великобританія поставляла Сирії винищувачі «Харрієр». Під час доставки однієї з партій літаки посадили на ніч на Кіпрі. Один з солдатів, який охороняв винищувачі, вирішив підтягнутися на радарі, виконаному у формі голки й розміщеному на носі винищувача. Радар вартістю 20 мільйонів фунтів не витримав навантаження і зігнувся на 90 градусів. У паніці рядовий вирішив зігнути носи всім іншим літакам, щоб начальство подумало, що так і повинно бути.

Джерело: Geoffrey Regan. Book of Military Blunders.

8. Ефект флюгера в освітньому менеджменті.

Не флюгер змінює свій напрямок, а вітер.
Беноа-Камілл Демулен

«Героєм нашого часу» в освіті є людина-флюгер: сьогодні підіграв одному, завтра іншому. У мене є знайомий директор школи, який встиг побувати у п’яти партіях, змінюючи їх по мірі того як та чи інша партія ставали «керівною і спрямовуючою силою» у масштабі рідного міста. Програмні засади цих партій у сфері освіти його не цікавили, він діяв виключно на основі філософії флюгера: хочеш жити, умій крутитись.

Людина флюгер підвладна вітру, а не собі, куди вітер подує, туди вона й повернеться. Проблема не в тому, що такі люди в освіті є. Проблема в тому, що у нас явно забагато тих, хто тримає "ніс за вітром", чинить відповідно до впливів ззовні. Проблема в тому, що директорських кріслах домінують люди, які змінюють своє рішення в жорсткій залежності від випадкових змін ситуації і потоків інформації зверху. У таких умовах не доводиться серйозно говорити освітню політику чи хоча б про бачення перспективи розвитку освітньої системи країни(регіону, міста, окремого навчального закладу).

Яскравий приклад ефекту флюгера демонструють ті люди, які на початку 2000-х робили загальний «одобрямс» рішенню МОН про перехід на 12-річку, після того як при Табачнику зверху дали задній хід цій «новації» почали не менш дружно кричати: «Правильное решение!». Зараз вони знову підтримують 12-річку. Звісно, і тоді і зараз у цьому хорі тонуть голоси окремих нонконформістів, чию професійну точку зору знову не почують ті, хто приймає рішення.

9. Сподівання на можливість досягнення ефекту барона Мюнхгаузена

Намагання витягнути себе за чуба із болота, за прикладом барона Мюнхгаузена, є марною працею. Досвід попередніх реформ в освіті у будь-якій країні показує, що радикально змінити щось із середини системи - неможливо. Тож, реформування освіти є завданням не тільки і не стільки завданням управлінських структур різного рівня(з чиновників, як правило, виходять  погані реформатори), директорів шкіл чи працівників освіти разом узятих, а й усього суспільства. Ось чому потрібна педагогізація громадськості, утвердження громадсько-державної моделі управління освітою, можливість грати активну роль для всіх учасників освітнього процесу ... 

28 серпня2004 року, у Москві, біля станції метро «Молодёжная», була встановлена скульптура, присвячена епізоду, в якому барон витягує себе за чуба з болота разом із конем. Мабуть, не випадковим є те, що на пострадянському просторі саме так полюбляють зображати знаменитого барона. На його ж батьківщині в Німеччині віддають перевагу іншому зображенню(на ядрі).

10. «Хорошими делами прославиться нельзя»

Старуха Шапокляк з мультфільму «Чебурашка й крокодил Гена» застерігала:

«Кто людям помогает - тот тратит время зря.
Хорошими делами прославиться нельзя».

Кілька років тому напередодні 1 вересня потрапив на телешоу Андрія Кулікова(канал ICTV). «Гвоздем программы» на ньому став сюжет про дикунську поведінку учнів на уроці початкової військової підготовки. Як згодом з’ясувалось, на момент виходу в ефір цей страшенно хворий вчитель вже помер.

Запитував тоді у журналістів: навіщо ви це робите, невже слід починати передсвяткову передачу з «чорнухи»? Вони чесно відповідали: нам потрібно чимось ошелешити глядача, потрібна якась сенсація…

Звісно, мова йде про увагу ЗМІ та про публічний резонанс, який вони здатні здійняти навколо тих чи інших подій в освітній сфері. У цьому випадку негатив дійсно відразу ж привертає увагу та активно поширюється. Усе ж те, що ми тихо від чистого серця робимо заради дітей, може і не принесе нам гучної слави й нагород, але «аз воздасться». І добрим словом коли не коли згадають наші випускники та і сам будеш втішений, що не даремно працював.

11. Та отож!

(Неадекватність рівня осмислення проблем та управлінських рішень реаліям часу).

- Куме! А що це ви робите у мене в льосi?
- Так упав.
- А нiс чого у сметанi?
- Та отож.

На жаль, глибина аналізу  процесів, які відбуваються в освітній сфері України часто знаходиться на рівні відомої фрази: «вітер з’являється тому, що гілки дерев ворушаться». Наприклад, ми звикли пояснювати усі наші негаразди однією причиною: немає грошей! Коли ж гроші(комп’ютери, нові підручники тощо) з’являються, а нічого на краще не змінюється, доводиться пересвідчуватись що саме про нас казав свою відому фразу ще один популярний персонаж мультфільмів Кіт Матроскін: « У нас средств хватает, у нас ума не хватает».

Не навчилися ми враховувати й загальновідоме застереження Менкена: на кожну складну проблему завжди існує проста відповідь, але вона є помилковою.

Складається парадоксальна ситуація: перед освітою нового тисячоліття стоять неймовірно складні виклики, а переважна більшість тих, хто біля освітянського керма, цими викликами не цікавиться. Вони живуть у примітивізованому світі, де проблем сучасної освіти просто не існує, чи це принаймні не їх проблеми. Підготовка до нового опалювального сезону, вибори до місцевих органів влади, виплата зарплати, - ось це пріоритет для будь-якого місцевого начальника. І не треба нам морочити голову інформаційними та комунікаційними технологіям, якщо ще кілька років тому «ми завершили комп’ютеризацію шкіл району»(тобто в кожній школі тепер є комп’ютери)!

12. «Меня затянула опасная трясина…»

Неможливо двічі увійти в одну і ту ж річку, але, якщо це болото… тоді запросто. Педагогічне болото досить швидко затягує будь-кого, але «топить» лише декого…

Дмитро Корчинський пише: «ти можеш піднятися на найвищу гору, якщо ти в горах, але в болоті ти можеш піднятися лише на поверхню, де всі - на одному рівні. Їх тягнуть за ноги й топлять ті, хто хочуть на поверхню…

Суть болота не в тому, що воно тхне, а в тому, що воно гомогенне. І воно консервує себе саме». Див.: http://obozrevatel.com/news/2007/12/6/205152.htm

Звісно, «кожен кулик своє болото вихваляє». Звідси й особлива схильність до показухи саме в освіті. Це чи не єдиний спосіб зовнішнього маскування невтішних внутрішніх реалій. Звідси й «жабодавство» як професійна хвороба вчителів.

Парадокс ситуації в тому, що «життя на болоті» цілком влаштовує абсолютну більшість його «аборигенів». Більше того до їх табору починають активно прибувати ті, хто тягнеться саме до такого життя. Не даремно ж кажуть: «Свиня завжди болото знайде». Освітянське болото справді затягує і практично не залишає шансу для тих, у кого душа як у героя ще одного відомого мультфільму, співає:

«Эх, жизнь моя жестянка,
Да ну её в болото
Живу я как поганка,
А мне летать,
А мне летать,
А мне летать охота!».

13. Ефект підгнилих яблук

Приклад того як неправильно вибраний алгоритм дій негативно впливає на якість життя приводить Михайло Чухран:

«Истинний русин , зобравши у керті яблока, через місяць зачинат їх перебирати, та котрі мало пудгнили, убере лупити та їсти, а майздорові лишит лежати у пивници. Через місяць исе ся повторят - погнилі їсти, а здорові ще най полежат.

Пак через місяць назад така же процедура, пак ище раз...

Таким образом, маючи повно здоровых файных яблок, наш челядник цілу зиму хоснує погниляча, та сам ся у глубині душі чудує - што в сих яблоках доброго, што так їх другі хвалят?».

Можна навести масу прикладів дії ефекту підгнилих яблук в освіті.

Наприклад, усі чудово розуміють, що саме організація навчального процесу є головним у роботі будь-якої школи. Звісно, є розклад уроків чи графік реалізації якогось навчального проекту, але… постійно з'являються якісь термінові справи (нікому не потрібні конкурси, огляди, вимоги подати той чи інший звіт чи статистичні дані). Тому навчання завжди посувають на потім.

Ефект підгнилих яблук відбувається і тоді, коли здійснення головного завдання школи(розвиток індивідуальності дитини) розбивається на виконання проміжних завдань(дитині пропонується засвоєння набору навчальних дисциплін), а в процесі викладання тих чи інших предметів «втрачається» головне завдання. Виконавці проміжних завдань(вчителі-предметники) діють так ніби не існує головного завдання(учень має будь-якою ціною опанувати зміст саме цього предмету, часто на шкоду індивідуальному розвиткові).

У класі вчитель, як правило, орієнтується на (по)середнього учня, а дві інші категорії учнів («сильні» і «слабкі») випадають із навчального процесу. Вони змушені звертатись до послуг репетиторів і додатково вчитись у позаурочний час.

Оригинал

Освіта.ua
21.10.2016

Популярные блоги
В. Громовой: рубеж необратимости уже пройден Отрицательный отбор в образовании продолжается, ведь уходят лучшие, а «скамейка запасных» почти пуста
Е. Стадный: идея увеличения веса аттестата ошибочна Чем больше будут учитывать аттестат, тем меньше будет шансов у детей с хорошими знаниями из строгих школ
Д. Бабурин: образование за ширмой рейтинговой шкалы За ширмой рейтинговой шкалы 100-200, которую нам каждый год представляет УЦОКО, скрывается реальное состояние образования в Украине
В. Громовой: как спасти образование от развала Как вызвать бешеную ненависть, но спасти школьное образование от окончательного развала
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!