Е. Панич: настоящая стоимость образовательных услуг

Автор: Елена Панич, кандидат исторических наук, Национальный педагогический университет им. Драгоманова.

Ходять в різних міністерствах-відомствах розмови про реформу фінансування вищої освіти. Чи то чутки, чи консультаці. Йдуть вони насправді вже не перший рік і, боюсь, що не останній. У чому має бути логіка такої реформи і чому її важко зробити? Все впирається в складність обрахунку того, що називають "освітня послуга". Вартість освітньої послуги – це, по суті, вартість навчання одного студента на певній спеціальності протягом певного часу. Обрахунок освітньої послуги міг би бути корисним у багатьох аспектах. Скажімо, можна було б перейти до надання грантів чи ваучерів на навчання, що було б в цілому чеснішим щодо студента. Тільки-от існують якісь непереборні складнощі на цьому шляху.

Варто розуміти, що в нас існує доволі цікава система розрахунку оплати навчання за бюджетні кошти. Розраховується ця оплата таким чином: є певний контингент студентів/бюджетних місць (звідки він береться - окреме питання, але не про це). Є певний норматив відношення кількості викладачів до кількості студентів. Відповідно до цього держава фінансує викладацькі ставки (згідно з тарифною сіткою), а такожі вартість комунальних послуг (останні лише пропорційно до кількості бюджетників, тому що іншу частину ВНЗ має покривати з коштів, що надходять від студентів-контрактників). Фінансуються також стипендії студентам, кому вони призначені, та додаткові виплати пільговим і соціально уразливим категоріям. Таким чином, кожен університет отримує на одного бюджетника від держави певну суму грошей. Якщо взяти всіх бюджетників і всі гроші, які були на них виплачені, скажімо, в минулому навчальному році, то на одного бюджетника в середньому припадає близько 29 тисяч грн. на рік. Це можна вважати нормативом і умовною вартістю "освітньої послуги".

Тільки насправді це не вартість. Це лише середній показник. Вартість навчання одного студента на рік є дуже різною в різних університетах і на різних спеціальностях. Привести її до спільного знаменника на практиці дуже важко, і майже напевне це призведе до здорожчання освіти. Поки що наші виші, як правило, умудряються покривати більшість своїх основних витрат за рахунок держави. Це дозволяє їм тримати ціну на навчання для контрактників порівняно низькою (принаймні в більшості випадків вона нижча за середньостатистичний норматив фінансування одного бюджетника). І, таким чином, освіта в нас хоч і не дуже хорошої якості, зате недорога.

Якщо ж освітня послуга буде обрахована, то вартість навчання повинна буде, природним чином, дорівнювати вартості освітньої послуги, тобто бути однаковою для всіх.

Думається, можна було б залишити вишам право самостійно визначати вартість своїх освітніх послуг. Але за яким принципом тоді надавати гранти на навчання? Скажімо, у одних ВНЗ вартість 40 тисяч грн на рік, у інших - 20 тисяч. Абітурієнти з високими балами ЗНО отримують право на безоплатну освіту і йдуть у ВНЗ за власним вибором. Держава повинна у їхній ВНЗ перерахувати кошти відповідно до вартості освітньої послуги. Можна передбачити, що в таких умовах більшості захочеться вчитися там, де дорожче.

Існують, звичайно, й інші, більш екзотичні варіанти фінансування вищої освіти - скажімо, "за формулою", чи за результатами діяльності (performance based funding), тільки формули надто складні, а результати надто важко оцінювати. Інституційна спроможність наших урядових структур настільки низька, що такі реформи поки що виглядають фантастичними. Словом, реформа фінансування вищої освіти потребує якоїсь особливої мужності. Ну, якщо взагалі...

Оригинал