Елена Панич: стандарты высшего образования

Автор: Олена Панич, кандидат історичних наук, Національний педагогічний університет ім. Драгоманова.

Про зміну стандартів вищої освіти.

Звичайно, зміна стандартів, ініційована МОН, є серйозним кроком на шляху реформи вищої освіти. Цей захід був неминучий з урахуванням прийняття нового переліку галузей знань і спеціальностей. Зміну стандартів слід оцінювати в основному позитивно хоча б тому, що нові стандарти, як обіцяють, вже не будуть тими малозрозумілими багатослівними фоліантами з ірраціонально деталізованими вимогами. Має відбутися свого роду лібералізація стандартів. В них мають залишитися лише вимоги до результатів навчання і основних компетентностей.

Все це могло б викликати оптимізм, якби не деякі особливості організації самого процесу. Формування на конкурсних засадах науково-методичних комісій для розробки нових стандартів — така собі демократична процедура, за принципом, хто захотів, той прийшов. В результаті із майже тисячі учасників комісій ми маємо 134 декани та заступники деканів, 63 директори інститутів, 482 завідувачі кафедр, 103 професори, 122 доценти. НМК у повному своєму складі — це представники навчальних закладів (лише один учасник представляє громадську фахову організацію у сфері медицини). Власне, сам підхід до формування цих комісій нічого іншого і не передбачав.

Звичайно, більшіть із цих розумних людей без всіляких сумнівів швидко засвоять нові правила гри і зможуть непогано оформити нові документи. Думаю, для них це буде хороший спосіб узагальнити свій багаторічний досвід роботи. Але слід розуміти, що домінування лише однієї зацікавленої групи та ще й людей з регаліями має всі шанси перетворити розробку стандартів на політичний процес. Адже від того, що написано в стандарті, залежать реальні робочі місця, викладацькі ставки і години. Не треба тішитися думкою, що, прописуючи в стандарті "лише результати навчання і компетентності", можна уникнути цього.

Те, що у НМК практично зовсім не представлені ні професійні (фахові) асоціації, ні роботодавці, жодні інші стейкхолдери, показує, що шанс на розгерметизацію нашої вищої школи, скоріш за все, знову буде втрачено. Нові стандарти, так само як і старі, будуть зорієнтовані лише на бачення і потреби викладачів і керівників ВНЗ. Таким чином ізольованість університетів від ринку праці, від потреб і очікувань студентів так і не вдасться подолати.

До того ж, є ще один аспект питання. Стандарт, навіть за умови дуже вдалого і професійного підходу до його підгтовки, не може бути раз і назавжди досконалим. Вимоги ринку освітніх послуг динамічно змінюються. Хто, коли і як буде переглядати стандарти? Які механізми вдосконалення якості, рецензування і критичної (перео)оцінки стандартів передбачені? Адже ж зрозуміло, що таку процедуру формування НМК, як у цьому році, МОН не зможе організовувати часто. А стандарти таки потребуватимуть змін.

Розумним було б у загальному курсі рефори рухатися не лише до зміни стандартів, але й до створення нової системи інституцій, які б опікувалися якістю тих самих стандартів та проблемами їхнього дотримання. Вони могли б існувати у вигляді незалежних агенцій оцінювання якості освіти, створених на основі залучення широких груп стейкхолдерів вищої світи, або ж фахових професійних асоціацій. Було б напевно логічно принаймні бачити такі інституції у політичному полі зору, давати їм зелене світло.

Втім поки що нашим полісімейкерам у сфері освіти так і не вдається подивитися на проблему стандартів у більш широкій перспективі. Тому і реформа виглядає половинчастою і непослідовною.

Оригінал