Виктор Громовой: образование «на грани хаоса»

Автор: Виктор Громовой, образовательный эксперт, заслуженный учитель Украины.

«Чітко продумана сума хаосів часом дає добре впорядковану систему».

Мойсей Фішбейн, поет, перекладач.

У Ізраїлі у мене була можливість вивчити реакцію репатріантів з колишнього СРСР на нову для них систему освіти цієї країни. Діти, які навчалися в «радянській» чи «пострадянській» школі, спочатку не могли призвичаїтися до нової «хаотичної» атмосфери ізраїльської школи, де потрібно самостійно відокремлювати «зерно від полови». Їх батьки обурювалися: що це за школа, у ній панує суцільний бардак, тут нічому не вчать?! До педагогів-репатріантів «радянського гарту» також не легко і не відразу приходило розуміння того, що дитина вчиться не тільки і не стільки тоді, коли сидить у класі і слухає вчителя. Головне для учня – вміти самостійно навчатись та організовувати себе навіть у хаосі групової роботи, навчитись працювати в мало прогнозованому інтерактивному режимі, виробити навички навігації у хаосі Інтернету тощо.

Ми ніяк не звикнемо до того, що за словами Михайла Подоляка «свобода – це набір хаосів, які ми повинні впорядкувати, щоб зрозуміти свої місце».

На початку 90-х років українська шкільна освіта опинилась у ситуації, яку фахівці з теорії хаосу називають «на межі хаосу»(«Edge of Chaos»). Це саме той стан системи, коли вона найбільше готова і спроможна до змін.

У загальнонаціональному масштабі критичну точку «межі хаосу», у якій система шкільної освіти опинилась на початку 90-х років, можна було пройти за двома сценаріями:

1. Навіть незначні зміни могли тоді здетонувати процес її докорінного реформування, якщо була б політична воля «натиснути на потрібні кнопки» та хоч найменше бажання керівників освітнього відомства «щось робити» у напрямку реальних реформ.

2. Можна було надовго замкнути систему у статичному стані, «закрутивши гайки» розшарпаного командно-адміністративного механізму управління освітою.

На жаль, у загальнонаціональному масштабі було обрано другий варіант розвитку подій, який став дорогою в нікуди. Сталося це тому, що ми не навчилися адекватно реагувати на хаос, не вміли справляти управлінський вплив у ситуації на межі хаосу, поняття не мали про методологію прогнозування хаосу, не хотіли допустити подальшого перебування соціально-педагогічної системи у неконтрольованому згори «просторі можливостей».

Що робити зараз із дуже «впорядкованою», але зовсім не реформованою, а тому і вкрай неефективною системою шкільної освіти України?

По-перше, припинити пишатись тим, що система шкільної освіти є консервативною. «Тільки завдяки консерватизму школа і змогла вижити у важкі часи», – такі фрази досі побутують у середовищі не тільки педагогічних ретроградів, а і нібито прогресивних педагогів.

По-друге, ми маємо бути готовими до того, що система освіти найближчим часом знову опиниться на межу хаосу. Це вже відбувається «автоматично», адже ми бачимо очевидну неспроможність до проведення системних реформ на макрорівні та відсутність потенціалу для утвердження справжніх інновацій у абсолютній більшості вітчизняних шкіл. Нічого страшного у цьому немає, адже тільки на межі хаосу зможуть запрацювати механізми самоорганізації, які дозволять системі продемонструвати свою життєздатність. Саме між порядком і хаосом народжуватиметься нова освітня реальність.

По-третє, слід створити таку систему роботи на межі хаосу, у якій поєднуватимуться у пропорції, близькій до 50:50, елементи планування й елементи самоорганізації. Звісно, процес створення нового – це завжди зустріч із несподіванками, яка часто призводить до незапланованих результатів. Саме тому тепер особливого значення набуває готовність до взаємодії з несподіванками, уміння ефективно діяти у «нештатних» ситуаціях.

По-четверте, якщо ми справді хочемо вивільнити творчий потенціал педагогічної громади, відкрити дорогу до нових незвіданих горизонтів освіти, нам слід вчитися управлінню на межі хаосу. Вільне надходження нових ідей неминуче порушуватиме звичний порядок, спонукатиме до переходу на якісно інший рівень управлінської культури. На цьому рівні має зникнути відторгнення іншого, страх перед незвичним і натомість має з’явитись бажання вчитись мистецтву управління хаосом.

По-п'яте, слід мати на увазі, що в хаосі дуже добре орієнтуються ті, кого нинішня система зробила педагогічним «вигнанцем». Саме вони роблять «прорив у майбутнє» і зрештою перетворюють хаос у новий «порядок», отримавши достатньо «хаотичного» простору для того, щоб запрацював найголовніший ресурс розвитку освіти – ресурс свободи.

Тож, має утвердитись бережливе ставлення до освітянських «білих ворон», диваків, які йдуть не в ногу, бо «їм чуються звуки іншого маршу». У новому тисячолітті виявляється, що не «правильні» бюрократи, а саме ці одіозні персонажі, як би це не було «противно коллективу», визначають прогрес освіти. Неймовірно, але доведений світовою педагогічною практикою факт – опора на «білих ворон» –єдино можливий спосіб успішного опанування простору хаосу в освіті.

Оригинал