Osvita.ua Высшее образование Рефераты Право Сутність конституційно-правового інституту державної влади
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Сутність конституційно-правового інституту державної влади

Питання влади з найдавніших часів були у центрі уваги наукової думки багатьох філософів і вчених інших галузей знань

Відомо, що у папірусах Стародавнього Єгипту, клинописах Месопотамії, індійських ведах, творах давньогрецьких та римських філософів і юристів зафіксовано безліч різноманітних поглядів щодо сутності влади.

У працях вітчизняних і зарубіжних учених є різноманітні визначення політики та політичної влади.

У сучасний період існують три різні підходи до визначення політики і політичної влади: формалістичний (політика визначається як сукупність рішень, що їх приймають політичні діячі або група осіб, і стосуються вибору мети і методів їх досягнення за різних ситуацій); особовий - поведінський, коли стверджується, що політика пов'язана з людиною, яка живе у суспільстві, що вона виникає з людської натури, з конфліктів між людьми; нарешті, груповий, який випливає з концепції "заінтересованих груп".

На наш погляд, політика, а звідси і політична влада як різновид суспільної влади, пов'язана взаємовідносинами з соціальними верствами суспільства, суб'єктами політичної системи суспільства, формальними і неформальними угрупованнями народу.

Іншими словами, в умовах демократичної держави, якою прагне стати Україна, політична влада реалізується поряд з державою, громадськими об'єднаннями (політичними партіями, громадськими організаціями), окремими особами.

Основне завдання політичної влади - розробка і впровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи. Проте вирішальна роль у їх погодженні і особливо реалізації, безумовно, належить державі як основному елементу політичної системи суспільства, а звідси і державній владі.

Отже, політична влада і влада державна тісно пов'язані одна з одною, але не тотожні. Це випливає з самого поняття політичної влади.

На жаль, загальні поняття політичної влади тяжіють до минулого. Так, В. Чиркін дає таке визначення поняття політичної влади. "Політична влада може бути охарактеризована як соціальні вольові відносини у класовому суспільстві, за яких економічно пануючий клас (народ на певній стадії розвитку суспільства) здійснює політичне керівництво суспільством (використовуючи різні форми примусу та інші шляхи) через систему власних політичних організацій, інститутів, норм, ідей, тобто діяльність політичного механізму і застосування політичних засобів".

Інші автори вважають, що політична влада - це вироблення і впровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи суспільства, а також різними неформальними угрупованнями.

Такі та подібні визначення сутності політичної влади призводять до того, що деякі дослідники обґрунтовують право будь-якої політичної партії, організації виробляти і впроваджувати у життя власну політичну програму. Так, вони вважають, що молодь та її об'єднання мають право формувати державну молодіжну політику, яка має бути пріоритетною у державі.

Очевидно, що у сучасній суверенній державі, якою є Україна, була, є і буде єдина державна політика, її формує перш за все той, хто очолює державу. А оскільки главою України є Президент, то він визначає і здійснює єдину державну політику, складовою якої може бути політична програма політичних партій, організацій, зокрема і молоді.

Отже, можна стверджувати, що політична влада в сучасний період реалізується шляхом участі різних ланок політичної системи суспільства у виробленні власних політичних програм, які можуть бути враховані державою в особі визначених Конституцією відповідних посадових осіб та державних органів у процесі розробки і здійснення загальнонаціональної, державної програми розвитку Української держави і суспільства, на основі конкретних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля України (ч. 6 ст. 86 і ч. 4 ст. 116 Конституції).

За своїм юридичним змістом політична влада - це сукупність соціально-вольових відносин, які виникають, існують та припиняються як конституційно-правові відносини, суб'єктами яких є: Українська держава, народ України, вищі посадові особи та державні органи України, відповідні ланки політичної системи українського суспільства та неформальні угруповання, громадяни України тощо.

При цьому згадані суб'єкти мають різну за обсягом правосуб'єктність, тому вони реалізують свої повноваження неоднаково, зокрема, держава і особа, але першорядного значення набувають Українська держава, її державні органи і вищі посадові особи, які і є носіями не лише політичної, а й державної влади, яка повинна здійснюватися в інтересах особи.

Отже, державна влада завжди є політичною, проте політична влада завжди має державний характер. Збігаючись за своєю соціальною сутністю, політична і державна влада неоднакові за обсягом, методами, формами вияву та суб'єктом.

Звідси поняття "влада" - поняття більш широке, ніж "влада державна"; політична влада здійснюється, як правило, через державну владу; і, нарешті, державна влада є ядром політичної влади.

Що стосується державної влади, то вона здійснюється від імені Української держави Президентом України, законодавчим, виконавчими, судовими органами та іншими державними органами і реалізується шляхом застосування державних засобів. У найзагальнішому вигляді вона може бути охарактеризована як обумовлені потребами управління суспільством соціально-вольові правовідносини, в яких одним із суб'єктів обов'язково виступає держава, її глава, або державний орган і які роблять свою волю загальнообов'язковою під загрозою державного примусу внаслідок наявності особливої політичної основи - держави. Саме від держави, а не від інших ланок політичної системи виходить державна влада. Специфічною формою реалізації державної влади є державний апарат.

Розбудова Української держави вимагає подальшої теоретичної розробки проблеми державної влади в сучасній Україні. Це неможливо зробити без урахування положень загальносвітового досвіду, а також без ретельного вивчення власної духовної та наукової спадщини. За умови використання згаданих джерел можливе плідне поглиблення дослідження теорії державної влади.

На жаль, слід констатувати, що саме теоретичні розробки змісту державної влади за часів радянської доби не здійснювалися. Це пояснюється передусім тим, що сама сутність Державної влади трактувалася однобічно, виходячи з того, Що державна влада, її організація з перших днів існування Радянської влади здійснювалася за схемою: держава-державні органи.

При цьому не досліджувався другий бік проблеми, а саме: заради кого організується і здійснюється державна влада; що необхідно для того, щоб ця влада існувала не ізольовано від свого народу, а разом з ним; що необхідно зробити для того, щоб державні органи були не кінцевою інстанцією у взаємовідносинах держави і особи, а лише передавальною ланкою цього механізму; нарешті, що слід зробити для того, щоб народ не лише пасивно сприймав державну владу, а й допомагав державним органам та вищим посадовим особам у її реалізації.

У юридичній літературі, яка і в радянський період була дуже нечисленна, сутність державної влади розкривалася з класових позицій марксизму-ленінізму, обґрунтування теорії поєднання влади і управління в організації і діяльності державних органів. Крім того, визначення поняття державної влади були досить неконкретними.

Так, наприклад, у Юридичному енциклопедичному словнику давалося таке визначення поняття державної влади: "Державна влада - політичне керівництво суспільством за допомогою державного апарату, яке виступає знаряддям здійснення волі пануючого класу або всього суспільства".

Подібні визначення були і в енциклопедіях України. Наприклад, чого варте таке поняття державної влади: "Державна влада - це організоване політичне панування класу, що здійснює державне керівництво суспільством. Виникає в класовому суспільстві і є політичною владою даного класу над іншими. Державна влада втілюється в системі державних органів, які в сукупності створюють державний механізм".

По-перше, державна влада ототожнюється з владою політичною, що, як уже зазначалося, не відповідає дійсності.

Заради справедливості, слід зазначити, що в окремих наукових працях вчені України намагалися під час висвітлення питання відносно сутності державної влади використати історичний та світовий досвід розв'язання цієї проблеми.

Не можна, звичайно, стверджувати, що після проголошення незалежності України питанням державної влади в науці не приділялося належної уваги. Окремі важливі аспекти змісту цього інституту висвітлено в працях учених-юристів, політологів, соціологів, філософів України.

Державна влада - не лише соціальне явище. З юридичної точки зору - це ще й конституційно-правовий інститут. Проте, комплексного дослідження державної влади як суто конституційно-правового інституту, на жаль, і досі не проводилося, незважаючи на те, що однією з найважливіших складових конституційного права завжди були питання організації і здійснення державної влади. Між тим усі без винятку підручники з державного права радянської доби взагалі уникали розкриття сутності цього інституту.

Мабуть, певні труднощі у з'ясуванні змісту державної влади пояснюються й тим, що ця категорія є предметом дослідження не лише вчених-юристів, а й політологів, філософів, економістів, істориків та ін. Тому доцільно з'ясувати зміст державної влади з позицій саме юридичної науки.

Нові концептуальні підходи до диспозиції державної влади в Україні вимагають заповнити цю прогалину, оскільки-вивчення даного явища має не лише суто теоретичне, а й практичне значення у складний період розбудови молодої Української держави.

Тому уявляється необхідним проаналізувати зміст державної влади з теоретичних посилок науки конституційного права, саме як одного з його основних інститутів. Останній, звичайно, розглядається як організаційно цілісний підрозділ нормативно-правового змісту не всіх норм конституційного права, а тільки Конституції, норми якої регулюють відповідний вид споріднених політико-правових суспільних відносин, пройнятих певною єдністю і виділених в окремий комплекс. До цього інституту включаються такі групи конституційних норм, які мають єдиний предмет правового регулювання, однією із складових якого і є державна влада.

Необхідною рисою влади є воля. Здійснення влади - це волевиявлення народу або інших суб'єктів влади.

На наш погляд, співвідношення волі і влади вдало розкрив ще дореволюційний юрист І. Ільїн. Він вважав, що перша основна ознака влади полягає у тому, що вона не може належати нікому, крім правового повноваження. Влада, яка зовсім не має правової санкції, є юридичне індиферентним явищем, оскільки вона не має правового виміру. Цю правову санкцію влада дістає як від Конституції, так і правосвідомості людей.

Саме тут виникає проблема співвідношення волі і права.

Очевидно, варто погодитися з тим, що влада взагалі і державна зокрема, за своєю родовою сутністю є воля, вольова сила, а за видовою ознакою - правова сила (воля).

Згадана властивість виявляється у тому, що держава має бути спроможна застосувати силу. Держава, а звідси й державна влада, зі слабкою волею (силою) є нежиттєздатною.

Дійсно, силу державної влади становлять: авторитет, єдність, правова мета, організованість і дієвість кожного державного службовця, всього державного апарату.

На відміну від всілякої фізичної сили державна влада є вольовою силою, тобто спосіб її дій є за самою природою внутрішній, психічний. Фізична сила, тобто спроможність до матеріально-тілесного впливу людини на людину - теж необхідна складова державної влади, але вона не становить основного засобу дій, властивих державі. Як свідчить історичний досвід, державний лад тим досконаліший, чим менше він звертається до сили. Саме той лад, який тяжіє до виключного панування фізичної сили, підриває себе. "Меч" аж ніяк не виявляє сутності державної влади - він лише крайній засіб, який є її останнім словом і найслабшою з її опор. Сила державної влади не в "мечі", а в авторитетному впливі її вольового імперативу.

При цьому держава, а значить і її органи, уповноважені не просити, а вимагати, не умовляти, а примушувати і забороняти, зберігаючи у перспективі можливість, обов'язковість та неминучість примусу. І щодо державної влади, яка творить право, громадяни зобов'язані підкорятися, оскільки їхня згода або незгода не обов'язкова як для значення цих норм, так і для значення правового статусу останніх.

Призначення влади полягає у тому, щоб створювати у людей впевненість і водночас підпорядкованість, щоб не лише вирішувати, а й інших підводити до погодженого рішення.

Владарювати означає немов накладати власну волю на волю інших, проте так, щоб це накладання добровільно сприймалося тими, хто підкоряється. Життя держави полягає у такій погодженості волі, яка, залишаючись по суті добровільною координацією, набувала б форми вольової субординації (підпорядкування). І тому завдання держави полягає у тому, щоб на прикладах підпорядкування виховувати волю до автономної погодженості і наповнити духом цієї добровільної координації таку форму державності, як субординація.

Нарешті, до цього приєднується правовий характер державної влади. Він означає, що воля держави, як різновид людської волі, не безпредметна, а предметно пов'язана з етичним змістом. Саме цим визначається духовне, а не просто соціально-психічне буття держави.

У процесі висвітлення змісту соціально-політичних відносин, як важливої складової предмета конституційного права, безумовний інтерес становлять також відносини, що виникають у сфері власне державної владності, яка виявляється у процесі її організації та здійснення. Політичній характер суспільних відносин, своєрідне коло їх учасників, специфіка об'єктів регулювання дають підстави говорити про їх особливості.

Першою особливістю цих відносин є те, що стороною (учасником) переважної більшості з них виступає Українська держава. Тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владарювання. Будучи "одягнутими" у правову форму, вони набувають якості конституційно-правових відносин.

Друга особливість соціально-політичних відносин полягає у тому, що державно-політичні відносини виникають у ході становлення і функціонування основних інституційних форм держави й відображають її політико-територіальну організацію. Ці відносини взаємозумовлені, а їх врегулювання конституційним правом можна розглядати як створення передумов для самого процесу державного владарювання.

В сучасний період розбудови Української держави не можна не брати до уваги й те, що державна влада спирається також на політичну силу, яку слід враховувати внаслідок появи та діяльності політичних партій, на жаль, поки що слабких; на ідеологічну силу; силу, яка випливає з принципу верховенства права і закону; силу правоохоронних органів; силу міжнародного значення молодої Української держави тощо.

Здійснення державної влади вирішальною мірою залежить від того, як законодавче розподіляється єдина державна влада між державними органами, що її здійснюють - фактично єдиновладне, що було притаманно марксистсько-ленінській теорії поєднання влади й управління в організації і діяльності державних органів або за демократичним принципом поділу влади.

Згідно зі ст. 6 Конституції України єдина державна влада за принципом поділу влади здійснюється законодавчими, виконавчими та судовими органами державної влади, що дає змогу запобігти диктаторству будь-якої з них і водночас організувати їх спільну діяльність на основі взаємозалежності та взаємодії у процесі реалізації єдиної державної влади в Україні.

Особливе місце посідає Президент України, який не входить безпосередньо до жодної з гілок влади. Проте його статус як глави держави наділяє його повноваженнями, згідно з якими він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Оскільки ці повноваження більше чи менше властиві всім органам державної влади, Президент, здійснюючи об'єднавчу функцію, безпосередньо впливає на їх діяльність у процесі здійснення державної влади.

Здійснення державної влади реалізується від імені Української держави, законодавчим, виконавчими та судовими органами шляхом застосування державних засобів. При цьому складаються зумовлені потребами управління суспільством соціально-правові відносини, в яких одним із суб'єктів обов'язково є держава або державний орган, які роблять свою волю загальнообов'язковою під загрозою державного примусу внаслідок наявності особливої політичної установи - держави. Саме від держави, а не від інших ланок політичної системи, походить державна влада, специфічною формою реалізації якої є державний апарат.

Відповідно до розділу II Конституції України найбільший обсяг прав і свобод належить громадянам України. Саме вони мають право користуватися всіма статтями Основного Закону, які закріплюють основні їхні права, свободи та обов'язки.

Громадяни України є суб'єктом прав і свобод, які не властиві іншим особам, що користуються ними. Це особливо помітно при з'ясуванні об'єкта конституційно-правових відносин з приводу здійснення державної влади. Таким об'єктом згідно з Конституцією є права і свободи людини. Саме вони та їх гарантії за ч. 2 ст. З Конституції України визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Ці права і свободи найбільше стосуються участі лише громадян України у формуванні, організації та здійсненні державної влади в Україні.

Це положення не зовсім точне, оскільки не людина взагалі, а лише громадяни України можуть визначати ці параметри діяльності держави.

Проте механізм здійснення прав громадян щодо визначення змісту спрямованості держави не сконкретизований. Це право може бути реалізовано завдяки таким основним формам безпосередньої демократії, як вибори і референдум (статті 69-74 Конституції). Якщо шляхом виборів формуються органи державної влади, то питання визначення змісту і спрямованості діяльності держави, на жаль, свого вирішення не знайшли. На наш погляд, вони могли б реалізуватися через таку форму, як референдум, який, як зазначалося, застосовується поки що недостатньо.

З прийняттям Конституції України виникла колізія між її відповідними нормами і Законом України "Про всеукраїнський і місцевий референдум" від 3 липня 1991 р. У разі приведення цього Закону у відповідність з Конституцією на референдум могли б виноситися питання, які безпосередньо стосуються змісту і спрямованості діяльності держави, зокрема: обговорення проекту Єдиної державної програми, питань, пов'язаних з реформами, які проводяться в Україні, тощо.

Метою діяльності зі здійснення державної влади в Україні державними органами згідно з Преамбулою Конституції України є забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Розв'язання цього питання безпосередньо пов'язано з проблемою справедливості в державі і суспільстві. Державна влада завжди повинна додержуватися принципу справедливого розподілу, але має право відступати від нього тоді, коли цього вимагає об'єктивна необхідність. Справа у тому, що держава як ціле має певні самостійні завдання, розв'язати які іноді можливо лише за умови відмови від справедливого обліку і врахування інтересів усіх верств населення.

Встановлення справедливості у суспільному житті людей є, безперечно, одним з основних завдань державної влади: це випливає вже з самої природи права і держави. Проте реальні умови у державі бувають такими, що висування цього завдання на перший план порівняно з іншими завданнями держави може призвести до загибелі держави. Державна влада не всемогутня: вона скута політичною нездійсненністю і повинна узгоджуватися з нею. Політично нездійсненним є передусім те, що руйнує саму державу, - в її організації, особовому складі тощо, тобто все те, що перевищує сили народної правосвідомості та народної організованості.

Влада не повинна і не спроможна проводити реформи, які руйнують саме буття держави. Підтримка держави як житла і як обрію національної духовної культури становить ту грань, яка має бути непорушною для державної влади і яку повинен поважати будь-який громадянин.

Це стає особливо наочним, якщо тлумачити справедливість у значенні формального зрівняння всіх громадян у всіх відносинах. Узаконення такого принципу, як підтверджує історія, є згубним і політично нездійсненним для держави. Життя державно організованого народу - процес глибоко диференційований, який пояснюється відмінністю у здібностях, роді занять тощо і який створює у свою чергу цю різницю. Формальне зрівняння може лише руйнувати цю живу та узгоджену єдність різнодіючих сил.

Держава заінтересована не в тому, щоб усунути ці відмінності між людьми (що зовсім неможливо), а щоб забезпечити носіям цих відмінностей повноту буття та життєве співіснування. Згадане завдання і формальне зрівняння завжди будуть протиприродними, та й сама сутність держави виключає їх у розумінні політичної прийнятності.

Сутність конституційно-правового інституту державної влади в Україні полягає в її легітимності, яка знаходить своє законодавче закріплення у Конституції завдяки волі народу, як єдиного джерела влади, і здійснюється згідно з основоположними принципами суверенітету, розподілу влади та верховенства права законодавчим, виконавчими і судовими органами на основі загальнодержавних програм, спрямованих на забезпечення прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності, з метою досягнення гідних умов її життя.


24.09.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!