Osvita.ua Высшее образование Рефераты Право Аграрне право: правове регулювання суспільних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Аграрне право: правове регулювання суспільних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва

Дедалі більше зростає значення аграрного права, зокрема, з метою підвищення ефективності аграрного сектору економіки

Суспільні відносини, в тому числі і в сільському господарстві, розвиваються за певними об’єктивними закономірностями, що зумовлені історичними періодами розвитку держави, їх економічними засадами, а також певною мірою й особливостями кожного регіону. Визначальну роль при цьому відіграє юридична природа відносин власності.

Тривалий час в аграрному секторі нашої економіки було дві форми власності: державна і колгоспно-кооперативна. На базі державної форми власності виробництвом сільськогосподарської продукції займалися радгоспи, інші державні сільськогосподарські підприємства, а на базі колгоспно-кооперативної, по суті, єдиним суб’єктом аграрних відносин були колгоспи. Галузь колгоспного права регулювала відносини, суб’єктом яких виступали лише колгоспи.

Суспільні відносини за участю радгоспів, інших державних сільськогосподарських підприємств регламентувались різними галузями права: земельним, трудовим, цивільним, адміністративним, фінансовим та ін.

Разом з тим у процесі організації сільськогосподарського виробництва складалася велика кількість різноманітних суспільних відносин, у зв’язку з чим сільське господарство, будучи цілісним об’єктом управління, самостійною сферою матеріального виробництва, в правовій сфері розпадалося на "зони" впливу численних галузей права. Водночас нехтувались істотні особливості сільськогосподарського виробництва як процесу землевикористання, що завжди об’єднували сутність діяльності різних аграрних суб’єктів.

Сільське господарство – особлива галузь економіки. Це пов’язано як із специфікою господарювання, "унікальними природно-біологічними факторами цієї галузі економіки, яка використовує землі сільськогосподарського призначення як основний і незамінний засіб виробництва, так і зі значенням продовольчої продукції як життєзабезпечувального фактору для всього суспільства" [1, с.5]. У зв’язку з цим воно об’єктивно потребує "власного" правового регулювання.

Земля і праця в сільськогосподарському виробництві, на відміну від промислового, виступають в органічній єдності, без якої неможливе отримання результатів праці [2, с.24]. Крім того, сільське господарство, характеризується і такими істотними особливостями, як органічний зв’язок сільськогосподарського виробничого процесу з природно-кліматичними умовами, екологічні властивості трудових відносин, сезонний характер сільськогосподарської праці, залежність її від певних біологічних, фізіологічних процесів у рослинництві і тваринництві, високий ступінь нормального виробничого ризику, можливість визначення результатів праці по закінченні виробничого циклу тощо.

Ці особливості здебільшого однаково проявляли себе в усіх сільськогосподарських структурах, що переконливо свідчило про необхідність інтегрованої і спеціалізованої правової регламентації аграрних відносин. Адже специфічні особливості сільського господарства аж ніяк не могли бути враховані традиційними галузями права, бо врахування такої специфіки не входило до їхніх завдань.

Наукою аграрного права було доведено, що більш адекватний характеру суспільних відносин у сільському господарстві юридичний режим може забезпечити комплексна, інтегрована і спеціалізована галузь права – сільськогосподарське право, певну спільність норм якого повинна забезпечити їх спрямованість на уніфіковане правове регулювання виробничої сільськогосподарської діяльності [3, с.103].

Отже, об’єктивна потреба комплексного підходу до правового регулювання відносин у сільському господарстві, яке б враховувало специфіку сільськогосподарського виробництва, зумовила формування комплексної спціалізованої галузі сільськогосподарського законодавства та однойменної галузі права [4, с.72].

Як відзначалося рядом науковців (Н.І.Титовою, І.Ф.Казьміним, Г.Ю.Бистровим), значну роль в процесі становлення сільськогосподарського (аграрного) права відіграв розвиток аналогічного законодавства, формування його як системного галузевого утворення.

Загальновизнаним є те, що система права програмує систему законодавства, а отже, і галузь права як система об’єктивних властивостей, зумовлює галузь законодавства. Таке їх співвідношення насправді є характерним для тих галузей права і галузей законодавства, що вже склались і існують. Проте це традиційне співвідношення змінюється, якщо йдеться про становлення нових галузевих утворень.

Як слушно вказує Н.І.Титова, "в тих галузях права, які лише формуються, історична першість належить галузі законодавства" [4, с.124]. В цьому випадку галузь права починається з формування системи законодавства, тобто галузь законодавства є юридичною основою, базою галузі права.

Аналогічно і сільськогосподарське законодавство як системне галузеве утворення стало безпосередньою юридичною базою для формування нової правової галузі – сільськогосподарського права.

Ядром сільськогосподарського (аграрного) законодавства стали уніфіковані нормативно-правові акти, основою яких є інтеграція правового регулювання діяльності усіх аграрних суб’єктів. Саме уніфіковані нормативні акти як ядро сільськогосподарського законодавства формують первинні норми комплексної міжгалузевої галузі сільськогосподарського права, до яких тяжіють і інші норми цієї галузі [2, с.136]. Можна сказати, що юридичні норми, які містяться в нормативно-правових актах основних галузей законодавства, вбираючи специфічні особливості певної сфери суспільних відносин, набувають необхідної спеціалізації.

Таким чином, виникає нова правова норма, яка якісно відрізняється від тих, що їй передували, і яка повинна бути виражена у відповідному нормативно-правовому акті. Така правова норма (норми) і є "“первинними клітинами" "фундаменту нової галузі законодавства, а за тим і права" [4, с.125].

Вперше у правовій науці ідея про формування нової комплексної галузі сільськогосподарського права була висловлена професорами В.М.Чхіквадзе та Ц.А.Ямпольською в 1967 році [5, с.36].

Перше ж розгорнуте визначення сільськогосподарського права як галузі права в літературі дає М.І.Козирь [6, с.43-51]. Автор виділяє об’єктивні і суб’єктивні передумови формування сільськогосподарського права, дає поняття предмета цієї галузі права, методу, системи, розкриває значення сільськогосподарського права для підвищення ефективності правового регулювання суспільних відносин.

Це поклало початок дискусіям в аграрно-правовій літературі щодо визнання сільськогосподарського (аграрного) права як комплексної галузі права, розуміння змісту і структури його предмета та ін.

Прихильники сільськогосподарського права по-різному розглядають цю галузь.

Одні автори (М.І.Козирь, Н.І.Титова, Г.Ю.Бистров, О.А.Кічатова, В.В.Петров, М.В.Сторожев, Ф.М.Раянов, З.С.Бєляєва, Г.В.Чубуков, О.О.Погрібний, І.Е.Середа, В.І.Семчик) вважають, що сільськогосподарське право – це комплексна галузь права.

Інші – (В.С.Шелестов, Л.І.Левітін, О.О.Головко) стверджують, що сільськогосподарське право слід розглядати як самостійну галузь права. Ще інші (В.В.Лаптєв, В.С.Мартем’янов, В.В.Тадевосян) вважають його підгалуззю чи розділом господарського права або (З.А.Павлович) агропромислового права. В аграрно-правовій науці були висунуті і заперечення щодо можливості існування сільськогосподарського права як галузі права (І.Ф.Панкратов, В.З.Янчук, І.Ф.Казьмін, В.М.Яковлєв, С.М.Братусь, Я.Я.Страутманіс, Р.З.Лівшиць), які зумовлені запереченням існування в структурі права комплексних галузей та браком власного предмета правового регулювання.

Однак загальновизнаним в юридичній науці є те, що лише основні галузі права володіють усіма притаманними їм ознаками (структурними особливостями, юридичною своєрідністю, наявністю специфічного предмета), тоді як комплексні – лише частиною цих ознак [7, с.144].

А тому виділення сільськогосподарського права у самостійну галузь не потребує єдності предмета і методу правового регулювання – адже йдеться про комплексну галузь права. А комплексність сільськогосподарського права зумовлюється якраз складним складом суспільних відносин у сільському господарстві [8, с.76].

Тому мова йде про регулювання не однорідних суспільних відносин, що є характерним для традиційних, основних галузей права, хоч і неоднорідних, проте таких, що є “органічним комплексом взаємопов’язаних суспільних відносин” [9, с.83].

Отже, предметом сільськогосподарського (аграрного) права є органічний комплекс суспільних відносин: земельних, трудових, майнових, організаційно-управлінських (як зовнішніх, так і внутрішньогосподарських), що складаються в процесі здійснення сільськогосподарськими підприємствами та іншими аграрними суб’єктами виробничої сільськогосподарської та пов’язаної з нею діяльності.

Причому в цьому складному комплексі відносин земельні та трудові відносини становлять його найвагомішу частину, оскільки саме ці відносини найбільше опосередковують специфічний та унікальний за своєю суттю процес виробництва сільськогосподарської продукції.

Згодом наука перейшла від уживання терміна "сільськогосподарське право" до терміна "аграрне право", який повніше підкреслює зв’язок цієї комплексної, інтегрованої та спеціалізованої галузі права з економікою і проведенням аграрної реформи в Україні.

В сучасних умовах у зв’язку з конкретними проблемами аграрної реформи, розвитком сучасного аграрного законодавства та розширенням змісту комплексної галузі аграрного права виникає багато проблем у цій площині.

На наш погляд, аграрне право можна визначити як комплексну, спеціалізовану та інтегровану самостійну галузь права, яка сформувалася на базі комплексної галузі сільськогосподарського законодавства і є системою правових норм, які регулюють комплекс взаємопов’язаних суспільних відносин: земельних, трудових, майнових, організаційно-управлінських, соціальних та інших, що складаються в процесі здійснення сільськогосподарськими підприємствами та іншими аграрними суб’єктами виробничої сільськогосподарської та пов’язаної з нею діяльності. Зміст аграрного права України в сучасних умовах значно розширюється.

Це пов’язано насамперед з істотною зміною відносин земельної власності та виникненням нових суб’єктів аграрних відносин: селянських (фермерських) господарств, сільськогосподарських кооперативів, приватних аграрних підприємств тощо.

Сучасне аграрне законодавство охоплює певну спеціалізовану частину земельного законодавства, яка торкається земель сільськогосподарського призначення.

Варто підкреслити, що нормативно-правові акти аграрного законодавства, поряд із земельними відносинами, які є базовими в аграрному праві, регулюють й інші види суспільних відносин (зокрема, трудові, фінансові, організаційно-управлінські, майнові, що складаються в процесі виробничої сільськогосподарської діяльності різних аграрних суб’єктів).

Аграрне право України в сучасних умовах робить істотний наголос на поліпшення соціальних, культурно-побутових умов життя на селі, на створенні соціальної рівності між містом та селом, що має важливе практичне значення [10, с.85].

Отже, особливості сучасного етапу розвитку аграрного права України зумовлені радикальними змінами форм власності і господарювання на селі, сучасним станом економіки. З цим пов’язаний досить активний розвиток аграрного законодавства (хоч і не завжди послідовний).

Сучасне аграрне право України характеризується поглибленням спеціалізації і комплексності правового регулювання суспільних відносин в аграрному секторі економіки. Правовим нормам, що становлять основу аграрного права як галузі права, притаманна своєрідність предмета правового регулювання та глибока аграрна спеціалізація, яка відображає специфіку сільськогосподарського землевикористання.

Зумовлене активним розвитком аграрного законодавства збільшення питомої ваги аграрно-правових норм, що якісно відрізняються за змістом від генетично пов’язаних з ними норм основних галузей права, свідчить про сформованість цілісної, самостійної комплексної галузі аграрного права України.

В сучасний період ми спостерігаємо також розширення змісту комплексної галузі аграрного права за рахунок збільшення кола аграрних суб’єктів.

Так, Конституція України, нормативно-правові акти цивільного, земельного та аграрного законодавства створили можливості для рівноправного функціонування в системі агропромилового комплексу не лише старих аграрних формувань, а й інших різноманітних аграрних суб’єктів, заснованих на державній, колективній чи приватній формі власності: колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю, селянських (фермерських) господарств, особистих підсобних господарств громадян, приватних аграрних підприємств, індивідуальних та сімейних агровиробників, інших аграрних суб’єктів.

Законодавче закріплення плюралізму форм земельної власності дало можливість усім аграрним суб’єктам здійснювати виробничо-господарську діяльність на землі на основі вільного вибору форм власності (відповідно до Земельного кодексу України [11, ст.354], Законів України "Про власність" [12, ст.249; 13, ст.562; 14, ст.660; 15, ст.54; 16, ст.93; 17, ст.115; 18, ст.277], "Про форми власності на землю" [19, ст.225]).

Розвиток аграрного права України, покликаного забезпечити реалізацію аграрної реформи в умовах переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки, зумовив виникнення нових правових інститутів сільськогосподарського (аграрного) права, серед яких можна виділити: інститут приватної власності на землю; колективної власності на землю; інститут сільськогосподарської оренди; інститут селянського (фермерського) господарства; інститут приватизації майна в агропромисловому комплексі та деякі інші.

Усі згадані особливості сучасного етапу розвитку аграрного права України, виникнення нових правових інститутів у його системі потребують нових підходів до поняття, характеристики змісту, перспектив розвитку цієї галузі права України. А отже, це зумовлює подальший розвиток і розширення аграрно-правових наукових досліджень та розробок, оскільки система науки аграрного права, як і будь-якої іншої галузевої юридичної науки, визначається в першу чергу системою відповідної галузі права.

Отже, юридичне забезпечення розвитку всього сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі стало можливим у результаті чіткого відособлення в системі права такої комплексної, інтегрованої і спеціалізованої галузі, як сільськогосподарське (аграрне) право, що дало можливість охопити єдиним правовим регулюванням суспільні відносини, які формуються в процесі виробничої сільськогосподарської діяльності всіх аграрних суб’єктів.

Саме комплексний підхід до регулювання суспільних відносин в аграрному секторі економіки дає змогу максимально врахувати специфіку й особливості сільськогосподарського виробництва, що сприяє всебічному та ефективному врегулюванню суспільних відносин в сільському господарстві, а в кінцевому підсумку позначається і на ефективності функціонування аграрного сектору економіки та АПК в цілому.

Розвиток аграрного права України в умовах ринкової економіки та нових соціально-економічних умов господарювання потребує подальшої розробки його загальнотеоретичних проблем, принципів його розвитку, основних засад нових правових інститутів тощо.

Література:

1. Титова Н.І. Фермер і закон. – Львів, 1996.

2. Титова Н.И. Продовольственная проблема: земля, труд (правовые аспекты). – Львов: Вища шк. Изд-во при Львов. ун-те, 1989.

3. Титова Н.И. Сельскохозяйственное право и регулирование труда работников сельскохозяйственных предприятий // Советское государство и право. – 1981. – №3.

4. Титова Н.И. Материальная ответственность работников сельскохозяйственных предприятий. – М.: Юрид. л-ра, 1978.

5. Чхиквадзе В.М., Ямпольская Ц.А. О системе советского права // Советское государство и право. – 1967. – №9.

6. Козырь М.И. Советское сельскохозяйственное право: тенденции становления и развития // Советское государство и право. – 1973. – №6.

7. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций: В 2 т. – Свердловск, 1973. – Т.1.

8. Петров В.В. Образование сельскохозяйственного права – результат развития системы советского права // Советское государство и право. – 1974. – №1.

9. Сельскохозяйственное право. Учебник. – М.: Юрид. л-ра, 1985.

10. Титова Н.І. Розвиток радянського сільськогосподарського законодавства в умовах перебудови // Проблеми формування інститутів правової держави. – Львів, 1990.

11. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №25.

12. Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №20.

13. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №38.

14. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №48.

15. Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №7.

16. Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №11.

17. Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №13.


05.09.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!