Вільям Сароян
(вільний переклад автора)
Моя кохана бабуся, Боже її благослови, вважає, що всі люди мусять працювати.
— Мусиш навчитися робити щось корисне для людини: щось із глини, з матеріалу, з дерева чи з металу. Молодій людині не можна не знати якогось ремесла. Чи є, справді, щось, що ти вмієш робити? Чи вмієш зробити хоч звичайний стіл, стілець або миску, килим чи горнятко на каву? Чи вмієш ти взагалі щось зробити?
І моя бабуся подивилася на мене допитливим оком. А потім розповіла мені таку пригоду:
—Якось був у Персії король, — сказала бабуся, — який мав сина. Той син полюбив доньку вівчаря. Королевич пішов до свого батька й сказав:
— Мій пане й господарю! Я кохаю вівчареву доньку й хочу одружитися з нею.
На це король йому відповів:
— Я король. Як би то виглядало, якби я був одружений з вівчаревою донькою? А ти ж мій син. Коли я помру, то ти будеш королем.
— Мій пане й господарю, я того не знаю, але я кохаю цю дівчину й хочу зробити її королевою.
Король з того побачив, що Господь благословив кохання його сина до дівчини, і відповів:
— Пошли до неї посланця.
Королівський посланець пішов до дівчини й повідомив її, що королевич її кохає й хоче з нею одружитися. А дівчина запитала:
— Чи він уміє працювати?
— Як? — здивувався посланець. — Він син короля й може не працювати!
А дівчина на це каже йому:
— Він мусить навчитися щось робити!
З тим посланець і вернувся до королівських палат.
— Вівчарева донька хоче, щоб ти навчився якогось ремесла. Чи й тепер ще хочеш мати її за дружину? — запитав король королевича.
— Так. Я навчуся плести мати з соломи.
І королевич став учитися плести мати з різними узорами. За три дні він сплів три мати. Знову послали до дівчини, щоб їй показати ті мати;
Дівчина прийшла з посланцем до королівських палат і одружилася з королевичем.
— Одного разу, — розповідала далі моя бабуся, — пішов королевич вулицями міста, зайшов до корчми й сів до столу. В тій корчмі господарями були злодії. Вони схопили королевича й замкнули його у великій темній кімнаті, де вже було багато знаних у місті людей. Багатьом із них загрожувала смерть. На щастя королевича, злодії не знали, хто він. Коли вони спитали королевича, хто він, то той відповів: "Я роблю мати і продаю їх за великі гроші". Злодії принесли йому соломи й наказали робити з неї мати. За три дні королевич сплів три мати і сказав злодіям: "Занесіть ці мати до королівських палат. Там вам заплатять по сто двадцять золотих за кожну".
Злодії так і зробили. Коли король поглянув на мати, він пізнав, що то робота його сина, що кілька днів тому десь зник. А дружина королевича, що пильно роздивилася мати, помітила, що на матах виплетено узорами, де королевич тепер є.
Тоді король послав своє військо до корчми, де злодії тримали королевича. Вояки визволили всіх, хто був там замкнений, і побили злодіїв.
Королевич повернувся додому. Він низько схилився перед своєю дружиною й поцілував їй ноги.
— Моя кохана, — сказав він, — дякую тобі, що я лишився живий!
— От бачиш, — сказала моя бабуся, — навіщо кожна людина мусить навчитись якогось ремесла!