Головною же європейською проблемою залишалося "німецьке" питання. Радянський Союз виступав за підписання мирного договору, що не був укладений за стільки років після війни, однак мова йшла об договори не з Німеччиною, якої більше не існувало, а з обома німецькими державами.
Пропозиція, висунута колективно країнами Варшавського Договору в травні 1958 року, була відкинута США і їхнього союзника, що виступили проти будь-якого офіційного визнання НДР.
Формально їхня політика була спрямована на старий варіант об'єднання, тобто під верховенством ФРН. Це спричиняло і невизнання блоком НАТО нових земель, що належали Польщі після закінчення війни, між ріками Одер і Нейсе.
Незговірливість двох різних блоків привела в результаті до серйозної кризи 1961 року в Німеччині. Згідно потсдамських мирних угод, Берлін, як і вся Німеччина, був розділений на три окупаційні зони: СРСР, США й Англії. СРСР віддав свою зону НДР у 1949 р., що після цього стала столицею соціалістичної Німеччини, а США й Англії утворили зі своїх зон Західний Берлін, територію, фактично підвладну ФРН.
Територію Західного Берліна західні держави використовували як базу для роботи спецслужб. У той же час багато хто, не згодний з порядками в Східній Німеччині розглядали Західний Берлін як транзитний пункт для переїзду на Захід, а ті, хто залишився в країні, - як зручне місце для контактів із представниками політичних сил Заходу.
Уряди СРСР і ГДР вважали Західний Берлін "розсадником імперіалізму", і робили все можливе для обмеження його негативного впливу на німецькій землі.
Улітку 1961 р. у НДР відбулося загострення політичної кризи, викликане тим, що значна частина населення країни, насамперед молодь у великих містах, стала відкрито виступати за зміну політичного ладу країни.
З території Західного Берліна Заходом проводилася активна політика надання широкої фінансової, матеріальної й організаційної допомоги незадоволеним. Перед урядом НДР із всією очевидністю встало питання про відділення Західного Берліна від його іншої частини. Для припинення контактів між "внутрішньою і зовнішньою контрреволюцією" була зведена знаменита стіна з бетонних плит. Після цього потрапити із Західного в Східний Берлін стало можливим тільки через контрольні або пропускні пункти.
Звичайно, створення Берлінської стіни привело не до зміцнення міжнародних відносин, а негативно позначилися на їхньому розвитку в Європі і в усьому світі. Налагодження відносин було відкладено ще на кілька років.
Література
- И. Копилов Головне - не програти// Родіна. 1998. №8. с. 67-69.
- М. Костев Живими не чекали // Родіна. 1998. №8. З 60-61.
- А. И. Алексєєв Карибська криза, як це було// Відкриваючи нові сторінки..., М.: изд-во політичної лит-ри, 1989. с 157-173.
- Н. В. Загладин Військова політика СРСР 60-х рр. //Історія успіхів і невдач радянської дипломатиии. М.: Міжнародні відносини, 1990..
- А. Л. Адамишин Радянський Союз і революційна Куба// Історія зовнішньої політики СРСР. 1945-1976, М.: Наука, 1977. Т2, з 358-366.
- В. Любимов ВІЙСЬКОВА РОЗВІДКА І КАРИБСЬКА КРИЗА// Військовий Парад, М. 1998.
- М. ЛЮБИМОВ Перші роки Кубинської революції// Персона. М, 1997.