• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Намагаючись взяти справу організації влади у свої руки й зміцнити своє політичне становище, бояри, знаючи, як ненавидить їх народ, не могли піти на такий ризик, як скликання для обрання царя Земського Собору. Разом із представниками багатих купців Москви вони вивели князя Шуйського на Лобне місце й "проголосили" його царем. В Успенському соборі новообраний цар цілував хрест, беручи на себе зобов'язання не віддавати нікого на страту без суду (звичайно, боярського суду) і взагалі діяти не на підставі доносів, а "творити суд праведний". Цим хрестоцілувальним записом бояри хотіли вберегти себе від нещасть, що обрушились на них при Івані Грозному й Борисові Годунову.

Особисті якості Василя Шуйського відштовхували від нього. Його вважали лицеміром і клятвопорушником.

Цей у минулому "лукавий царедворець" не володів талантом великого державного діяча, а захищав інтереси боярської верхівки, які були протилежні інтересам народу.

Уряд Шуйського був урядом феодальної реакції, урядом антинародним. У перший же місяць новому цареві довелося зіштовхнутися з декількома спробами повстання московських міських низів, які йому вдалося тимчасово придушити.

Вся внутрішня політика Шуйського була спрямована не тільки проти селян і холопів, вона була не просто кріпосницькою, вона безумовно в найвищому ступені різко погіршила положення селянства. Але одночасно боярська політика нового царя була спрямована й проти дворянства, зводила його до того положення, яке воно займало до опричнини Івана Грозного. Все це неминуче вело до загального селянського повстання, в умовах наростаючого зіткнення, що наближалося, між двома прошарками феодалів: боярством й дворянством. Не дивно, що вже незабаром після вступу на престол Шуйського стали поширюватися слухи в Москві, що Лжедмитрій врятувався, що замість нього вбили когось іншого.

Повстання проти Шуйського починалися в різних містах і областях. Але найнебезпечнішим і глибоким виявилося повстання селян і холопів Сіверської України, які згуртувалися навколо Івана Болотнікова.

І. Болотніков був у молодості холопом князя Телятевського. Не бажаючи терпіти жорстоку неволю, він утік на Дон, звідти пішов воювати з татарами, потрапив у полон і кілька років провів на турецькій галері. Звільнившись із полону, Болотніков потрапив в Італію, а звідти став пробиратися на батьківщину. Багато труднощів випробував Болотніков і повертався на Русь смертельним ворогом гнобителів.

До Болотнікова - енергійного, здібного, всією душею відданого справі боротьби з феодальним гнітом, стали стікатися холопи й селяни, всі знедолені й пригноблені. Приєднувалися до Болотнікова й провінційні служиві й посадські люди.

Повстання під керівництвом Болотнікова із самого початку виявилося спрямованим своїм вістрям не тільки проти боярського правління Шуйського, а взагалі проти феодально-кріпосницького гніту.

Зазнавши поразки від Болотнікова, царські війська відступили до Москви, ряди прихильників Шуйского стали рідіти. І навпаки, повстання селянських мас усе більше розширювалося й незабаром охопило заокські й південні міста й західні від Москви райони. Тульські служиві люди, яких вів Істома Пашков, і рязанські дворяни під проводом Прокопія Ляпунова примкнули до Болотнікова вже під самою Москвою, що виявилася оточеною щільним кільцем повсталих.

На сході, в середньому Поволжі, піднялася мордва, що оточила Нижній Новгород.

22 жовтня 1606 р. Болотніков зупинився у селі Коломенському в 7 верствах від столиці. Положення Шуйського ставало усе більш критичним, здавалося, що його чекає неминуча й близька гибель. Але в таборі Болотнікова не було й не могло бути повної єдності.

Дворяни Пашков і Ляпунов, що прагнули використати рух селян, щоб скинути ненависне їм боярське правління, були лише короткочасними попутниками Болотнікова. Служивим людям були глибоко ворожі далекосяжні антифеодальні, антикріпосницькі гасла Болотнікова.

Кріпаки й холопи захотіли стати вільними людьми. Цього не могли допустити дворяни, що примкнули до руху. "Прокляті листи" Болотнікова, як називали їх у боярському таборі, загрожували не тільки боярам, але й всім феодалам, великим й дрібним, родовитим й неродовитим землевласникам. А рать Болотнікова все росла й росла, нараховуючи до ста тисяч чоловік.

Облога Москви тривала півтора місяці. Болотніков, не маючи сил взяти добре укріплене місто, обложив Москву з усіх боків, припиняючи підвіз продовольства. "Прокляті листи" Болотнікова проникали в Москву й збурювали населення.

Але стихійне антифеодальне повстання Болотнікова не могло в той час закінчитися перемогою. Поразка Болотнікова була прискорена зрадою дворян, що примкнули до нього. Рязанські дворяни на чолі з Ляпуновим і Сунбуловим покинувши повстанців приїхали в Москву. Ляпунов вирішив відкласти зведення рахунків із царем Василем і 15 листопада 1606 р. приклонився перед ним. Перехід рязанського дворянства на сторону царя підсилило його позиції не тільки в самій Москві, але й в північних й північно-західних областях держави, які залишалися вірні цареві. Створювався єдиний фронт феодалів проти повсталих селян. На допомогу Василю Шуйському підійшли підкріплення - дворянське ополчення від Смоленська, стрільці із Двіни. 2 грудня 1606 р. війська царя Василія перейшли в наступ.

Болотніков доручив загону Істоми Пашкова вдарити царські війська з тилу, але Пашков зі своїм загоном із дворян і стрільців, по заздалегідь виробленому плану, для того щоб поставити Болотнікова в безвихідне положення, уже під час бою перейшов на сторону царя. У результаті Болотніков зазнав поразки й відступив у Серпухов, а потім до Калуги. Василь Шуйський запропонував Болотнікову здатися, обіцяючи йому високий чин. Але Болотніков відповів: "Не вподібнюся зрадникові Істомі".

Царські воєводи обложили Калугу, яку Болотніков встиг сильно зміцнити. Взяти місто приступом не вдавалося. Облога тривала всю зиму 1606-1607 р. Навесні 1607 р. сили повсталих збільшилися за рахунок прибулих з Дону донських козаків, що обложили Тулу. Незабаром Болотніков з'єднався з козаками й захопив Тулу, нанісши поразки урядовим військам.

Тоді Василь Шуйський оголосив "всенародне ополчення", зібрав велике військо й сам повів його. Після двох вдалих для нього битв цар у травні обложив Тулу. У Тулі в Болотнікова було близько 20 тис. чоловік. Тула була взята тоді тільки, коли царю вдалося загатити ріку Упу й затопити місто.

Бояри тріумфували. Болотнікову було спершу обіцяне збереження життя. Його заслали в місто Каргополь, але Василій Шуйський не стримав свого слова, наказав спершу осліпити Болотнікова, потім втопити. Інших учасників повстання, захоплених у полон, палили, саджали у в'язниці, повертали колишнім панам.

Так скінчив свої дні Іван Болотніков, який більше року стояв на чолі повсталого селянства й холопства. Селянська війна, вождем якої він був, з'явилася як стихійний протест пригноблених селян проти феодального гніту поміщиків і держави. Незважаючи на всі свої слабкі сторони, рух Болотнікова мав прогресивний характер, і саме він дав змогу простим людям відчути власну силу.

10.12.2011