Osvita.ua Высшее образование Рефераты Украинская литература Дитячі твори Івана Франка
Загрузка...

Дитячі твори Івана Франка

У літературній спадщині Івана Франка помітне місце посідають казки для дітей... Пи­сьменник не просто переказує їх, а вводить деякі нові мотиви в стару основу, щоб скерувати увагу малих чи­тачів та слухачів від казкових подій до життя, пробу­дити інтерес до реальних життєвих ситуацій, їхнього осмислення і розуміння

Іван Франко щиро любив рідну землю. Україна, її природа та люди живуть у його віршах, оповіданнях, повістях. З великою майстерністю малює він чудові пейзажі Прикарпаття. Найулюбленіші для поета кар­тини весняного пробудження, коли тане сніг, скресає лід на річках, зацвітають перші квіти. І ми розуміємо, що це не просто картини природи, а й відтворення ду­шевного стану людини, яку не зламали тяжкі життєві обставини, що мужньо вистояла в боротьбі.

З теплим сердечним почуттям, з батьківською лю­бов'ю писав Іван Франко про дітей. За словами Михай­ла Коцюбинського, він "наче спочиває на дітях од моря сліз і горя, співцем якого він зробився". Сучасники І. Франка розповідають, як тепло ставився письменник до малечі. Це була любов, зіткана з найніжніших людсь­ких почуттів. Де б він не зустрічав дітей, завжди знаходив час з ними поговорити, послухати їхні розповіді.

"Життя, − говорив Франко,− мені мало всміхалось, а діти були тим весняним сонячним промінням, яке зігрівало моє серце".

Іван Франко написав цілий ряд оповідань, героями яких є сільські діти. Ці оповідання постали на основі його власних спогадів про дитинство, років навчання в сільській і міській школах і мають здебільшого авто­біографічний характер. У них, як казав сам Франко, відтворені картини виховання сільської дитини "від перших проблисків власного думання, а кінчаючи най­вищими ступенями середньої школи", формування її характеру, становлення особистості.

Найулюбленіший герой І. Франка − хлопчик Мирон. З ним ми зустрічаємося в багатьох оповіданнях.

П'ятирічний герой оповідання "Малий Мирон" ви­кликає наші симпатії допитливістю, здатністю самостій­но мислити. Дитина замислюється над безліччю пи­тань, відкриває для себе чудовий світ навколишньої природи, власним розумом доходить до невеликих, ча­сом наївних, але важливих для неї відкриттів. Яке ж майбутнє чекає цього розумного хлопчика? Чи змо­жуть розвинутись його природні здібності в умовах злиднями прибитого, забобонами затурканого села? Нічого втішного не може відповісти на це питання пись­менник. Можливо, що стане малий Мирон таким са­мим забитим, темним, згорьованим селянином, як і більшість його односельчан. А якщо він здобуде освіту і присвятить своє життя допомозі бідним людям то й тоді чекає на нього безрадісна доля: "Навістить він і стіни тюремні, і всякі нори муки та насилля людей над людьми, а скінчить тим, що або загине десь у бідності, самоті та опущенні на якімсь піддашші, або з тюрем­них стін винесе зароди смертельної недуги, котра перед часом зажене його в могилу, або, стративши віру в свя­ту, високу правду, почне заливати черв'яка горілкою, аж до цілковитої нестями. Бідний малий Мирон!"

Та ось сільський хлопчина, що виростав на лоні при­роди, під опікою люблячих батьків, змалку привчений до праці, з радістю йде до школи ("Грицева шкільна наука"). Вже на першому уроці вчитель "потягнув його за понятливість різкою по плечах". А далі щоденна бійка, безглузді методи навчання зовсім вбили в хлоп­ця інтерес до шкільної премудрості, перетворили його на переляканого, забитого "тумана вісімнадцятого". Після року навчання "Гриць вертав додому якраз та­кий мудрий, яким був перед роком". З усієї шкільної науки виніс він лише безглузде "а баба галамага".

Тяжкою і безрадісною була шкільна наука і для ма­лого Мирона, героя оповідань "Олівець", "Під оборо­гом", "Schonschreiben".

Жорстокі, бездушні вчителі, які знали лише один засіб впливу на учнів − різку, зубрячка, далекі від жи­вого життя шкільні предмети перетворювали роки на­вчання на справжню каторгу. Школа калічила дітей не тільки фізично, але й вбивала в них "всяку іскорку критики і власної ініціативи", перетворювала слабших на духовних калік. У серцях же сильніших духом про­ростало обурення і "вічна ворожнеча проти усякого поневолення та тиранства".

Багато радощів давало сільській дитині спілкування з природою. Герой оповідання "Під оборогом" малий Мирон повертається з міської школи на канікули до бать­кової оселі. Увесь тиждень працює він разом з дорос­лими на полі, на косовиці, але вже в неділю − він вільний. "Для нього немає більшого щастя, як самотою блукати по лісі − рано в неділю, коли там нема ні жи­вої душі... Він слухає шуму дубів, тремтить разом із осиковим листочком на тонкій гілляці, відчуває розкіш кожної квітки, кожної травки, що хилиться під вагою діамантового намиста роси..." Природа виховує в душі хлопця розуміння краси навколишнього світу, вона для нього жива істота, він прагне зрозуміти її голоси. Як з живою істотою стає він на двобій з сліпою силою стихії. Розуміючи, що зловісна градова хмара несе за­гибель полям і сіножатям, знищить наслідки великої щоденної селянської праці, малий Мирон перемагає власний страх, заклинає хмару: "Не пущу! Вертай на­зад!" І відбувається чудо − хмара обминає оброблені .поля, градова злива падає на ліс.

Прекрасна жива природа буває безсилою перед лю­диною. Так легко зірвати квітку, зламати гілку, позба­вити життя тендітну пташку.

Милосердю і любові до всього живого вчить оповідан­ня "Мій злочин"... Давно-давно нерозумний хлопчик вкоротив життя малій красивій пташині. Минуло бага­то років, але в пам'яті вже немолодого чоловіка живе болючий спогад про цей нерозсудливий вчинок. І в ча­си важких ударів нещасливої долі, в хвилини тривоги і розпуки йому здається, що сам він ота маленька, сла­босила пташка, якій щохвилини уперта, завзята і неро­зумна сила може без причини й цілі скрутити голову...

У літературній спадщині Івана Франка помітне місце посідають казки для дітей. Протягом багатьох років він був активним співробітником українського дитячого журналу "Дзвінок", в якому опублікував цілий ряд ка­зок, створених на основі відомих світових сюжетів. Пи­сьменник не просто переказує їх, а вводить деякі нові мотиви в стару основу, щоб скерувати увагу малих чи­тачів та слухачів від казкових подій до життя, пробу­дити інтерес до реальних життєвих ситуацій, їхнього осмислення і розуміння.

Використовуючи мандрівні сюжети, письменник вво­дить у свої казки колоритні українські побутові деталі, окремі сцени, що відтворюють тогочасну галицьку дійсність.

Про роботу над казками Іван Франко писав: "Кожну казку я перероблював основно, прибиваючи її до смаку, розуміння й окружения наших дітей і нашого народу, бажаючи й оці чужоземні зробити так само нашими, як ті, що їх оповідає довгими зимовими вечорами наша сільська бабуня дітям у запічку".

У передмові до другого видання казки "Абу-Каси-мові капці" Іван Франко розкриває джерело її сюже­ту − казку із старовинної збірки арабських казок в німецькому перекладі, яку він колись придбав у анти­кварній книгарні. З гумором розповідає поет про приго­ди старого скупаря багдадського купця Абу-Касима, який ніяк не може позбутися своїх старих, драних капців. Але зміст казки не обмежується лише висмію­ванням скнарості як негативної риси людського харак­теру. Іван Франко на казковому матеріалі викриває деспотизм, підкупність державних чиновників, показує безправ'я окремої людини. Втративши майно, Абу-Касим відмовляється від думок про збагачення, розкаюється у своїй скнарості і стає богомільним жебра­ком.

Як зазначала дочка письменника, Ганна Іванівна, Іван Франко знав безліч народних казок, байок, пісень про тварин і залюбки оповідав їх своїм дітям. Звірів представляв він як мислячих істот, що живуть майже людським життям. "Ці всі прекрасні казки і оповідан­ня читали ми пізніше вже як друковані твори − "Коли ще звірі говорили", "Лис Микита" і інші казки, що бу­ли нашою першою духовною поживою",− згадувала пізніше дочка письменника.

Велика група казок про тварин об'єднана Іваном Франком спільним заголовком "Коли ще звірі говори­ли". В основі сюжету цих творів лежать мотиви відо­мих казок народів світу − українських, російських, німецьких, грецьких, індійських, сербських. Герої цих творів − хитра Лисичка, хижий Вовк, мудрий їжак, дурний Осел та інші − є носіями певних людських яко­стей, а самі казки під личиною вигадки криють звичай­но велику життєву правду. Адже говорячи про звірів,− каже Іван Франко,− казка "одною бровою підморгує на людей, немов дає їм знати: − Та чого ви, братчики, смієтеся? Адже се не про бідних баранів, вовків та ослів мова, а про вас самих з вашою глупо-тою, з вашим лінивством, з вашою захланністю, з усіма вашими звірячими примхами та забавами. Адже ж я навмисне даю їм ваші рухи, ваші думки, ваші слова, щоб ви якнайкраще зрозуміли − не їх, а себе самих!"

У казках Івана Франка про тварин викривається дер­жавний лад "звірячого царства", в якому панують сильні й хижі Леви, Вовки, Ведмеді, що живуть за ра­хунок працьовитих Ослів, покірних Баранів, несміли­вих Зайців. Проте представники панівної верхівки ви­являються примітивнішими, дурнішими від тих, за ра­хунок яких існують. Цар звірів Лев поступається розу­мом вигадливому Ослу ("Осел і Лев"), який перемагає і хижого владолюбного Вовка ("Вовк війтом"); звірячого ворога, лютого пана Ведмедя перемагає малий, але ро­зумний Заєць. Як і в народних казках добрий, чесний, сміливий бере гору над лихим, підступним, боягузом. Малі пташки Королики не дозволили Ведмедеві обра­жати їхню гідність, примусили його просити пробачен­ня ("Королик і Ведмідь"), їжак-неборак покарав хитру Лисичку за її віроломство ("Три міхи хитрощів"), а добродушний Журавель провчив хитромудру куму Ли­сичку її ж методом ("Лисичка і Журавель").

Широкої популярності набула поема-казка Івана Франка "Лис Микита". У ній також використаний відо­мий у світовій літературі мандрівний сюжет про хитро­го лиса та його пригоди. У цьому творі письменник вис­міює вади людського суспільства. "И у нас, між хреще­ними людьми, не одно таке діється, про яке тут у казці розказано",− наголошує він у передмові.

У звірячому царстві, як і між людьми, часто панує неправда, здирство, хабарництво, багатий і сильний гнітить бідного й слабкого. В образах Лева, Ведмедя, Вовка, Лиса, Борсука уособлені панівні класи тогочас­ної Галичини − цісар, царедворці, міністри, поміщики. Найхитріший і найспритніший між ними Лис Микита, який не зупиняється ні перед якими злочинами − зра­дою, шахрайством, вбивством,− аби забезпечити собі багате, сите життя. Цар звірів Лев робить його своїм найближчим помічником, дає йому необмежену владу, бо й сам "грабує чисто, а не хоче особисто, шле Вед­медів і Вовків". Дрібним мешканцям звірячого царст­ва − зайцям, птахам − немає життя, вони безправні, їх безкарно нищать, пожирають всевладні хижаки.

У поемі-казці Іван Франко широко використав українську народну творчість − казки, байки, пісні про звірів. У ній знаходимо також ряд картин, що відтворюють народний побут, звичаї. "Я бажав не пе­рекласти, а переробити стару повість про лиса, зробити її нашим народним добром, надати їй нашу національ­ну подобу. Я, щоб так сказати, на чужий позичений ри­сунок накладав наші українські кольори",− писав Іван Франко в передмові до "Лиса Микити".

Цим же методом скористався Іван Франко, створюю­чи казку "Ріпка". Стара народна казка переказана ним по-новому, ритмізованою мовою, насичена елементами українського народного побуту. Казка вчить жити, пра­цювати гуртом, дружно.

Відображаючи життя, побут і звичаї галичан, Іван Франко користувався всіма багатствами їхньої мови, що має відмінності порівняно з мовою, якою говорить українське населення інших областей. Письменник ши­роко застосовував у творах діалектизми − своєрідні слова, вирази, синтаксичні конструкції, властиві мові певної місцевості.

Разом з тим він постійно прагнув наблизити мову своїх творів до загальноукраїнської літературної нор­ми. Від видання до видання переглядав тексти, вилучав діалектизми, застарілі форми.


03.04.2011

Загрузка...

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!