• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

1. Алгоритм технології соціального діагнозу

Діагностична функція - одна з основних в діяльності соціального педагога. Мета соціально-діагностичної технології і процес її досягнення показує, чого може досягти соціальний педагог у даній ситуації. Задача – це те, що необхідно вирішити для її досягнення. Найближча мета – це можлива зона найближчого розвитку. Вона дозволяє підготуватися для досягнення малого, проте реального, та створити умови для цілеспрямованого розвитку подальшої діяльності з розробки способу досягнення прогностичної цілі соціально-педагогічної роботи з клієнтом.

Кожна наступна ціль передбачає можливість більш повного вирішення соціально-педагогічних проблем клієнта. Поділ цілей на найближчу і наступну дозволяє більшою мірою індивідуалізувати соціально-педагогічну роботу з конкретною людиною.

Головні завдання:

• одержати необхідної повноти інформацію, необхідну для постановки діагнозу і забезпечити кваліфіковану реалізацію наступних етапів (підетапів);
• уточнити соціально-педагогічні проблеми клієнта;
• підготувати необхідну інформацію для прогностичної діяльності в кожній ситуації.

Діагностика - загальний спосіб отримання вичерпної інформації про процес або об'єкт, що вивчається. Діагностика - найважливіший компонент соціальної технології (мета - діагноз - прогноз - програма - упровадження - аналіз). Разом з тим в практиці соціальної діяльності сформувалися власне технології діагностики, які включають принципи, алгоритм процедур і способів перевірки різних методів дослідження.

Вивчення досвіду соціальних діагностів з вибору цільової технології дозволяє виділити в ній основні функціональні етапи. Особливості здійснення соціального діагнозу визначаються багатьма факторами. Серед них:

• рівень професійності спеціаліста;
• специфіка об’єкта і проблеми;
• мотивація діяльності педагога чи працівника, стиль професійної діяльності.

Для соціального педагога на етапі здійснення соціального діагнозу характерно:

1. Прагнення як можна краще і докладно пізнати індивідуальність об’єкта соціальної діагностики. Його цікавить інформація:

• про патологію, характерну для об’єкта роботи (характер патології та її причини; динаміка розвитку і виявлення патології на період роботи з ним – прогресивна, стабільна чи змінна; перспективи розвитку патології, її розповсюдження, обов’язковість попередження; зниження рівня негативного виявлення і стабілізація);
• про індивідуальні потенціали клієнта, на які можна опиратися в соціально-педагогічній роботі з ним: потенційні можливості у вирішенні та зниженні рівня патології; компенсація, корекція можливостей клієнта; індивідуальний позитивний потенціал особистості клієнта загалом;
• про індивідуальні можливості об’єкта в самовдосконаленні, вирішенні своєї соціально-педагогічної проблеми, мотивація відносин до вирішення соціальних проблем, позитивний досвід самостійного вирішення тих чи інших проблем, активність і наполегливість у роботі з клієнтами інших спеціалістів.

2. Прагнення визначити соціально-педагогічні проблеми, їх ієрархію і особливості впливу на об’єкт впливу.

3. Прагнення визначити соціально-педагогічні можливості життєдіяльності клієнта:

• усвідомлення позитивних і негативних вирішень соціально-педагогічних проблем клієнта;
• можливість підвищення позитивності соціально-педагогічної ролі роботи з клієнтами;
• участь у соціально-педагогічній роботі з клієнтами та їх оточенням.

4. Прагнення зібрати необхідну первинну інформацію для діагностичної роботи і виявити її джерела. Опираючись на ці джерела, соціальний педагог збирає в кожній конкретній ситуації інформацію, на основі якої приймає рішення про діагностовану дійсність.

Безпосередня підготовка до реалізації вибраної цільової технології практичної діяльності включає:

• аналіз вибраної цільової технології, виділення матеріальних, технічних, методичних і організаційних аспектів цільової технології;
• вирішення проблема підготовки;
• випробування деяких методик;
• планування виконавчої діяльності за часом і місцем;
• підготовка клієнта чи об’єкта до роботи;
• постановка задач практичної роботи перед виконанням.

Для реалізації технології спеціалісту необхідно мати певну інформацію. До неї відноситься:

• сама технологія з описом її матеріального, технологічного, організаційного і методичного забезпечення;
• професійні та методичні можливості суб’єктів реалізації цільової технології;
• потенціал оточення реалізації цільової технології.

При організації такої роботи в спеціалізованих закладах цим займаються спеціально підготовлені особи. Як правило, проводиться диференціація діяльності й кожен спеціаліст виконує свій блок роботи.

Алгоритм процедур типової технології припускає: ознайомлення з клієнтом (чи соціальним процесом) - постановку задач - виділення предмету діагностики - вибір основних показників або критеріїв - вимірювання і аналіз показників - формулювання і оформлення висновків – висновки - постановку соціального діагнозу.

Одним з об’єктів діагностики виступає особа (дитини, доросла людина). У рамках соціально-педагогічної діагностики особи необхідно:

• виявлення специфічних соціальних якостей, особливостей розвитку і поведінки;
• уточнення соціальної ситуації розвитку;
• визначення ступеня розвитку або деформації різних властивостей і якостей, обумовлених перш за все включенням людини в різні соціальні зв’язки (соціальні установки, позиції, процеси адаптації і соціалізації, комунікативні здібності, психологічна сумісність і т. п.);
• ранжирування, опис особливостей об’єкта, що діагностуються;
• побудова "соціального портрета" особи.

У числі обов'язкових документів, що складаються соціальним педагогом, - медико-психолого-педагогічна характеристика клієнтів, яка відноситься до числа документів внутрішнього користування і не підлягає розголосу.

Основою вживання будь-якої діагностичної технології є освоєння теорії, на яку вона спирається. Без цього соціальний працівник може вчинити серйозні помилки в аналізі, інтерпретації і висновках з результатів дослідження. Так, наприклад, в контексті біхевіористичної, когнітивної, та інших психологічних теорій і напрямів передбачаються різні варіанти і моделі технологій діагностики в соціальній роботі.

Процес вирішення проблеми соціальним працівником включає:

• 1). збір інформації зі всіх джерел, що відносяться до справи;
• 2). оцінку інформації;
• 3). визначення проблеми;
• 4). планування дій;
• 5). складання докладного чіткого плану дій;
• 6). здійснення плану дій;
• 7). оцінку результатів.

2. Вимоги щодо здійснення соціальної діагностики

Реалізовуючи діагностичну функцію, соціальний педагог керується в своїй діяльності наступними вимогами:

• 1). дотримуватись загальних технологічних вимог: визначити мету, вибрати найефективніший діагностичний інструментарій, безпосередньо одержати дані та провести їх відбір, переробити та інтерпретувати дані (статистична обробка і якісний аналіз), встановити діагноз, скласти прогноз розвитку ситуації і визначити зміст соціально-педагогічної діяльності (особливості соціально-педагогічної діяльності) з конкретним підопічним;
• 2). дотримуватись етичних норм;
• 3). захищати інтереси підопічного: дотримуватись принципу добровільності при обстеженні; повідомляти обстежуваному цілі вивчення; інформувати його про те, хто буде ознайомлений з одержаними даними; знайомити його з результатами дослідження, надаючи йому можливість деякого коректування цих результатів, а також у власне педагогічних цілях;
• 4). володіти професійною компетенцією: знати теоретичні основи, засоби діагностики; вести картотеки методів, що використовуються, кваліфікаційних нормативів, дотримуватись професійної етики (зберігати таємницю результатів, не допускати непрофесіоналів до здійснення методик і т. п.).
• 5). Соціальний педагог може самостійно виконувати діагностичні операції, а також вдаватися до послуг фахівців, застосовуючи їх дані в своїй роботі.

Різні особи можуть використовувати діагностичні дані з різною метою:

• соціальний педагог - для подальшої роботи з даним підопічним;
• фахівці-суміжники - для формулювання адміністративного рішення, постановки профільного або комплексного діагнозу (в медицині, судовій практиці, медико-психолого-педагогічній експертизі і т. п.);
• сам підопічний - у цілях саморозвитку, корекції поведінки і т. п.

Результати діагностичної діяльності оформляються соціальним педагогом в єдину "Карту-характеристику", "Медико-психолого-педагогічну характеристику особи" і т. п.

Єдиного зразка даного виду документів у даний час немає. Існують різні варіанти, можливе комбінування або створення власного варіанту, який би відповідав практичним завданням діяльності. Для складання цих і подібних карт-характеристик соціальний педагог може використовувати широкий спектр діагностичних методик: соціально-психологічних, психологічних, соціологічних, педагогічних, медичних.

3. Етапи здійснення соціальної діагностики

У технології соціальної діагностики виділяють ряд процедурних етапів:

• знайомство з клієнтом, визначення завдань, виділення складу ситуацій, що діагностуються, параметрів цієї ситуації, вибір основних показників або критеріїв;
• вимір і аналіз показників;
• формулювання висновків діагнозу.

При здійсненні соціального діагнозу важливо визначити міру технологічності та творчості. Соціальний діагноз як процес має творчий характер. Але він також має певно визначений алгоритм дій, використання процедур і засобів вирішення проблеми. Найбільш повно охарактеризував технологічність творчого аналізу й діагнозу проблем соціального розвитку В. І. Вернадський. Він рекомендував дотримуватися правил:

• проводити детальний аналіз;
• бачити за окремим загальне;
• не обмежуватися описанням явищ, а глибоко досліджувати їх сутність і зв’язок з іншими процесами;
• не уникати питання "чому?";
• прослідковувати історію ідей;
• збирати якомога більше відомостей про предмет досліджень з літературних джерел;
• вивчати загальні закономірності наукового пізнання;
• поєднувати науку з іншими галузями знання, з суспільним життям;
• не тільки вирішувати проблеми, але й знаходити нові, невирішені.

Соціальна діагностика є необхідною ланкою перетворюючої практики в циклі: діагноз - прогноз - програма - упровадження. Вона є важливим технологічним інструментом і, перш за все, збагачує кадри соціальних служб теоретичними і емпіричними знаннями, допомагає глибше зрозуміти соціальні проблеми і перспективи їх розвитку

4. Соціально-педагогічне прогнозування

Мета соціально-педагогічного прогнозування – виявити, що реально в даній ситуації можна вирішити на початковому етапі роботи. Прогнозування соціально-педагогічного розвитку ситуації, виховання людини – один із найбільш важких етапів діяльності діагноста, що передбачає знання особливостей характеру соціальної проблеми, вміння спеціаліста в прогностичній діяльності.

На результат прогнозування впливає наявність достатньо повної інформації про об’єкт соціального діагнозу з одного боку, особистісний досвід діагноста, інтуїція – з другого.

Професійність діагноста полягає в тому, щоб об’єктивно опиратись на технологічність діагностування, застосовуючи творчий підхід.

Прогноз може мати характер:

• індивідуально-прогностичний;
• індивідуально-корекційний;
• корекційно-компенсаторний розвиток і виховання.

За результатами прогностичної діяльності соціальний педагог робить висновки, які включають:

• опис перспектив можливого індивідуального, індивідуально-корекційного розвитку чи виховання;
• формулювання соціально-педагогічних проблем клієнта.

Після прогнозування наступна дія – реалізація цілей соціально-педагогічної роботи в безпосередній цільовій технології.

Література

1. Шакурова М. В. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Издательский центр "Академия", 2002. - 272с.
2. Методика соціальної діагностики взаємостосунків в суспільстві / Теорія і методика соціальної роботи. — М., 1994.
3. Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 200с.
4. Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. А. Й. Капської. - К., 2000. - 372с.
5. Професійна діяльність соціального працівника: зміст і організація. — М., 1993.

25.05.2012