• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Методика – це сукупність методів, прийомів і засобів оптимального вирішення назрілої проблеми чи виконання певного виду діяльності.

Оскільки соціальна педагогіка із загальної педагогіки виділилась в окрему педагогічну дисципліну, а також, враховуючи зв’язок соціальної педагогіки з іншими суспільними науками, методи в соціальній педагогіці використовуються ті ж, що і в загальній педагогіці, психології, філософії, соціології, але всі вони мають свою специфіку.

Так, з точки зору філософії, метод – це спосіб практичного або теоретичного освоєння дійсності.

В соціальній педагогіці метод – це спосіб взаємодії соціального педагога з клієнтом, який сприяє соціалізації клієнта або його реабілітації в соціумі. Окрім поняття метод в соціальній педагогіці виділяють поняття прийому. Прийом – це конкретизований метод або його частка (метод реалізується саме через прийом). Прийоми використовуються залежно від методу, ситуації, досвіду соціального педагога та інших умов.

Усі прийоми поділяються на:

• а) твірні (заохочення, увага, прохання, довіра, зміцнення клієнта у власні сили);
• б) гальмівні (наказ, натяк, вдавана байдужість, недовіра, осуд, попередження, вибух емоцій).

Ефективність використання даних прийомів залежить від вищезгаданих умов, а також від міміки, жестів, тону соціального педагога і т. д.

Засіб діяльності це ширше поняття від прийому. Засоби соціально-педагогічної діяльності – це сукупність матеріальних, інтелектуальних, емоційних прийомів які використовуються соціальним педагогом в своїй діяльності. В якості засобів найчастіше виступають книги, засоби масової інформації, природа і навколишнє середовище. Існування засобів не залежить від бажання соціального педагога, але вміння їх використання призводить до досягнення ними позитивного результату.

Методи, прийоми і засоби в соціальній педагогіці тісно пов’язані між собою. Ефективність соціального педагога зумовлюється чіткою взаємодією та взаємо-відповідністю прийомів і засобів, що використовуються в межах даного методу і усієї методики. Особливістю діяльності соціального педагога, полягає у тому, що у людей з якими він працює, або ще не сформовані загальноприйняті норми поведінки і життя, або вони знівельовані (викривлені). Найчастіше в соціально-педагогічній діяльності використовуються методи переконання і вправи.

Переконання – це роз’яснення і доведення правильності і необхідності даної поведінки.

Основні ознаки методу переконання і вимоги до нього:

• метод переконання сприяє формуванню певної життєвої позиції;
• у ході переконання соціальний педагог впливає на свідомість, почуття і волю людини;
• виховна сила методу зумовлюється сприйняттям його людиною. У випадку несприйняття, метод переконання перетворюється в наказ (стає авторитарним);
• при застосуванні методу насамперед враховуються психологічні особливості клієнта, а також рівень його вихованості, інтереси та особистий досвід;
• переконувати слід перш за все словом;
• найважливішою частиною переконання є вимога.

При цьому слід пам’ятати, що будь-яка вимога повинна будуватись на повазі до особистості, розумінні її стану та зацікавленості долі особистості. Вимоги бувають: категоричні (не можна красти, не кради) і м’які (краще цього не робити, зроби будь-ласка);

Переконання реалізуються через такі педагогічні прийоми як:

• монологічні форми (розповідь з використанням алегорій, порівнянь);
• діалогічні форми (бесіда, диспут);
• позитивний приклад.

Слід зауважити, що приклад є найефективнішою формою переконання. "Довгий шлях через настанови, короткий – через приклад" (Сенека). "На виховання особистості можна вплинути лише особистістю" (Ушинський).

Іноді формою позитивного прикладу виступає ідеал. Ідеал – це рушійна сила для розвитку особистості. Основним завданням сучасного педагога є допомога у виборі позитивного ідеалу. Складність методу позитивного ідеалу полягає в тому, що ідеали для себе об’єкт вибирає незалежно від соціального педагога.

Не менш важливим в соціальній педагогіці є метод вправ. Вправа – це численне повторення дій і вчинків з метою закріплення певних навичок, умінь та формування звичок. З вправи формується поведінка. Поведінка складається з вчинків, які виражаються в дії, тобто вправа на початковому етапі формує дію.

Формування навичок і звичок через вправу включає наступні етапи:

• постановка задачі;
• роз’яснення правил її виконання;
• формування потреби виконати задачу;
• практична демонстрація;
• організація практичної підготовки;
• постановка вимог;
• нагадування вимог;
• контроль за виконанням.

У практиці соціально-педагогічної роботи часто використовується також метод формування перспективи. "Надія вмирає останньою. Істинним мотивом людського життя є завтрашня радість" (Сенека).

Перспективи поділяються на:

• близькі (очікувана подія згорнута в часі);
• середні;
• далекі.

Особливо необхідний метод перспективи є у роботі з людьми, які з тих чи інших причин, на певний проміжок часу опинилися в ізоляції.

До корекційних методів соціально-педагогічної діяльності відносять, так само як і в педагогіці, методи заохочення і покарання. Ці методи неоднозначно трактуються як педагогами так і психологами, особливо це стосується методу покарання. Згідно чинного в Україні законодавства, будь-які прояви фізичного, психічного чи морального насильства над дитиною караються законом.

До використання цих методів ставляться такі вимоги:

• Як заохочення, так і покарання повинні бути спрямовані не на особистість, а на її вчинок.
• Заохочення і покарання повинні бути мобільні та індивідуальні.
• Обидва методи застосовуються лише авторитетною особою.
• Не використовувати ці методи часто стосовно однієї та тієї ж особи.
• Методи повинні мати свої різновиди.
• Для запобігання використання методу покарання застосовуються переконання (зміна одних цінностей іншими; перебудова свідомості) та попередження (прогнозування вчинків та їх негативних наслідків).

У соціально-педагогічній діяльності часто використовуються також методи соціально-педагогічної реабілітації.

Соціально-педагогічна реабілітація використовується для наступних категорій людей:

• особи, які мають фізіологічні чи психічні недоліки (порушення слуху, мови, затримка фізичного розвитку, розумова відсталість);
• соціальні сироти (в основному діти які залишилися без опіки батьків або які проживають в сім’ях девіантів, бомжів чи психічно хворих людей;
• особи, які тривалий час перебували в "сенсорній депривації" (психологічно недостатньому середовищі для розвитку, внаслідок інвалідності чи постійного впливу негативного фактору розвитку);
• діти або підлітки з відхиленням у структурі ігрової і навчальної діяльності (призводить до відхилень у емоційних контактах, у самоствердженні та професійному самовизначенні).

Основними завданнями реабілітаційної діяльності соціального педагога є:

• відновлення чи компенсаторний розвиток способів задоволення потреб осіб з фізичними і психічними відхиленнями у розвитку;
• правовий захист осіб які потребують реабілітації;
• відновлення або формування сенсорного досвіду у осіб, які мають затримку психічного розвитку за допомогою індивідуальної програми розвитку;
• відновлення структури ігрової та навчальної діяльності;
• відновлення соціального статусу у мікро- і макросередовищі;
• відновлення навичок спілкування;
• відновлення рівня освіти (оволодіння базовим компонентом змісту освіти);
• створення умов для професійного навчання;
• створення умов для самореалізації особистості як в професійній діяльності так і в інших сферах життя.

Об’єктивним показником ефективності реабілітаційної діяльності соціального педагога є соціальні досягнення особистості. Вони виражаються наступними показниками:

• Вихованість особистості – це оволодіння соціально значимим способом задоволенням потреб, формування відповідальності за власні вчинки, здійснення вибору в суперечливих стосовно моралі ситуаціях;
• Освіченість особистості – оволодіння необхідною системою знань про суспільство, культуру та науку;
• Розвиток здібностей, які забезпечують особистості самоствердження в суспільстві. Розвиток здібностей характеризує індивідуальність та неповторність;
• Соціальна і професійна самореалізація особистості – з’ясування своєї ролі в мікро- та макросоціумах, реалізація своїх можливостей у професійній діяльності;
• Створення сім’ї – усвідомлений крок сформованої особистості, яка бере на себе відповідальність за виховання майбутнього покоління.

Окрему групу серед методів реабілітації становлять методи перевиховання.

Перевиховання – це педагогічний вплив, спрямований на попередження та подолання відхилень у поведінці особистості. Існує два різновиди цього методу:

• Власне перевиховання (як перебудова структури особистості, де структура особистості включає в себе мотив і поведінку).
• Виправлення (як викорінення певних недоліків).

До методів перевиховання відносяться:

• а) метод переконання;
• б) перенавчання (як здобуття нового досвіду);
• в) переключення (праця, спорт, громадська діяльність);
• г) метод "вибуху" (приклад за Макаренком).

Етапи застосування методу перевиховання розглянуто у творах А. С. Макаренка.

Важливим методом соціально-педагогічної діяльності є метод самовиховання (процес свідомого само-перетворення). "Пізнавши себе ніхто не залишається тим ким був" (Сократ). Етапи процесу самовиховання розглянуті у курсі Загальної педагогіки.

"Людині не достатньо пізнати саму себе, їй необхідно також знати спосіб, за допомогою якого вона зможе розумно показати, проявити себе і, в кінці кінців, змінити себе на краще" (Бекон). Найважчим у застосуванні цього методу є процес формування усвідомлення або розуміння необхідності і бажання здійснювати самовиховання. Для полегшення проходження цього етапу соціальний педагог може використовувати метод перспективи.

Не менш важливим в соціальній педагогіці є метод виховання колективом (власне процес соціалізації). Метод детально розглянуто у працях А. С. Макаренка "Педагогічна поема," Сорока-Росінського "Школа імені Достоєвського".

До методів соціально-педагогічної діяльності відносяться також такі групи методів:

1) метод подолання конфліктів:

• а) прямі – розрізняють педагогічні (прохання, переконання, вимога), та адміністративні (попередження, наказ, звільнення, перевід, вигнання);
• б) непрямі або опосередковані: авторитетного третього, виходу почуттів, метод емоційного заміщення, метод вимушеного вислуховування, метод розширення горизонту.

2) методи лікувальної педагогіки: метод переконання, перспективи, допомога у формуванні навиків саморегуляції і самодисципліни, метод зміцнення здоров’я засобами мистецтва (слова, хореографія, малювання, музикотерапія) організація рухових та розумових або інтелектуальних ігор – імаготерапія, виховання на позитивних прикладах – аретотерапія, використання природи в лікувально-виховних цілях.

3) методи народної педагогіки: виховання словом, ділом, релігією, природою, мистецтвом, традицією, грою та суспільною думкою.

4) метод тренінгу (сприяє розвитку уваги, спостережливості, уміння розуміти внутрішній світ людини та впливати на нього): вправа-гра, тренінг екстремальних ситуацій, тренінг соціальних ситуацій, рефлексивний тренінг (зняття стереотипу поведінки людини), організаційний тренінг (спрямовується на формування навичок керівництва ат підкорення).

5) методи діагностики: спостереження (включене, систематичне, не систематичне, ситуативне), первинна бесіда (ознайомлююча), анкетування (відкрите і закрите), тестування, соціометрія, інтерв’ю, моніторинг, генерація настрою (сприяє розв’язанню проблеми, зміни психічного або емоційного стану), біографічний метод (дослідження життєвого шляху людини).

Усі названі вище методи відносяться до так званої групи психолого-педагогічних методів.

Окрім психолого-педагогічних методів, відповідно до змісту діяльності соціального педагога розрізняють, ще дві групи методів:

• соціально-економічні (використовуються в роботі з малозабезпеченими сім’ями).
• організаційні (створення колективу, організація самоврядування, нових стосунків).

За ступенем поширення методи також бувають індивідуальні та групові.

Класифікують методи і за спрямованістю:

• методи формування свідомості особистості (демонстрація, бесіда);
• методи стимулювання діяльності та поведінки індивіда (перспективи);
• метод організації пізнавальної практичної діяльності і поведінки.

"Щоб змінити людей їх треба любити. Вплив на людей пропорційний любові до них" (Песталоцці).

Застосування певних методик у процесі вирішення конкретної проблеми формує технологію діяльності. Термін педагогічної технології офіційно був введений в науку у США в 40-х роках ХХ століття. Але у вітчизняній педагогіці з поняттям технології ми зустрічаємось вже у роботах А. С. Макаренка, який називав їх "програмами виховання".

Технологія соціально-педагогічної діяльності – це практична діяльність соціального педагога, яка характеризується раціональною послідовністю використання найрізноманітніших засобів, методів для досягнення результатів. Будь-яка технологія передбачає існування програми або алгоритму дій.

Програма 1:

Мета > Завдання > Зміст > Методи - Форми > Результат.

Програма 2:

Діагностика проблеми > Пошук вирішення > Розробка технології > Вирішення проблеми > Оцінка вирішення.

Впровадження технології в соціально-педагогічну діяльність дозволяє:

• а) зекономити сили і засоби;
• б) будувати соціально-педагогічну діяльність на науковій основі;
• в) підвищити ефективність вирішення проблеми;
• г) вирішити питання діагностики, профілактики, адаптації та реабілітації особистості (тобто соціалізувати особистість).

Література

1. Азаров Ю. П. Семейная педагогика. – М., 1989.
2. Актуальные проблемы социального воспитания. Науч. -метод. бюллетень (Спец. выпуск к международному семинару) №6. –М.: Запорожье: Госкомитет СССР, 1990.
3. Алмазов Б. Н. Профилактика конфликтов в работе с педагог. запущеными учащимися. – М., 1988.
4. Антология социальной работы. – Т. 1. – М., 1994.
5. Галагузова М. А. и др. Социальная педагогика: Курс лекций. –М., 2000. –С. 212-227.
6. Гребенников И. В. Основы семейной жизни. – М., 1991.
7. Гурски С. Внимание, родители: наркомания. – М., 1989.
8. Дети с отклонениями в развитии. Под ред. М. С. Певзпер. – М., 1966.
9. Социальная педагогика под ред. Галагузовой М. А. – М. – 2000.
10. Социальные отклонения. –М., 1984.
11. Турчапинова Ю. И. Педагогическая техника и мастерство учителя. – М., 1987.
12. Ушинский К. Д. О значении отечественного языка в первоначальном обучении. //Педагогические сочинения. В 6-ти т. Т. 4. –М.: Педагогика, 1989. –С. 39-40.

25.05.2012