• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Трудова діяльність – це жорстко фіксований у часі і просторі ряд операцій і функцій здійснюваних людьми, об’єднаннями у виробничі організації.

Трудова діяльність забезпечує вирішення таких завдань:

• створення матеріальних благ як засобів життєзабезпечення;
• надання послуг різного цільового призначення;
• розробка наукових ідей, цінностей і їх прикладних аналогів;
• накопичення, консервація, передача інформації

Трудова поведінка – це індивідуальні та групові дії, що вказує спрямованість та інтенсивність реалізації людського фактору у виробничій організації.

Це регульований комплекс дій, вчинків працівника, пов’язаних із спів-паданням професійних можливостей та інтересів з діяльністю виробничої організації, виробничим процесом.

Структуру трудової поведінки можна представити так:

• циклічно-повторювані дії, однотипні за результатом, що відтворюють стандартні статусно-рольові ситуації чи стани;
• поведінські схеми і стереотипи. зразки поведінки, що часто зустрічаються;
• дії, в основі яких лежать раціоналізовані смислові схеми, переведені в плані етнічних переконань;
• акції, що здійснюються під диктатом тих чи інших обставин;
• спонтанні дії і вчинки, спрямовані емоційним станом;
• повторення стереотипів групової поведінки.

Отже трудова поведінка:

• відображає функціональний алгоритм виробничого процесу, являє собою поведінські аналоги трудової діяльності.
• є формою пристосування працівника до вимог і умов технологічного процесу і соціального оточення.
• виступає динамічним проявом соціальних стандартів, стереотипів і професійних установок, які інтерналізовані індивідом в процесі соціалізації та конкретного життєвого досвіду.
• відображає характерологічні риси особи, працівника.
• є певний спосіб і засіб впливу людини на оточуюче його виробниче і соціальне середовище.

Можна передбачити різні види трудової поведінки

Економічна поведінка характеризується поняттям "ефективність"

Під економічною ефективністю праці на робочому місці за звичай розуміють продуктивність праці, затрати робочого часу, матеріальні витрати трудової діяльності. Соціальний ефект, що отриманий в результаті трудової діяльності, витрат в характері відтворення працівника, збереження і розвитку його робочої сили.

Можна сформувати такі види економічної поведінки:

• "максимум доходу цінного максимуму праці".
• "гарантований доход ціною мінімуму праці".
• мінімум доходу при мінімальній праці, максимум доходу при мінімальній праці, гарантований дохід ціною мінімуму праці.

Організаційна і адміністративна поведінка. Суть її у формуванні позитивної мотивації членів трудової організації. Для цих цілей активно використовують різного роду стимули:

• моральні,
• матеріальні,
• соціальні.

Інноваційна поведінка. Індивіди і групи певним чином сприймають інноваційний процес і інноваційну ситуацію, категоріями що відображають основні види інноваційної поведінки є:

• інноваційні настрої.
• культура, анти-культура інновацій.
• інноваційна конфліктність.
• соціальна інертність.
• оптимізм і песимізм інновацій.
• інноваційні очікування.
• фактори групової дії в інноваціях.

Соціальне дослідження – це складний комплекс програмно-упорядкованих науково-теоретичних, методичних та організаційно-технічних засобів. спрямованих на досягнення дослідницьких цілей і завдань.

Етапи соціальних досліджень:

• Підготовчий етап – охоплює коло теоретичних і емпіричних питань;
• Етап реалізації – збирання та опрацювання соціологічної інформації;
• Етап аналізу – змістовне опрацювання зібраної інформації;
• Етап впровадження – підготовка одержимих даних для практики.

Функції соціального дослідження:

• методологічний зв’язок з різними науковими дисциплінами.
• приріс нових знань.
• поглиблення уявлень про сутність соціальних явищ.
• практичні заходи щодо вдосконалення соціальної дійсності.

Ядов виділяє 2 аспекти "соціального факту" як онтологічно-соціальний (будь-який стан дійсності або поділ, що відбулося); логіко-гносеологічний факт (значення, набуті шляхом опису окремих фрагментів реальної дійсності у визначеному часовому інтервалі).

Соціальний факт – це явище дійсності, яке має сутнісний.

Соціальне явище – розмаїття форм, у яких всесвіт та реальне буття постають перед суб’єктом.

Механізм переходу від сприйняття окремого явища до пізнання його сутності такий:

• Абстрактне явище.
• Сенсорний (чуттєвий) акт.
• Досвід.
• Пам’ять.
• Подібність впливу конкретного явища.
• Уявлення сутності явища.
• Упереджуюче сприйняття явища.

Від завдань:

• Фундаментальні – спрямовані на визначення та аналіз соціальних тенденцій, закономірностей розвитку і пов’язання з вирішенням складних проблем суспільства і його масштабних складових частин (інструменти, галузі).
• Прикладні – для вивчення шляхів, форм і засобів вдосконалення діяльності конкретних соціальних об’єктів.
• Контекстні – проводять з міждисциплінарної проблематики, які поєднують у собі фундаментальні та прикладні дослідження.

Залежно від затрат часу:

• Експрес-дослідження – потребують мінімальних затрат часу 1 – 2 тижні або 1 – 2 місяці.
• Короткострокові – від 2 до 6 місяців.
• Середньострокові – від 6 місяців до 3 років.
• Довгострокові – від 3 років і більше.

Від статусу замовника

• Держбюджетні.
• Госпрозрахункові.

Щодо об’єкта дослідження:

• Монографічні – об’єкт визначається як представник класу подібних об’єктів (робітники, студенти).
• Порівняльні – мають декілька різновидів.
• Панельні – порівнюються одні і ті ж особи, що належать до вибіркової сукупності.
• Трендові – повторні дослідження на тому самому об’єкті без дотримання вимог збереження попередньої вибірки.
• Генетичні – дослідження процесів встановлення та зміни соціального об’єкта.

За типом логічних завдань:

• Пошукові – спрямовані на пошук, більш глибоке вивчення проблеми і шляхів її вирішення.
• Пілотні дослідження – мають на меті апробацію окремих підходів, методів, інструментів та процедур.
• Описові – спрямовані на відображення окремих елементів та структурних ознак об’єкта, його функцій.
• Експериментальні – дають нові знання дослідженим способом.
• Проектно-конструкторські – вироблення програм, систем як засобів удосконалення діяльності об’єкта за рахунок досвіду науковців, практиків, а не за рахунок здобуття нових знань.

29.04.2012