• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

До числа провідних категорій соціології відносяться соціальна поведінка та її модифікації – трудова, виробнича, організаційна, функціональна, комунікаційна, демографічна, економічна, нормативна та девіантна. В них відображені властивості основних суб’єктів соціального життя: особи, групи, колективу.

Соціальна поведінка – похідна компонента соціального середовища, яка переломлюється в суб’єктних характеристиках та актах дійових осіб, а також в результатах суб’єктивної детермінації людської активності.

Трудову діяльність слід розуміти як обумовлену технологічними засобами і незалежну від суб’єктивних бажань доцільну форму професійної активності індивіда.

Трудова діяльність – це відносно жорстко фіксований в часі й просторі доцільний ряд операцій та функцій, здійснюваних людьми, які об’єднані у виробничі організації. Кінцевою метою такої діяльності є: створення матеріальних благ, засобів життєзабезпечення з різноманітними споживчими властивостями; надання послуг різноманітного цільового призначення; виробництво наукових ідей, цінностей та їх прикладних аналогів; накопичення, консервація та передача інформації та її носіїв тощо.

Трудова діяльність пов’язана з розподілом благ, послуг, цінностей та ідей; організацією та управлінням працюючих, зайнятих в суспільному виробництві; забезпечення обміну продуктами діяльності та їх еквівалентами. Відтак комплекс людських актів, вчинків та дій, які з’єднують працівника з трудовим процесом, треба відносити до категорії трудової поведінки.

Трудова поведінка являє собою доцільний комплекс індивідуальних та групових дій і вчинків, які визначають:

• а) спрямування,
• б) інтенсивність реалізації людського фактору у виробничій організації.

Трудова поведінка працівника, з одного боку, відображає об’єктивну необхідність: заданість умов функціонування, що виявляється в досить жорстких рамках виробничої ситуації. З іншого – вона достатньо вільна, багато-альтернативна, визначена свободою вибору, що й створює рівні та ієрархію потреб. Міра відповідності двох боків трудової поведінки показує, які її орієнтації, ступінь зацікавленості в узгодженості своїх дій з цілями організації.

Структура трудової поведінки має складну конфігурацію і функціонально-цільову програму і складається:

• по-перше, з циклічно повторюваних дій, однотипних за результатом, що відтворюють стандартні статусно-ролеві стани;
• по-друге, з маргінальних дій та вчинків, які формуються в фазах перехідного стану з одного статусу до іншого;
• по-третє, з поведінкових схем й стереотипів, що виражають глибоко інтерналізовані соціокультурні образи, елементи професійної субкультури та відповідні їй способи й методи спілкування, комунікацій та символічних дій;
• по-четверте, з унікальних вчинків, похідних від індивідуального досвіду, способів досягнення життєвих та професійних цілей;
• по-п’яте, з дій, в основі яких лежать раціоналізовані смислові схеми, переведені в план стійких переконань;
• по-шосте, з акцій, здійснюваних під диктатом тих чи інших обставин;
• по-сьоме, зі спонтанних реакцій та вчинків, спровокованих емоційним станом;
• по-восьме, з "дублікатів", які свідомо чи несвідомо повторюють стереотипи масової чи групової поведінки;
• по-дев’яте, з дій та вчинків, які є трансформацією впливу інших суб’єктів, що використовують різні форми примусу чи переконань.

Подібні акції – результат конвенції чи взаємної згоди, що досягається на підставі:

• а) внутрішнього переконання,
• б) паліативної згоди,
• в) адміністративного (економічного) примусу.

Трудова поведінка диференціюється за:

• предметно-цільовою спрямованістю;
• глибиною просторово-часової перспективи досягнення тієї чи іншої мети, т. т. за "межею досягнення";
• контекстом реалізації конкретної лінії трудової поведінки;
• методами, способами й засобами досягнення конкретного результату;
• інтенсивністю досягнення сформованої суб’єктом мети, дії;
• соціокультурним зразком, покладеним в основу тих чи інших способів досягнення результату;
• глибиною й типом раціоналізації, обґрунтування конкретної тактики й стратегії.

Отже, трудова поведінка – це комплекс дій та вчинків працівника, що свідомо ним реалізується; він пов’язаний з синхронізацією професійних можливостей та інтересів з фунціональним алгоритмом виробничого процесу. Це процес само-настройки, саморегуляції, що забезпечує певний рівень особистісної ідентифікації.

Цільові форми пов’язані з реалізацією цілей, які:

• по-перше, безпосередньо стосуються виконання конкретних трудових функцій на робочому місці (функціональна поведінка);
• по-друге, направлені на досягнення певного рівня добробуту й якості життя (економічна поведінка);
• по-третє, здійснюються в процесі організаційно-управлінської взаємодії (організаційна поведінка);
• по-четверте, забезпечують досягнення чи зміну професійних, кваліфікаційних та адміністративних статусів (стратифікаційна поведінка).

24.04.2012