• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Зараз релігія скрізь втратила свої інтегративні функції

На порозі 21 століття людство перейшло до принципово нової фази існування. Зараз ми змушені міркувати глобально, а виживати регіонально. В глобальному плані релігія уже не є і ніколи в майбутньому не буде формоутворюючим фактором співжиття держав і народів. Релігійний фундаменталізм і тоталітаризм в сучасних умовах скрізь - в Ірландії, Америці, Єгипті, Алжирі, Шрі-Ланці, Японії, як і в нашій ненці Україні - і у всіх відношеннях є елементом деструктивним. Яке б то не було насильство чи то в галузі релігії, чи то в ім’я релігії, чи то від імені релігії в сучасних умовах не обіцяє нічого доброго ні релігії, ні державі, ні її народу.

Народ України консолідуватиметься не на ґрунті релігійного світогляду, а на ґрунті оголошених ООН та іншими Міжнародними установами свободи світогляду, елементами якого є свобода висловлювати свій світогляд та переконання, а стосовно релігійного світогляду - свобода сповідувати та безперешкодно міняти чи обирати собі релігію, публічно пропагувати певні релігійні погляди чи не погоджуватися з тими чи іншими тлумаченнями релігійної віри.

Мається на увазі, що православні, наприклад, можуть приватно і публічно доводити релігійну правомірність поклоніння іконам, а протестанти (баптисти, адвентисти, п’ятидесятники, єговісти тощо) - з такою ж правомірністю заперечувати поклоніння іконам; богослови можуть приватно і публічно пропагувати віру в Бога, чудеса, а науковці - піддавати їх твердження послідовному науковому аналізу і наслідки свого аналізу доводити до своїх однодумців та опонентів.

У спілкуванні ж віруючої людини з Богом, як надприродною істотою, ніякі світські установи не можуть бути посередниками чи арбітрами. Спроба політичних партій чи державних установ втрутитися в ці справи є святотатством ("Кесарево - кесарю, а Богове - Богу"), а з точки зору здорового глузду - спробою взяти Господа Бога під нагляд.

З точки зору майбутнього України її полірелігійний та полінаціональний народ має нагальну потребу в забезпеченні кожному громадянину на індивідуальному рівні його світоглядних свобод. Тільки науковий та цивілізований підхід до практичного вирішення зазначеної проблеми застереже український народ від чергової духовної трагедії.

У чому ж полягає такий підхід? – У приведені Конституції та Законодавства про свободу совісті у відповідність з міжнародними юридично-правовими актами, дотримуватись яких Україна зголосилася публічно. Нагадаємо зміст цих актів

Міжнародні юридично-правові акти про свободу совісті.

В юридичній літературі сукупність прав і обов’язків в галузі релігії і стосовно релігії називається свободою совісті. (Англійською мовою: The freedom of conscience - Свобода свідомості!).

Свободу совісті оголошено серед найголовніших прав і свобод. Правові аспекти свободи совісті не є чимось самодостатнім, тобто вони не є тим, що існує саме по собі і ні від чого іншого не залежить. Свобода совісті, на мою думку, може бути реалізована лише в контексті інших прав і свобод людини в демократичному суспільстві. Найближчим полем функціювання сукупності прав, свобод і обов'язків в галузі свободи совісті є система найвищих прав людини стосовно вибору, дотримування та вияву світогляду.

Саме в такому контексті свобода совісті оголошена у Всезагальній декларації прав людини (Прийнята та проголошена резолюцією 217а (111) Генеральної Ассамблеї ООН від 10 грудня 1948 р.)

В статті 18 цієї декларації свобода совісті ставиться поруч з свободою думки та свободою релігії. Там написано:

"Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії, це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання та свободу сповідувати свою релігію або переконання як особисто, так і спільно з іншими, публічно або приватним порядком, в навчанні, богослужінні та виконанні релігійних і ритуальних порядків."

В статті 19 до сказаного добавляється свобода переконань і свобода виразу переконань (на мою думку ці свободи входять складовою частиною до свободи думки):

"Кожна людина має право на свободу переконань та на вільне вираження їх; це право включає свободу без перешкод дотримуватись своїх переконань та свободу шукати, отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів."

Статті 26 та 29 деталізують здійснення світоглядних прав і свобод в сфері освіти та виховання та на випадок зіткнення світоглядних прав людини і суспільства. В них написано:

"2. Освіта повинна бути направлена до повного розвитку людської особистості та до збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості та дружбі між усіма народами, расовими та релігійними групами та повинна сприяти діяльності Організації Об’єднаних Націй по підтримці миру.

Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей." (Стаття 26).

"2. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна підкорятись тільки тим обмеженням, які встановлені законом виключно з метою забезпечення гідного признання та поваги прав і свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, суспільного порядку та загального благополуччя у демократичному суспільстві." (Стаття 29).

В наступних Міжнародних актах (Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (підписана 4.11. 1950р. представниками держав - початкових членів Ради Європи, являється основоположним документом Ради Європи.), Підсумковий акт наради з безпеки та співробітництва в Європі (Хельсинки, 30 липня - 1 серпня 1975р.)) зміст світоглядних прав і свобод було розширено і уточнено у виразі: "свобода думки, совісті, релігії і переконань".

Зокрема, "Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод" оголосила:

• Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одному так і спільно з іншими, публічним або приватним порядком, в богослужінні, вченні та відправленні релігійних та ритуальних обрядів.
• Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які встановлені законом і необхідні у демократичному суспільстві в інтересах суспільного спокою, охорони суспільного порядку, здоров’я або моральності, або для захисту прав та свобод інших осіб.

"Підсумковий акт наради з безпеки та співробітництва в Європі" зазначає:

а) Декларація принципів, якими держави - учасники будуть керуватися у взаємовідносинах.

IIV. Повага до прав людини та основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії та переконань. Держави - учасники будуть поважати права людини та основні свободи, включаючи свободу думки, совісті, релігії та переконань для усіх, без різниці раси, статі, мови та релігії...

В цих рамках держави - учасники будуть визнавати та поважати свободу особи сповідувати, як одному так і спільно з іншими, релігію або віру, діючи згідно велінню своєї совісті... В області прав людини та основних свобод держави - учасники будуть діяти у відповідності з цілями та принципами Статуту ООН і Всезагальної декларації прав людини. Вони будуть також виконувати свої зобов’язання, як вони встановленні у міжнародних деклараціях та угодах у цій області.

У всіх наступних Міжнародних правових актах (Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань (прийнята і проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 25 листопада 1981р.); Підсумковий документ Віденської зустрічі від 15.01. 1989 р.; Парижська хартія для нової Європи від 21.11. 1990 р.; Декларація про права осіб, які належать до національних чи етнічних, релігійних чи мовних меншин (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1992 р.)) при зверенні до проблем світоглядних свобод вже незмінно вживається вислів: "свобода думки, совісті, релігії і переконань".

Саме в зазначеному контексті і повинна розглядатися вся система прав і свобод в галузі свободи совісті.

Свобода совісті в Конституціях країн членів і не-членів ООН

Хоча міжнародні акти про світоглядні свободи людини оголошені Організаціями і Нарадами, членами яких є, практично, всі країни світу, проте, на мою думку, громадяни різних країн не в рівній мірі забезпечені згаданими правами і свободами в галузі релігії.

Елементами свободи совісті має бути відокремлення церкви від держави. Aле в світі є чимало країн, в яких церква не відокремлена від держави. В конституціях цих країн законодавчо закріплено правова нерівність релігійних конфесій.

Ось що написано в подібних Конституціях:

Норвегія:

Конституція, стаття 2.

Євангельська лютеранська релігія являється офіційною державною релігією. Громадяни, які сповідують цю релігію, повинні виховувати своїх дітей як її послідовників.

Данія:

Конституція, частина 7, стаття 4.

Євангельська лютеранська церква являється державною церквою Данії та в такій якості підтримується державою.

Стаття 66.

Будова державної церкви регулюється статутом.

Греція:

Конституція, стаття 3.

Домінуючою релігією в Греції являється східна православна християнська церква. Православна церква Греції, визнаючи своїм главою Господа Ісуса Христа, єдина по своїй доктрині з великою константинопольською християнською церквою.

Стаття 13.

Усі відомі релігії вільні, а право на відправлення обрядів захищено законом... Прозелітизм заборонений законом.

Стаття 14.

Послідовники усіх відомих релігій знаходяться під таким же контролем держави та повинні виконувати такі ж обов’язки по відношенню до нього, як і послідовники домінуючої релігії

Іран:

Конституція, стаття 2.

Ісламська республіка Іран являється системою правління, заснованою на вірі:

• а) в єдиного Бога (як сказано у ісламському віровченні: "Нема Бога, крім Аллаха"), в його виключно вищу владу та право управляти і в необхідність підчинятися його велінням;
• б) в божественну відвертість та його основоположну роль у тлумаченні законів;
• в) у повернення до Бога після смерті і у конструктивну роль цієї віри в сходженні людини до Бога;
• г) у божественну справедливість творення та законодавства;
• д) в прийнятність керівництва та управління і їх фундаментальну роль в забезпеченні постійності ісламської революції;
• е) у вищє достоїнство та цінність людини і його свобод, з’єднаної з обов’язками перед Богом.

Стаття 12.

Офіційною релігією Ірану являється іслам та традиція дванадцяти ісламів. Інші течії ісламу... також користуються повагою.

Стаття 13.

Іранці - послідовники зороастризма, іудейства та християнства являються єдиними визнаними релігійними меншинами.

Саудівська Аравія:

Конституція, стаття 6.

Громадяни повинні шанувати короля відповідно зі священним Кораном і традиціями Пророка в покірності та послуху в часи труднощів, успіхів та поневірянь.

Стаття 7.

Державне правління в Саудівській Аравії черпає владу з священного Корана та традицій Пророка.

Індонезія:

Конституція.

Держава заснована на наступних філософських принципах: віра в єдиного Бога; справедливий та цивілізований гуманізм; єдність Індонезії; демократія, яка керується мудрістю рішень представників народу; соціальна справедливість для усіх індонезійців.

Болівія:

Конституція, стаття3.

Держава признає та підтримує римську апостольську католичну релігію. Гарантується можливість публічного відправлення будь-якого іншого культу. Відношення з католичною церквою регулюються за допомогою угод, укладених між болівійською державою і святим престолом.

Аргентина:

Конституція, стаття 2.

Федеральний уряд підтримує римську апостольську католичну церкву.

Великобританія:

Конституція відсутня.

Великобританія являється єдиною країною, у законодавстві якої наряду з віруючими та атеїстами фігурують також і агностики. Не дивлячись на свободу пропаганди своїх поглядів, громадянин країни може бути притягнений до відповідальності за богохульство у випадку публікації непристойних та образливих висловлювань про християнство, які виходять за рамки цивілізованої дискусії.

Це не відноситься до дебатів та дискусій про істинність християнської доктрини. Церква Англії та церква Шотландії являються офіційними державними церквами при проведенні релігійних церемоній. Релігійна освіта повинна бути забезпечена по всіх школах, що фінансуються з громадських фондів, і складає частину національних учбових планів.

Італія:

Конституція, стаття 8.

Всі релігійні конфесії рівні перед законом. Релігійні конфесії, інші ніж католицизм, самоорганізуються у відповідності зі своїми віруваннями при умові, що їх дії не вступають у протиріччя з італьянським законодавством.

Іспанія:

Конституція, стаття 16.

Жодна конфесія не носить характеру державної. Державні власті не беруть до уваги релігійні вірування іспанського суспільства та підтримують відповідні відношення співпраці з католичною церквою та іншими конфесіями.

На мою думку, елементом свободи совісті повинна бути також цілком світська, нерелігійна освіта в державних, що утримуються на кошти податків з усіх громадян, навчальних закладах. Такий елемент системи свободи совісті називається відокремлення школи від церкви...

12.06.2011