Компоненти професійних здібностей викладача вузу. Реферат
Гносеологічний компонент. Конструктивно-проективний компонент. Організаційний компонент Комунікативний компонент. Перцептивно-рефлексивний компонент
Якщо цілі й завдання, зміст, норми й критерії, пропоновані педагогічною системою є зовнішніми об'єктивними складовими діяльності педагога й ученого, то методи й способи науково-педагогічної діяльності носять індивідуально-суб'єктивний характер. Їхнє застосування залежить від здібностей кожного викладача. Хоча професійні здібності проявляються в діяльності фахівця вищої школи нерівномірно, але їх прийнято розглядати як комплекс - сполучення, а також структуру властивостей особистості, що співвідносяться з певною діяльністю.
Крім складних спеціальних здібностей чималу роль грають і елементарні загальні здібності, такі як спостережливість, якості мови, мислення, уява ставляться до необхідного в педагогічній праці, якщо фахівець, що володіє ними, швидко й правильно з їхньою допомогою розпізнає істотні ознаки педагогічної системи, науки, що протікають у них процесів і оцінює їхня ефективність із метою керування.
Педагогічно-психологічні здібності звичайно включають у структуру розглянутих нижче організаційних і гностичних здібностей, хоча ці здібності можуть існувати окремо один від одного: є вчені, які позбавлені здатності передавати свої знання іншим, навіть пояснити те, що їм самим добре зрозуміло; педагогічні здібності, що вимагаються для професора, що читає курс студентам і для того ж вченого - керівника лабораторії різні.
Ф. Н. Гоноболін дає наступні властивості особистості, структура яких, на його думку, і становить властиво педагогічні здібності:
- здатність робити навчальний матеріал доступним;
- творчість у роботі;
- педагогічно-вольовий вплив на учнів;
- здатність організувати колектив учнів;
- інтерес і любов до дітей;
- змістовність і яскравість мови, її образність і переконливість;
- педагогічний такт;
- здатність зв'язати навчальний предмет з життям;
- спостережливість;
- педагогічна вимогливість.
До супутніх властивостей особистості педагога ставляться:
- організованість,
- працездатність,
- допитливість,
- самовладання,
- активність,
- наполегливість,
- зосередженість,
- розподіл уваги.
До наукових найчастіше відносять конструктивно-проективні й організаторські здібності.
Організаторські здібності могли не входити в структуру здібностей, необхідних для вченого одинака, типового для XVIII-XIX в. в. Однак сучасна наука неможлива без колективу, учений повинен бути організатором, інакше не зможе повністю реалізуватися.
Також викладачеві-предметнику потрібні також спеціальні здібності, що випливають із вроджених анатомо-фізіологічних особливостей-задатків, як музичні й художньо-образотворчі для музикантів і мистецтвознавців, філологічні - для людей, пов'язаних з літературною творчістю, математичні для математиків, фізиків. Зараз ми розглянемо основні компоненти професійних здібностей вузівського викладача.
Гносеологічний компонент
Гносеологічні здібності являють собою чутливість педагога до способів одержання інформації про світ, учнів, у цілому формування морального, трудового, інтелектуального фонду особистості, швидкого й творчого оволодівання науковими методами дослідження, способами вивчення учнів у зв'язку із цілями формування особистості. Гностичні здібності забезпечують нагромадження плідної інформації про себе й інших, про студентів, що дозволяє стимулювати формування контролю й саморегуляції. Тим самим забезпечується потреби й можливості, сильні й слабкі сторони студентів.
Ознакою високорозвинених гностичних здібностей є швидкість і творче оволодіння науковими методами вивчення учнів з метою прийняття обґрунтованих рішень у їх відношенні, винахідливість у способах навчання студентів науковими методами самовиховання, саморозвитку й самоконтролю.
Важливою складовою гностичного компонента є знання й уміння, які лежать в основі власної пізнавальної діяльності. Гностичний компонент впливає на формулювання світогляду, що проявляється в стійкій системі відносин до світу, праці, іншим людям і самому собі; на активність життєвої позиції. Важливі й загальнокультурні знання, уміння в області мистецтва й літератури, релігії, права, політики й соціального життя, екологічні проблеми.
Наявність змістовних захоплень і хобі також збагачує особистість фахівця вищої школи. Спеціальні знання - знання предмета, знання з педагогіки, психології, методики викладання. Предметні знання високо цінуються викладачами й перебувають на високому рівні. Знання з психології, педагогіки, методики - найслабша ланка у вищій школі.
Конструктивно-проективний компонент
Гностичні здібності становлять основу діяльності викладача, але визначальними в досягненні високого рівня майстерності виступають конструктивні й проективні здібності. Від них залежить ефективність використання всіх інших видів знань, які можуть залишатися мертвим капіталом або активно включатися в обслуговування всіх видів науково-педагогічної роботи.
Психологічним механізмом реалізації цих здібностей служить уявне моделювання виховно-освітнього й наукового процесів.
Конструктивно-проективні здібності забезпечують стратегічну спрямованість діяльності й проявляються в умінні орієнтуватися на кінцеві цілі, вирішувати актуальні завдання з урахуванням майбутньої спеціалізації студентів планування ними курсу й наукової діяльності, встановлення значимості курсу в навчальному процесі, науці, з огляду на необхідні зв'язки з іншими дисциплінами.
Даний вид здібностей забезпечує реалізацію тактичних цілей: структурування курсу, відбору змісту й вибору форм проведення занять. Вирішувати проблеми педагогічного процесу у вузі доводиться щодня кожному практикові, а досліджувати їх - кожному педагогу-вченому.
Проективні здібності позначаються в особливій чутливості до конструювання педагогічного й наукового "лабіринту" - шляху від незнання до знання, вони мають на увазі результат майбутньої діяльності, припускають дозування при передачі знань, умінь, навичок.
Конструктивні визначають чутливість до послідовної побудови занять і наукової діяльності в часі й просторі, щоб результат відповідав плану, здатність відокремлювати те, що можна й треба вирішити в цей момент від того, що треба й чому варто відкласти.
Креативно-конструктивний компонент дає можливість мислити, узагальнювати на основі недостатнього числа ознак, створювати нові сполучення, використовуючи наявну інформацію.
В основі проективної й конструктивної діяльності лежать здібності до інтелектуальної праці:
- відкинути незвичайні стандарти й методи рішення, шукати нові, оригінальні;
- бачити далі безпосередньо даного й очевидного;
- охоплювати суть основних взаємозв'язків властивих проблемі;
- ясно бачити кілька різних шляхів рішення й подумки вибрати найбільш ефективний;
- чуття до наявності проблеми там, де здається, що всі вже вирішено;
- ідейна плідність та ін.
Аналізуючи даний компонент здібностей, вітчизняні вчені відзначають високу роль інтуїції в науковій творчості, як результат великої розумової роботи, що дозволяє скоротити шлях пізнання на основі швидкого, майже миттєвого, логічно неусвідомлюваного розуміння ситуації й знаходження правильного рішення. У науковій творчості інтуїція допомагає народженню гіпотез.
Здатність бачити проблему, її суть, встановити зв'язок з іншими проблемами, формулювати гіпотези, знаходити критерії виміру досліджуваних явищ, описувати, інтегрувати й синтезувати наукові факти, знаходити їм місце в теорії. Дослідження показують, що у викладачів, що не мають вченого ступеня, рівні всіх проективно-конструктивних здібностей знижені, а також уміння передбачати в педагогічній і науковій праці. Найвищий рівень цих здібностей відзначений у докторів наук, що проявляється, зокрема, при попередженні конфліктних ситуацій.
Організаційний компонент
Організаційні здібності служать не тільки організації процесу навчання у вузі, але й самоорганізації діяльності викладача. Організаторська діяльність сучасного вченого припускає його включення у взаємодію не тільки в об'єктом дослідження, але й з іншими вченими, що беруть участь разом з ним у дослідженні або вивчаючих суміжних науках.
Організаторські загальні здібності досліджувалися Л. И. Уманським. Він виділив 18 типових організаторських якостей особистості:
- 1. здатність "заряджати" своєю енергією інших людей;
- 2. здатність знаходити найкраще застосування кожній людині;
- 3. психологічна вибірковість, здатність розуміти й вірно реагувати на психологію людей;
- 4. здатність бачити недоліки у вчинках інших людей - критичність;
- 5. психологічний такт - здатність установити захід впливу;
- 6. загальний рівень розвитку як показник кмітливості, різниці загальних чуттєвих здібностей людини;
- 7. геніціативність - творча й виконавська;
- 8. вимогливість до інших людей;
- 9. схильність до організаторської діяльності;
- 10. практичність - здатність безпосередньо, швидко й гнучко застосовувати свої знання й свій досвід у рішенні практичних завдань;
- 11. самостійність на відміну від сугестивності;
- 12. спостережливість;
- 13. самовладання, витримка;
- 14. товариськість;
- 15. наполегливість;
- 16. активність;
- 17. працездатність;
- 18. організованість.
Організаторські здібності проявляються в умінні організувати себе, свій час, індивідуальну, групову, колективну діяльність студентів, згуртувавши навколо наукової проблеми надійних помічників, однодумців.
Доктори наук, як показують дослідження, краще інших вміють організувати вивчення об'єктів дослідження, публікацію отриманих результатів, індивідуальну наукову працю студентів, свій час, себе.
Кандидати наук добре вміють організувати колективну науково-дослідну роботу студентів, встановлювати взаємний контроль, дати критику й оцінку результатів дослідження, розгорнути взаємний обмін науковою інформацією й досвідом володіння наукою.
Викладачі без учених ступенів вміють організувати вивчення об'єктів, спостереження, прагнуть до взаємного обміну науковою інформацією, охоче включаються в комплексні дослідження.
Комунікативний компонент
Спілкування в діяльності викладача виступає не тільки засобом наукової й педагогічної комунікації, але й умовою вдосконалювання професіоналізму в діяльності й джерелом розвитку особистості викладача, а також засобом виховання студентів.
До комунікативних відносяться здібності:
- здатність всебічно й об'єктивно сприймати людину-партнера за спілкуванням;
- здатність викликати в нього довіру, співпереживання в спільній діяльності;
- здатність передбачати й ліквідувати конфлікти;
- справедливо, конструктивно й тактовно критикувати свого товариша по спільній діяльності;
- сприймати й враховувати критику, перебудовуючи відповідно своє поводження й діяльність.
Основний засіб спілкування - мова усна й письмова. У науковій діяльності, на відміну від педагогічної, відіграє головну роль у порівнянні з усною. Об'єктивація результатів наукового пізнання здійснюється, як правило, спочатку в письмовій формі - в процесі наукового спілкування.
Усний виклад результатів дослідження в компетентній аудиторії є необхідним засобом перевірки цінності, об'єктивності й доказовості результатів дослідження. Цікаво відзначити, що комунікативний компонент здібностей - самі гнучкі, комунікативні вміння з віком переміщаються вбік регресу.
Перцептивно-рефлексивний компонент
Даний компонент здібностей тісно пов'язаний з комунікативним, він звернений до суб'єкта педагогічного впливу. Рефлексія - усвідомлення діючим індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню, припускає знання того, як інший розуміє того хто рефлексує.
Рефлексія - своєрідний подвоєний процес дзеркального відбиття індивідами один одного, при якому той, що рефлексує відтворює внутрішній світ співрозмовника й з відбиттям себе. Перцептивно-рефлексивні здібності включають три види чутливості.
1. Почуття об'єкта. Воно являє собою особливу чутливість педагога до того, який відгук об'єкти реальної дійсності знаходять в учнів, якою мірою інтереси й потреби учнів виявляються при цьому, "збігаються" з вимогами педагогічної системи з одного боку, з тем, що їм пред'являє в навчально-виховному процесі сам педагог. Ця чутливість подібна з емпатією і проявляється у швидкому, легкому й глибокому проникненні в психологію учнів, в емоційної ідендифікаціями педагога з учнем і їх активної цілеспрямованої спільної діяльності.
2. Почуття міри й такту. Проявляється в особливій чутливості до міри змін, що відбуваються в особистості й діяльності учня під впливом різних засобів педагогічного впливу, які зміни відбуваються, чи є позитивними або негативними, за яких ознаках можна про їх судити.
3. Почуття причетності. Воно характеризується чутливістю педагога до недоліків власної діяльності, критичністю й відповідальністю за педагогічний і науковий процес. Такі основні компоненти професійних здібностей викладача. Всі вони взаємозалежні й утворять єдине ціле, впливають на творчу індивідуальність і стиль викладача фахівця вищої школи.
Джерела
- Болотин И, Березовский А. Кадры современной высшей школы. — //Высшее образование в России. — 1998 — №2. — С. 22-27.
- Волгин В. Н. Молодежь в науке. М.; 1964. — 135 с.
- Гоноболин Ф. Н. Психологический анализ педагогических способностей. В сб. Способности и интересы. М.; 1962. — 245 с.
- Громкова М. О педагогической подготовке преподавателя высшей школы. — //Высшее образование в России. — 1994. —№4. — С. 105-108.
- Добрускин М. Социально-психологический портрет вузовского педагога. — //СОЦИС — 1995. — №9. — С. 137-141.
- Есарева З. Ф. Особенности деятельности преподавателя высшей школы. Л.; Изд-во Ленинградского университета, 1974. — 112 с.
- Зиновкина М. Вузовский педагог XXI в. — //Высшее образование в России. — 1998. — №3. — С. 13-15.
- Иванов В., Гурье Л. Проектная культура преподавателя вуза. — //Высшее образование в России. — 1998. — №3. — С. 23-26.
- Иванов В., Гурье Л., Зерминов А. Педагогическая деятельность: проблемы, сложности. — //Высшее образование в России. — 1997. — №4. — С. 44-49.
- Краткий психологический словарь. / Ред. -сост. Л. А. Карпенко. Под общей ред. А. Н. Петровского, М. Г. Ярошевского. — Ростов-на-Дону, Изд-во "Феникс". — 1998. — 512 с.
- Кузьмина Н. В. Профессионализм личности преподавателя и мастера производственного обучения. — М.; Высшая школа, 1990. — 119 с.
- Кузьмина Н. В., Кухарев Н. В. Психологическая структура деятельности учителя: Гомель. — Изд-во Гомельского гос. университета, 1996. — 57 с.
- Маркова А. Н. Психология труда учителя: Кн. для учителей. — М.; Просвещение, 1993. — 192 с.
- Митина Л. М. Учитель как личность и профессионал (психологические проблемы). — М.; "Дело", 1994. — 216 с.
- Педагогическая энциклопедия. Т. 3. Н-СН. Изд-во "Советская энциклопедия". М.; 1996. — 879 с.
- Платонов К. К. Проблемы способностей: М.; Изд-во "Наука". 1972. — 310 с.
- Рубинштейн С. Л. Проблемы способностей и принципиальные вопросы психологической теории. Тезисы докладов на I съезде Общества психологов. Вып. 3. М.; 1959 — 316 с.
- Скок Г. Б., Салкова О. В. Совершенствование коммуникативных умений преподавателя. — //Советская педагогика. — 1990. — №5. — С. 101-103.
- Теплов Б. М. Проблемы индивидуальных различий. М.; 1961. — 536 с.
05.04.2012
