Вплив другої світової війни на психологічний стан українців. Реферат
У рефераті подано відомості про пожвавлення релігійності в роки другої світової війни та її наслідки на психологічний стан українського суспільства
Історики визначили, що в часи політичних та економічних негараздів, коли втрачалася віра у владу, людині залишалося сподіватися на саму себе або на Бога. Цілком є закономірним, що в умовах суворих та катастрофічних наслідків війни населення втративши всіляку надію на захист з боку офіційної влади все більше починає звертатися до Бога. Сучасні історики визнають той факт, що в роки війни український народ став релігійнішим.
Така ситуація стала можливою в силу двох основних причин: терпимістю до віруючих з боку німецької влади та часткової лібералізації в галузі релігійної політики з боку радянської влади. Під час німецької окупації активно почали проводити свою пропаганду серед населення різноманітні релігійні течії, діяльність яких при радянській владі була забороненою. Ю. Зінько стверджує, що безпосереднім наслідком війни в СРСР та Україні стала активізація релігійного життя, особливо протестантських християнських громад.
Особливе занепокоєння у радянської влади викликала діяльність баптистів, свідків Ієгови, адвентистів та інших течій і сект, які за її оцінкою проводили активну антирадянську роботу, розпускали чутки про близький кінець радянської влади, саботували заходи, котрі проводила партія і уряд. Значна частина українського населення, користуючись тим, що окупаційна влада значно ліберальніше ставилась до віруючих, ніж більшовики, знову повернулася до забутих цінностей.
Церковні служителі отримали змогу розпочати процес відродження релігії. Рейхскомісар України Е. Кох, щоб хоч якось впливати на релігійні процеси в Україні, видав своє розпорядження, суть якого полягала у створенні умов для дезінтеграції єдиної православної церкви на кілька конфесійних об'єднань. Виходячи з цього, він наказав підтримати українських автокефалістів та українську мову відправ. Швидко зростаючий вплив УАПЦ, яка до того ж отримала підтримку українських націоналістів, змусила Коха вдатися до маневру: на противагу Автокефальній він почав надавати підтримку Автономній церкві, хоча остання і перебувала під омофором Московської патріархії.
Поступово церква відновлювала свою структуру, незважаючи на те, що за роки радянської влади вона була вщент знищена. З переходом українських земель під контроль чужоземної окупаційної влади пов'язаний початок формування своєрідної релігійної ситуації, яка суттєво відрізнялася від міжвоєнної та довоєнної. У Трансністрії безроздільно панувала Румунська православна церква. Тут переслідувались не лише "секти", але й будь-які прояви національної обрядовості православного місцевого населення. У Галичині широкомасштабне розгортала свою діяльність греко-католицька церква. Саме в Західній Україні певна частина духовенства та віруючих, особливо греко-католицького напрямку, підтримувала ідею створення Української держави.
Сподіваючись на підтримку окупаційної влади, їхній духовний лідер А. Шептицький 5 липня 1941 р. звернувся до духовенства і віруючих з листом у зв'язку з приходом німецьких військ на західноукраїнські землі, де зазначав, що "з волі Всемогущого і Всемилостивого Бога зачинається нова епоха в житті нашої батьківщини. Побідоносну німецьку армію, що зайняла вже цілий край, вітаємо з радістю і вдячністю за освободження від ворога... Усі, що почуваються українцями і хочуть працювати для добра України, нехай забудуть про які-небудь партійні розбори, нехай працюють в єдності і згоді над відбудовою так дуже знищеного більшовиками нашого економічного, просвітнього і культурного життя... ".
Проте з часом, побачивши справжню сутність фашизму, він же наважився на відкритий виступ проти окупаційного режиму, протестуючи проти винищення євреїв та втягнення до цієї акції української поліції. Лише острах спровокувати вибух ворожості українського населення завадив арешту митрополита німецькою владою. Подібні настрої були і серед автокефального українського духовенства. Поширенню релігії в суспільстві деякою мірою сприяла діяльність радянського керівництва, яке, намагаючись підняти патріотичні почуття народу, залучало до цього процесу і духовенство. У роки війни сталося "примирення" між духовенством і владою.
Російський дослідник православ'я Д. Поспєловський однією з причин діалогу Сталіна і церкви називає "необхідність відповісти на масові відкриття церков на німецькій території, особливо, коли ці території поверталися під радянську владу; потрібно було довести населенню, що релігійна політика вже не та, що була до війни".
Сталін зробив крок до зближення з церквою, хоч лібералізація церковної політики не означала послаблення контролю держави за церковною діяльністю. В якості контрольного органу, що виконував роль посередника у відносинах між державою і церквою, була Рада зі справ Російської православної церкви, утворена в 1943 р.. В останній період війни Сталін ініціював проведення Помісного Собору, на якому в своєму виступі Карпов зазначив, що "... в дні важких випробувань Російська православна церква не обривала зв'язок з народом, жила його потребами, надіями і робила свій внесок в загальнонародну справу".
В свою чергу церква не згадувала про минулі образи і заявила, що "... Собор завзято молить Господа про дарування нашій дорогій Вітчизні і союзним з нами країнам якнайскорішої перемоги над фашизмом і про примноження сил, здоров'я і років життя нашому улюбленому Вождю Радянської держави і Верховному Головнокомандуючому Йосипу Віссаріоновичу Сталіну".
Потрібно відзначити, що віруючі зробили значний внесок в розгром ворога. Лібералізація в галузі релігійної політики стала можливою через те, що церкву розглядали як фактор, який був здатний укріпити мобілізаційні можливості суспільства у боротьбі з ворогом. Всі ці послаблення не зачепили віруючих інших конфесій і були направлені на підтримку Російської православної церкви.
Проте влада не могла допустити втрати монополії на володіння розумом своїх громадян. Ліберальна релігійна політика зберігалась в перші післявоєнні роки швидше за інерцією, а з 1948 р. починається її згортання.
Проте релігія змінила свідомість громадян, і ті процеси, які відбувались в українському суспільстві під час війни, стали причинами високої релігійної активності в перші післявоєнні роки.
04.04.2012
