Психологічна реабілітація студентів-інвалідів по зору: засоби та шляхи. Реферат
Психологічний стан студентів залежить від сили волі і загального фізичного стану, але також і від зовнішніх факторів і, в першу чергу, від їхнього оточення - людей, суспільства
З першого і до останнього дня навчання в вищому учбовому закладі студент з порушенням зору знаходиться в стані зануреності в дане середовище, що має істотні відзнаки від того середовища, де раніше він перебував, це спеціалізована школа-інтернат, що враховує фізіологічні особливості дитини-інваліда і де при організації навчально-виховного процесу враховувалися ті або інші сторони адаптації особистості.
Сліпим і слабозорим треба самостійно вирішувати проблеми що виникають, яких у їх зрячих колег просто не буває (неможливість прочитати розклад занять, інформацію на дошці і т. і.). Завдяки цьому для студентів з порушенням зору процес адаптації має більш складні форми, ніж для інших студентів.
Звуження сфери спілкування з навколишнім світом і людьми в період шкільного навчання, труднощі оволодіння окремими видами діяльності, обмеження в виборі професії через візуальний дефект, часто неадекватне відношення оточуючих людей до незрячих створюють деякий вакуум духовної близькості, взаєморозуміння і утіхи спілкування. В зв'язку, з чим при вступі в вищий навчальний заклад досить часто виникає нерозуміння між студентами з порушенням зору і викладачами, а також зі зрячими студентами.
Наприклад, деяким викладачам не подобається, коли незрячі студенти записують лекції на диктофон, адже це потребує від викладачів більш чіткого формулювання своєї думки. Крім того, викладачі, звертаючи увагу аудиторії на ті чи інші записи на дошці, не враховують того факту що ці надписи залишаються недоступними студентам з глибокими порушеннями зору.
Як наслідок цього в характеристиці психологічних станів можна спостерігати почуття досади, сорому, смутку, приниження і болісності, а інколи деякої агресивності, відгородженості і відторгнення. Інваліди співвідносять це зі своїм візуальним дефектом і нерозумінням оточуючих їхніх проблем і станів. З цим же пов'язана і наявність у них меншого досвіду позитивних переживань: утіхи, буття, теплоти, закоханості в життя, співчуття оточуючих, взаєморозуміння. Саме тому для інваліда по зору особливе значення має колектив, в який він вливається, бо у нього виникає потреба до самоствердження.
Однак досвід показує, що йому часто важко знайти друзів і повнокровно брати участь в студентському житті, якщо не буде організована спеціальна допомога і умови для самоствердження і прояву в студентському суспільстві. Однієї з найактуальніших проблем у спілкуванні є мотивація, що в умовах візуального дефекту часто носить викривлений характер, бо соціум не уміє обходитися з інвалідами по зору, інколи навіть не усвідомлюючи, що повинен першим викликати незрячого на спілкування.
Процес формування адекватної взаємодії повинен будуватися на взаєморозумінні, якого часто не вистачає, і носити таке спілкування повинно позитивний характер. Не можна, щоб незрячий студент відчував до себе жалісне ставлення. Йому потрібне повноцінно брати участь у всьому студентському житті за умови деякої підтримки, зумовленої тим, що існують деякі своєрідні форми отримання і переробки інформації і засобу її передачі. До речі, наявність незрячого студента в студентському колективі дає змогу і самому цьому колективу пройти іспит на зрілість та людяність.
Вкрай важливо, щоб майбутні фахівці народного господарства вже в молодому віці отримали досвід допомоги тим, хто її потребує. На практиці самі студенти організовують допомогу своїм незрячим колегам наприклад у формі чергування начитування їм необхідної інформації на магнітофон. Важливо і те, хто сідає поруч з незрячим студентом на заняттях і читає йому надписи на дошці.
Цікаво, що деколи така співпраця є своєрідним симбіозом, коли зрячий студент, що виконує роль читця, сам отримує від незрячого кваліфіковані роз'яснювання по суті предмету занять. Але це, так би мовити, стихійна форма соціальної компенсації сліпоти. Потрібна більш серйозна і усвідомлена допомога незрячим студентам. Відносно неважко довести до свідомості викладача необхідність супроводжувати запис на дошці чітким словесним коментарем, а також чітко пояснювати, на які з об'єктів, що зображені на дошці, робиться та чи інша вказівка. Якщо незрячий студент конспектує лекцію шрифтом Брайля, необхідно враховувати темп його запису для більш ритмічного і окресленого нотування необхідної інформації.
Звичайно, для реабілітації незрячих студентів вкрай важливу роль відіграє наявність необхідних технічних засобів. Але завжди є місце і для чисто психологічних шляхів реабілітації, тем більше, що самі технічні засобі породжують певні психологічні суперечності.
Варто пам'ятати, що ні комп'ютер, ні магнітофон, не є панацеєю. Перевантаження слухових аналізаторів вимагає вжиття додаткових заходів для повноцінного відпочинку незрячих студентів, науково обґрунтованої організації їх розумової праці, відпрацьовування схем взаємодії незрячого студента зі зрячим колегами та викладачами. Такою ж мірою необхідна психотерапія незрячих студентів як засіб їх релаксації та додаткової мотивації.
Як правило, такі впливи здійснюються стихійно збоку інших незрячих студентів старшого віку або завдяки специфічним психологічним контактам з іншими особами в першу чергу - протилежної статі. Однак є очевидним той факт, що процес подібної реабілітації повинен мати і підґрунтя на рівні соціального захисту з боку держави.
Таку роль могли відігравати спеціальні семінари тренінги, профілакторії, лікувально-оздоровчі заходи. У підсумку навчання незрячих студентів може стати більш ефективне, а негативні психічні прояви можуть бути майже повністю компенсованими.
Література
- Земцов М. Пути компенсации слепоты в процессе познавательной и трудовойдеятельности. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1965.
- Жихарев А. М. Воспитательная работа в школе-интернате для слепых детей: Книга для воспитателя (Из опыта работы). – М.: Просвещение, 1984.
- Ермаков В. П., Якунин Г. А. Основы тифлопедагогики: Развитие, обучение и воспитание детей с нарушениями зрения: Учеб. пособие для студ. высш. учеб, заведений. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. - 240 с.
- Солнцева Л. И. Современная тифлопедагогика и тифлопсихология в системе образования детей с нарушениями зрения. – М., 1999.
- Литвак А. Г., Сорокин В. М. Головина Т. П. Практикум по тифлопсихологии. – М.:Просвещение, 1964.
03.04.2012
