Психологія старіння: поняття самотності. Реферат
Поняття самотності. Теоретичні підходи до проблеми самотності. Форми та типи самотності. Економічні та соціальні аспекти самотності в старості
У XX столітті проблема самотності одержало небувалий за значенням філолофсько-етичний статус: у ній побачили один з вічних, фатальних джерел не тільки трагічної безнадійності існування людини, але й процесу всієї історії людства.
Самотність з наукового погляду - одне з найменш розроблених соціальних понять. У демографічній літературі зустрічаються статистичні дані про абсолютне число і питому вагу самотніх людей. Так, у ряді розвитих країн світу (Голландія, Бельгія й інших) самотні люди складають близько 30% населення. У США, за даними на 1986 рік, було 21,2 мільйони самотніх людей. У порівнянні з 1960 роком цей показник виріс у 3 рази. До 2000 року до них, за прогнозами, "приєднаються" ще 7,4 мільйони чоловік.
Дослідження показали, що ніколи не відчувають самотності 70-80% старих англійців, датчан, американців; 50% старих поляків і 30% сербів. У Росії, Україні скарги на самотність займають перше місце. У осіб старших 70 років цей показник досягав 99-100%.
В Україні, відповідно до перепису 1989 року, 10.126 тисяч складають самотні люди, з них 6.805 тисяч - жінки. У цьому полягає специфіка української самотності й пояснюється в першу чергу високим рівнем смертності чоловічого населення і смертності від неприродних причин (підраховано, що кожна третя мати має можливість пережити своїх дітей). Крім того, загальна соціальна і сімейна дезорганізація, відсутність розроблених технологій допомоги самотнім людям перетворює самотність у злоякісну соціальну хворобу.
Кращі розуми людства намагалися зрозуміти чи хоча б наблизитися до розуміння цієї проблеми. Кожний з них тією чи іншою мірою намагався дати відповідь на хвилюючі ці питання. Що це - людське почуття чи його стан, чи дається воно від народження людині чи здобувається, визначається життєвими обставинами? Що це - благо чи зло для людини і навколишніх? Як можна перебороти цей стан, і чи завжди це потрібно робити?
В загальному розумінні самотність – відчуття розриву з оточуючими, боязнь наслідків самотнього способу життя, важке переживання, пов’язане із втратою життєвих цінностей або близьких людей, постійне відчуття покинутості, непотрібності власного існування.
Одинокий (самотній) спосіб життя і самотність – це поняття близькі, але не тотожні.
Самотній спосіб життя – це фізичний стан, який активно обирається самою особистістю в силу своїх характерологічних особливостей і психічного здоров’я. Це перш за все, прагнення відокремитись від оточуючих, бажання захистити свій внутрішній світ, незалежність від вторгнення сторонніх і навіть близьких родичів.
Самотність – це соціальний стан, який відображає психофізичний статус людини, утруднюючи їй зав’язування нових і підтримування старих контактів та зв’язків.
Самотність у старості – це перш за все відсутність родичів, дітей, онуків, подружжя, а також окреме проживання від молодих членів сім’ї.
Наявність сім’ї не вирішує проблеми самотності в старості, так само як самотній спосіб життя не обов’язково призводить до самотності: багато старих людей ведуть активне суспільне життя, спілкуються з рідними та друзями. Необхідно відрізняти ізоляцію від самотності.
Ізоляція – це об’єктивна відсутність суспільних контактів. Самотність – суб’єктивний психічний стан. Самотність не пов’язана з кількістю суспільних контактів, а обумовлена монотонністю спілкування.
У теоретичній спадщині глибокого осмислення проблеми самотності існує кілька підходів, однак гнітюче число моделей самітності не являють собою повного і систематичного пояснення. Більшість теоретичних міркувань про самотність було зв'язано з клінічною практикою чи випливали з уже існуючих теорій.
Отже, теоретичні підходи до проблеми самотності класифікують на наступні групи:
- психодинамічні;
- феноменологічні;
- екзістенціально-гуманістичні;
- соціологічні;
- інтеракціоністські;
- когнітивні;
- інтимні;
- теоретико-системні.
Існують різні типи і ступені самотності. Деякі форми можуть стимулювати розвиток самотності і поглиблювати його; в інших же формах чітко виражений руйнівний ефект цього явища.
Проведені розбіжності між типами самотності вимагає ретельного аналізу й особливої уваги до будь-яких різновидів його прояву. Розбіжності між типологіями проводяться згідно трьох основних вимірів:
- оцінка індивідом його соціального стану,
- недостатність соціальних відносин
- тимчасова перспектива, зв'язана із самотністю.
Емоційні характеристики самотності виявляють відсутність позитивних емоцій, таких, як щастя, прихильність, і наявність негативних емоцій, таких, як страхи, невпевненість.
Тип обмеженості визначає природу відсутніх соціальних відносин. Тут вирішальним є збір інформації про значимі для індивіда відносини. Для даного виміру можлива і подальша диференціація на три під-категорії: почуття обмеженості, викликане відсутністю інтимної прихильності, почуття спустошеності і почуття покинутості.
Тимчасова перспектива - третій вимір самотності. Його поділяють на три ступені:
- ступінь, де самотність переживається як незмінне явище;
- ступінь, де самотність переживається як тимчасове явище;
- ступінь, де індивід примиряється із самотністю, вбачаючи причину самотності в інших (своєму оточенні).
Література
- Яцемирская Р. С., Беленькая И. Г. Социальная геронтология. - М., 1999.
- Александрова М. Д. Проблемы социальной и психологической геронтологии. – Л., 1984.
- Сонин М. Л., Дыскин А. Пожилой человек в семье и обществе. – М., 1984.
- Холостова Е. И. Социальная работа с пожелыми людьми – М., 2002.
14.03.2012
