• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Зважаючи на переконання багатьох дослідників, особистість найповніше, найвиразніше проявляє себе у вчинку.

Сам вчинок визначається як "дія, що розглядається з точки зору єдності мотиву та наслідків, намірів та справ, цілей та засобів, котра, є найсуттєвішим, найглибиннішим осередком психічного в широкому розумінні цього слова, що знімає в собі і суб'єктне, і суб'єктивне в їх різноманітних формах прояву людського в людині (В. Роменець) [11], як "буття-подія", процес, що скеровується і переживається суб'єктом як автором і її учасником, котрий несе повну відповідальність за її наслідки" (М. Бахтін) [4], або як всезагальний філософсько-психологічний принцип, який допомагає тлумачити природу людини і світу в їхніх пізнавальному та практичному відношеннях.

В науковій літературі виділяються такі вчинки, як:

• "зачаття і народження (коли вже на стадії біологічного чи психобіологічного розвитку організм не є просто "формою існування білкових тіл", а є певного рівня суб'єктом, онтологічно відповідальним за само-творення, самозбереження, від активності якого, від здатності протистояти і вистояти значною мірою залежить сам факт його народження на світ);
• самоствердження (розглядається в контексті індивідуального життя як вчинку, охоплює вік дитинства, отроцтва і юності; полягає в тому, щоб ініціативно, через творче протистояння оточенню ствердитись у статусі людини, реалізувати закладену інтенцію через нарощування потенціалів людського способу існування; під час цього вчинку ще не діють вимоги творення істини, краси, добра і героїчного);
• самовизначення (здійснюється у відриві - повному чи неповному - від сім'ї; самовизначитись - означає теоретично відповісти собі самому на запитання "хто я є?", "що я хочу?", "що я можу?" і практично пересвідчитись у правильності цих відповідей),
• само-вивільнення (період випробування на вчинкову зрілість, під час якого проходить "рубікон" між молодістю й зрілістю; виникає рефлексивна орієнтація в ситуації, яка склалася, з'ясування її передумов і прогнозування її подальшого розгортання з точки зору прийнятності чи неприйнятності для реалізації своїх задумів; основним критерієм життя є рівень свободи, на який людина може розраховувати в цій ситуації),
• само-здійснення (синтезує в собі "хочу" і "можу", тобто мотиваційний і інструментально-дійовий аспекти, що розгортаються у внутрішньо вмотивованій, а тому вільній, творчій, свідомій, відповідальній діяльності, позитивний результат якої психологічно виявляє себе у переживанні досягнутої гармонії із собою і світом; знаходить свою реалізацію у вчинку істини, краси, любові і добра);
• само-звітування (підбиття підсумку життя як вчинку роблять людину мудрою (здатною піднестися у спогляданні над плинним і вічним, над надбаннями і втратами; існувати на сутнісному рівні гармонії з собою і світом, коли трагізм абсолютного розлучення зникає в ідеї вічного повернення до самого себе, до буденності в її вищому вимірі як способу утвердження свого безсмертя, вічності свого буття);
• умирання (прощання з життям, завжди має трагічний смисл незалежно від будь-яких раціоналізацій і психозахисних побудов; приходить на зміну етапу післядії; людина, відчуваючи, що незворотне втрачає свої сутнісні ознаки, здатність до одухотворення, особистісного розвитку, може знецінити для себе власне життя в його біологічній формі; це є вчинків акт, здійснюючи який, людина не дозволяє собі деградувати на нижчі рівні існування живого);
• через вчинок до безсмертя (логічне завершення людиною свого індивідуального життя як вчинку і закономірний його результат; інобуттям цього вчинку є вчинок пам'яті людства про покоління тих, хто відробив своє на ниві життя" [11, 424-439].

Шлях до вчинку педагогіка і психологія визначає у такій послідовності:  життєва ситуація - породжене нею морально-чуттєве переживання - моральне усвідомлення ситуації і мотивів поведінки, вибір і прийняття рішень - вольовий стимул - вчинок – пост-дійове усвідомлення [1, 17].

Себто, вчинок виступає єдністю ситуативного, мотиваційного, дійового та рефлексивного компонентів, зв'язок яких виявляється "життєдайним як для самого вчинку, так і, насамперед, для людини, котра здійснює вчинок" [11, 424-439].

Ситуативний аспект вчинку - своєрідне поєднання зовнішніх та внутрішніх умов, що зумовлюють певну форму активності особистості - вчинкової активності (сукупність соціальних, індивідуальних, культурно-історичних умов, обставин, подій). [5, 196].

При спроможності суб'єкта визначити напрямок "використання свободи, відвойованої у ситуації" виявляється мотиваційний компонент, котрий виступає властивим особистості первинним усвідомленням спонукаючого характеру ситуації, що приводить до актуалізації певних мотивів вчинкової активності, до їх протиставлення чи поєднання.

Освітня вчинкова дія самоствердження і самовизначення суб'єктів навчального процесу інтегрує два етапи: перший полягає в "суб'єктивній готовності до практичного виконання вчинку і формується в яскравому уявленні того, що треба здійснити. Відбувається моделювання акції учинку, а також його можливих наслідків. Готовність до здійснення вчинку засвідчується тим, що певна наступна подія виявляється не просто умовою, а приводом для цього здійснення" [11, 32].

Тому, вчинкова дія, -- як зазначає В. А. Роменець, -- це конкретний акт як ситуативно вмотивована актуалізація психологічної готовності і приводу його здійснення; разом з появою приводу завершується її причинний ланцюг. І вчинок здійснюється [5, 214].

Заключним є після-дійовий (рефлексивний) компонент вчинку - це комплекс пізнавально-перетворюючих дій особистості, спрямованих на вторинне, пост-дійове усвідомлення, оцінювання, осмислення змісту та результатів її вчинкового діяння. Кожний здійснений учинок створює якісно нову ситуацію життєдіяльності індивіда, висуває нову проблему, розв'язання якої стає можливим лише у контексті саморозвитку психіки її суб'єктом.

Кожен вчинок оцінюється за трьома найважливішими показниками:

• що зробили - практичний результат;
• чого навчились - інтелектуальний результат;
• як виявили себе - моральний результат. Із вчинків складається поведінка, котра є не що інше, як сукупність вчинків, що характеризують загальне моральне обличчя людини, ставлення її до суспільства, інших людей і самої себе.

У життєвій практиці всі компоненти, як правило, реалізуються в єдності.

Особливо зростає значення морального виховання в умовах ринку. Дотримання слова, пошана до професіоналізму, результатів чужої праці, самокритичність, несприйняття пустодзвонства, демагогії, - ось декілька з тих норм, які формуються в середовищі бізнесменів і підприємців.

І саме навчальний заклад через призму скоординованих навчальних дисциплін "на основі цілісного бачення змісту освіти, який адекватно відображає картину світу" [9, 47], має відтворювати в наступному поколінні кращі соціально-культурні традиції нації, моральні норми, світоглядні цінності через призму навчально-виховної програми; стимулювати студентську молодь до здійснення моральних вчинків, котрі розвиватимуть їхню ціннісно-смислову сферу, тобто систему вартостей і ціннісних поглядів, які є супутниками суспільної поведінки, діяльності і вчинків загалом.

Література

1. Андросюк В. М. Значення релігійного і християнського виховання // Академія. 2005. -  № 5. - С. 17 - 18.
2. Бех І. Д. Духовна енергія вчинку // Освіта і управління. - 2005. - Т. 8. № 1. С. 51 - 70.
3. Бех І. Д. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія. - 1997. -- № 1. С. 124 - 129.
4. Бахтин М. К философии поступка // Философия и соціология науки и техники. - М., 1985.
5. Гуменюк О. Є. Психологія явпливу: Монографія. - Тернопіль: Економічна думка, 2003. - 304 с.
6. Зелинченко А. И. Психология духовности. - М.: Трансперсональный институт, 1996. - 400 с.
7. Ксенофонтов В. И. Духовность как экзистенциальная проблема // Философские науки. - 1991. -  № 12. С. 41 - 52.
8. Малахов В. А. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник. - 3-тє вид. - К.: Либідь, 2001. - 384 с.
9. Олексюк О. М. Проблема формування духовного потенціалу студентів // Практична психологія та соціальна робота. 1999. - № 2. - С. 47 - 48.
10. Основи психології: Підручник / За заг. Ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. - Вид. 5-те, стереотип. - К.: Либідь, 2002. - 632 с.
11. Роменець В. А., Маноха І. П. Історія психології ХХ століття. - К.: Либідь, 1998. - 992 с.
12. Фіцула М. М. Педагогіка. Альма-матер. - К.: Освіта, 2003. - 527 с.

27.01.2012