• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Теорію семантичних категорій іноді називають "логічною граматикою". її завдання - запобігати змішуванню мовних висловів різних типів і тим самим утворенню беззмістовних, на зразок "квадратичність п'є уявлення" або "якщо віє вітер, то зірка".

Ідея семантичних категорій була висунута на початку цього сторіччя Е. Гуссерлем, який назвав їх "категоріями значення". Як логіко-філософська доктрина, що широко застосовується у дослідженнях мови, теорія категорій була детально розвинута польськими логіками С. Лесневським, К. Айдукевичем та А. Тарським.

Поділ мовних зворотів на семантичні категорії відбувається залежно від того, що ці звороти означають. Вважається, що два вирази належать до однієї і тієї самої семантичної категорії розглядуваної мови, якщо заміна одного з них іншим у довільному осмисленому реченні не перетворює його на беззмістовне.

Навпаки, два вислови завжди належать до різних категорій, якщо підставлення одного з них замість другого призводить до втрати осмисленості.

Наприклад, імена "Сократ" і "Платон" належать до однієї й тієї ж семантичної категорії: заміна одного з них другим, у будь-якому осмисленні речення, дає знов-таки осмислене речення. Скажімо, речення "Платон був учителем Арістотеля" є осмисленим і істинним. Речення, яке одержуємо з нього шляхом заміни, "Сократ був учителем Арістотеля" буде хибним, але осмисленим.

Вислови "Сократ" і "стоїть" належать до різних семантичних категорій, оскільки з речення "Сократ стоїть" при заміні слова "стоїть" словом "Сократ" утворюється вислів "Сократ Сократ", що взагалі не є реченням.

Ще кілька прикладів. Вислови "або.., або..," та "якщо.., то..." належать до однієї категорії, оскільки при перетворенні, припустимо, речення "або йде дощ, або буде вітер" у речення "якщо йде дощ, то віє вітер" осмисленість зберігається. Слова "більш" і "старший" також належать до однієї й тієї ж семантичної категорії, оскільки будь-яке речення, осмислене з одним із цих слів, буде осмисленим і з іншим.

Вислови "більший" та "або" належать до різних категорій: заміна першого вислову другим у осмисленому, хоча і хибному, реченні "Мадрид більший Парижа" дає безглузде ціле "Мадрид або Парижа". Подібним чином заміна "або" на "кожний" призводить до перетворення осмисленого речення у беззмістовне, тому "або" і "кожний" належать до різних семантичних категорій. Поняття осмисленості, що застосовується у визначенні категорій, є, строго кажучи, синтаксичним, а не семантичним, тому точніше було б називати категорії "синтаксичними". Проте ім'я "семантичні категорії" є сталим і тому зараз немає сенсу його змінювати.

Очевидно, що осмисленість не тотожна істинності. Мають смисл, а отже, є осмисленими, не лише істинні, а й хибні вислови.

Згідно з теорією семантичних категорій, кожний правильно побудований вислів мови належить єдиній і тільки єдиній з семантичних категорій. Цих категорій нескінченна кількість і вони утворюють значну розгалужену ієрархію.

До неї входять дві головні категорії і нескінченна сукупність так званих функторних категорій. До головних належать категорія імен та категорія речень (висловів), що включають також імена і речення зі змінними (подібні до "брат якогось S" і "якщо Аристотель був учнем Платона, то А", де S - якесь ім'я, а А - речення). Функторні категорії різняться залежно від того, до чого застосовується операція, яка називається функтором і яка виникає у результаті її застосування.

Наприклад, "Сонце" - це ім'я, "Сонце гріє" - речення. Слово "є" - функтор, що утворює речення з двох імен і т. п.

Існують функтори, що перетворюють імена у речення, речення у речення, імена у імена та речення у імена. Існують також більш складні функтори, що перетворюють одні функтори у інші.

У різних мовах кількість семантичних категорій неоднакова. Існують, наприклад, мови тільки з однією категорією імен, є мови з кількома категоріями імен.

Теорія семантичних категорій накладає суворі обмеження на структуру мов. Наскільки ж природна й інтуїтивна така "логічна граматика", що розподіляє усі мовні вислови у строго відмежовані один від одного і упорядковані у нескінченну ієрархію категорії?

С. Лесневському відмінність семантичних категорій уявлялась вимушеним, але водночас цілком природним і обґрунтованим кроком. Порушення обмежень, що накладаються теорією семантичних категорій, є, на його думку, гріхом щодо логіки і може призвести до появи парадоксів та протиріч. Теорія категорій визначає найбільш загальні умови усвідомлення висловів не тільки штучних, але й природних мов. Недотримання цих умов може призвести до таких неприємних наслідків, як змішання усвідомлених тверджень з беззмістовними.

Іншою крайньою позицією щодо теорії семантичних категорій є оцінка її як занадто штучної й такої, що не має інтуїтивної правдоподібності. Вона дозволяє усунути парадокси і робить мову несуперечливою. Оскільки кращого способу для досягнення цього немає, доводиться, хоч і не дуже охоче, миритися з нею.

Більш поміркований підхід до теорії семантичних категорій полягає у визнанні її природності й ефективності у випадку більшості штучних мов і лише обмеженого застосування до природних мов.

Насамперед, вислови природних мов не вдається підрозділити на "чисті" семантичні категорії. Більшість з них мають риси, характерні для різних, причому несумісних, категорій. Так, деякі вислови мають якоюсь мірою властивості описів (невизначених, наприклад, "верхівка Альп", або визначених - "найвища верхівка Альп") і одночасно властивостями власних імен (наприклад, "Монблан"). У теорії категорії описи і власні імена повинні підрозділятися за різними рубриками, змішання яких неприпустиме.

Окрім того, чи є деякі вислови власним іменем або ж описом, загальним чи одиничним, залежить у звичайній мові від контексту, в якому вони вживаються. Якщо вислів вилучений зі свого оточення, неможливо однозначно визначити, до якої саме категорії його слід віднести.

Спробуємо, наприклад, вирішити, чи належать імена "Аристотель" і "людина", взяті у своїх звичайних значеннях, до однієї семантичної категорії чи до різних. Вислів "кожна людина є смертною", безсумнівно, є осмисленим висловом. Замінимо в ньому ім'я "людина" на ім'я "Аристотель". Про одержаний в результаті цього вислів "кожний Аристотель смертний" важко говорити з певністю, чи є це осмисленим висловом, чи ні через неприродний зворот "кожний Аристотель".

Здається, що в звичайній мові немає таких жорстких меж між мовними зворотами, як ті, що передбачаються теорією семантичних категорій. Крім того, може статися так, що в мовах різних народів межі між висловами проводяться по-різному. Так, в українській мові говорити про "кожного Арістотеля" не зовсім природно. Але з цього ще не випливає, що у якійсь іншій мові цей зворот буде різати слух.

Обмежене застосування теорії семантичних категорій до природних мов не виключає, зрозуміло, того, що з її допомогою можна одержати цікаві спостереження і висновки щодо цих мов.

Імена - це мовні вислови, підставлення яких у форму "S є Р" замість змінних S і Р дає осмислене речення.

Іменами є, наприклад, "зоряна ніч", "Дніпро", "Київ" та "вечірній Хрещатик". Підставлення цих висловів у зазначену форму дає осмислені (хоча й не обов'язково істинні) речення: "Дніпро є Київ", "вечірній Хрещатик є зоряна ніч", "зоряна ніч є Дніпро" тощо.

Речення (висловлювання) - це мовний вираз, який є істинним або хибним.

Висловлюваннями є, наприклад, вислови "ніобій - це інертний газ", "5 - просте число", "якщо металевий стрижень нагрівається, його довжина збільшується". Перший з цих висловів хибний, два інші - істинні.

Функтор - це мовний вислів, який не є ні іменем, ні висловлюванням і слугує для утворення нових імен або висловлювань з тих, що вже є. Наприклад, слово "є" - це функтор, оскільки воно не являє собою імені або висловлювання, але дозволяє з двох імен одержати висловлювання (наприклад, вислів "Ньютон є фізик").

Вислови "все... є...", "дехто... є...", "все... не є..." і "дехто... не є..." також є функторами: це не імена і не висловлювання, але з їхньою допомогою, підставляючи замість крапок якісь імена, можна одержати вислови (наприклад, "усі інертні гази є летючими", "деякі метали є рідинами", "усі кити не є рибами" і "деякі музиканти не є композиторами") тощо.

Вислови "... і...", "... чи...", "або.., або...", "якщо.., то...", ".., якщо і тільки якщо..." - це функтори, що дають з двох висловлювань нове ("йде сніг і віє вітер", "ми йдемо у кіно чи ми залишаємося вдома", "або Київ стоїть на Дніпрі, або Київ стоїть на Сені", "якщо є причина, то є й наслідок", "число ділиться на 6, якщо і тільки якщо число ділиться на 2 і на 3" тощо).

Вислів "неправильно, що..." (або просто "не"), не будучи іменем або висловом, дозволяє одержати з одного вислову інший (наприклад, з вислову "всі вчені неуважні", "неправильно, що всі вчені неуважні" або "всі вчені не є неуважними").

Функтори, що дозволяють з імен або висловлювань одержувати інші вислови, називаються пропозиційними (від лат. слова ргороsitio-— висловлювання, міркування). У подальшому з усіх можливих функторів особливу увагу буде приділено саме їм.

Література

1. Хоменко І. В. Логіка – юристам. – К., 1997.
2. Конверський А. Є. Логіка. – К., 1998.
3. Івін О. А. Логіка – К., 2000.

24.10.2011