Навколосвітня подорож Магеллана. Реферат
Коли стало зрозуміло, що Колумб відкрив не західний шлях до Індії, а Нові Землі, то іспанці були дуже розчаровані
Вигадкою були повідомлення Колумба про багатющі на золото острови Вест-Індії. Насправді ні золота, ні прянощів не було як на цих островах, так і на землях Центральної Америки, які вони почали колонізувати. Кволі індіанці Карибських островів і Центральної Америки не годилися для важких робіт на плантаціях і копальнях, тому їх просто нещадно винищували.
Поки ще не були виявлені, завойовані і пограбовані великі цивілізації ацтеків та інків – це відкриття не давало зиску жадібним до золота конкістадорам. Їхні колонії в Новому Світі справляли гнітюче враження, а погляди, як і десять років тому, були звернені далі на захід – до коштовностей і прянощів справжньої Індії. За наказом короля Карла V були продовжені розпочаті Колумбом спроби обійти відкритий материк і вийти до "Південного моря". За розрахунками іспанських космографів Молукські острови де було багато прянощів за Тордесіяльською угодою належали Іспанії.
Але парадокс: оголосивши бажані "острови прянощів" своєю здобиччю іспанці не могли дістатися до них. Повсюди простягалася земна твердь, а португальський шлях був для них закритий. Лишалося одне – шукати протоку до "Південного моря", прокласти новий західний шлях. В цей час з`явився на сцені нікому не відомий капітан Фернандо Магеллан, який запропонував план досягнення Індії все тим же західним шляхом. Хоч і Колумб колись пропонував те саме, але Магеллан запевняв, що на цьому велетенському материкові йому відома протока якою можна скористатися.
Хто ж він, цей раніше невідомий мореплавець, який став в один ряд з Колумбом та іншими першовідкривачами? Народився Фернандо Магеллан в Португалії в сім`ї збіднілого дворянина у 1480 році. В часи його юності країна відправляла одну за одною морські експедиції до півдня Африки, шукаючи шляхів до Індії, і морська справа була дуже поважною. Не дивно що сміливий юнак опинився в морському відомстві що координувало всі морські експедиції. Він брав участь у підготовці подорожей Васко да Гами і Кабрала, мріяв хоч простим матросом влаштуватися на одну з каравел, які відправлялися до екзотичних країн. перебуваючи у морському відомстві Магеллан мав доступ до звітів мореплавців, секретних карт та планів подорожей. Тут він набрався досвіду що знадобився йому в майбутньому.
В 1505 році Магеллан влаштувався на каравелу що йшла в Індію. Майже 10 років він перебував на Сході, брав участь в численних сутичках з місцевими володарями, допомагав зміцнювати роль Португалії у торгівлі з східними країнами. Побував на островах прянощів – Молукках, у далеких південних морях. Горіли очі португальців, виношувались плани захоплення цих островів. Адже прянощі в Європі коштували шалені гроші. За ними простягалося невідоме море, і Магеллан вважав, що на невеликій відстані на схід лежать відкриті Колумбом землі.
Повернувшись до Португалії в 1516 році Магеллан разом з Руї Фалейру розробили план плавання до Молукк західним шляхом. Основою плану став звіт експедиції Ліжбоа у 1514 році, який заявив що відкрив протоку на 40 градусі південної широти.
Король Португалії Мануел І грубо відкинув цей план – допомагати іспанцям він не буде. Тоді Магеллан з Ферейру з`явилися до Севільї де засідала Рада у справах Індій. З`явився саме тоді, коли Іспанія визріла для такої пропозиції: португальці вже освоювали Індію, а землі відкриті Колумбом приносили лише збитки. В березні 1518 року між королем Карлом V та Магелланом і Ферейру було підписано угоду. По ній обоє отримували титул "аделантадо" (намісники) на всіх відкритих землях та островах, також право на двадцяту частину прибутків. Казна зобов`язувалася спорядити 5 каравел та запаси харчів на 2 роки.
Щоб не дратувати португальців ціллю експедиції було оголошено пошук протоки до Південного моря. Але Лісабон пильно стежив за діями іспанців, і португальські шпигуни робили свою справу. Магеллана було оголошено зрадником. Було проведено ряд диверсій та замахів. Компаньйони отримали листа від Мануела І з обіцянками монарших милостей в обмін на відмову "служити піднесенню морської могутності Кастилії" [3]. Фалейру відійшов від справ але Магеллан залишився непохитним.
20 вересня 1519 року 5 кораблів – "Тринідад", "Сан-Антоніо", "Консепсьйон", "Вікторія", "Сант-Яго" - вирушили в подорож від рідних берегів. Екіпаж налічував 265 чоловік і був строкатим по національному складу. Як не дивно іспанців була меншість. Мануелу І доповідали що кораблі Магеллана старі, майже прогнилі, вітрила латані, а серед людей постійно виникають чвари. До того ж Магеллана супроводжували агенти португальського короля, вичікуючи зручної нагоди розквитатися з ним. Були в екіпажах і іспанські шпигуни. Йому не довіряли старші офіцери, особливо капітан "Сан-Антоніо" Хуан Картахена, що був близьким родичем Фонсеки. Вже наступного дня після відкриття Картахену закували в кайдани.
Від Канарських островів експедиція попрямувала на південь так званим "португальським шляхом" і лише від островів Зеленого Мису повернула до берегів Бразилії. 13 грудня 1519 року перед мореплавцями відкрилася затока де нині розташоване місто Ріо-де-Жанейро. Після Різдва мореплавці вирушили на південь і 10 січня 1520 року побачили що континент повертає різко на захід. Але швидко виявилось що це не протока, а гирло річки, нині відомої як Ла-Плата. На початку лютого експедиція знову вирушила на південь тримаючись берега, і поступово досягла 40 градусу південної широти де за твердженням Ліжбоа мала знаходитись протока. Але виявилось що ніякої протоки тут не має. Тоді знову вирушили на південь тримаючись похмурих берегів нинішньої Аргентини.
У південній півкулі набирала силу зима, з півдня налітали холодні пронизливі вітри, море вкрилося велетенськими темно-сірими хвилями. Вода, що потрапляла на палубу, відразу замерзала, вкриваючи судно кригою; почалися хвороби. Зростало невдоволення серед команд, капітани почали готувати змову.
Натрапивши на затоку Сан-Хуліан на 49 градусі південної широти Магеллан влаштував зимівлю. 31 березня кораблі флотилії стали на якір, і відразу спалахнув заколот. Капітани вимагали повернення в Іспанію, та звільнення Картахени. Вони захопили три кораблі і навели гармати на флагманський "Тринідад". В цих умовах Магеллан діяв рішуче і сміло: відправив на один з захоплених кораблів поліцейського офіцера начебто для переговорів. Але прибувши на корабель той мовчки витяг меча і вбив заколотника-капітана. Потім оголосив що бере командування кораблем на себе і приєднався до Магеллана, за яким тепер була більшість і його кораблі стояли біля виходу з затоки. Заколотники мусили здатися. Ватажків стратили, а Картахену висадили на берег.
Зимівка виявилась дуже важкою, клімат був вітряний і вологий та постійно йшов сніг. Почали з`являтися місцеві мешканці. Магеллан їх назвав за високий зріст патагонцями (довгоногими). Загін солдатів зійшов на берег, пограбував і спалив місцеві поселення. Так патагонці познайомились з європейською "цивілізацією".
У травні загинув "Сант-Яго", екіпаж ледве врятувався. Ранньої весни, наприкінці серпня 1520 року флотилія знову вирушила у подорож, але сильні вітри з півдня змусили чекати ще два місяці. Знову росло невдоволення екіпажів, тому Магеллан пообіцяв що він не попливе далі 55 градусу південної широти. На цей час експедиція проплила 4 000 кілометрів вздовж південноамериканського берега. Так далеко на південь ще ніхто не запливав.
21 жовтня 1520 року експедиція побачила щось подібне до вузької затоки. Дві каравели які були відправлені на розвідку повернулись лише через чотири дні і доповіли що набагато миль попереду лише морська вода і сильні течії. Саме тут спалахнув заколот на "Сан-Антоніо", і корабель втік до Іспанії. Там на Магеллана донесли що його зрада привела до гибелі експедиції. Дружину і дітей Магеллана кинули до в`язниці а його самого оголосили зрадником.
Плавання протокою продовжувалось 40 днів, мореплавці вже майже втратили надію вибратись з неї коли несподівано відкрився океанський простір. Це й було загадкове "Південне море". Тоді вважалося що більша частина Землі складає суходіл, тому Магеллан вважав що воно дуже вузьке але вийшло зовсім не так як він думав. Через кілька днів експедиція повернула на північний захід.
Три місяці і двадцять днів тривав цей героїчний перехід найбільшим в світі океаном. Один з учасників експедиції А. Пігафетта писав: "Ми досягли безмежного моря, яким довелось пливти, не маючи найменших запасів прісної води і провізії. Щоб врятуватись від голодної смерті, ми здирали шкіру з рангоуту, вимочували її кілька днів у морській воді, щоб хоч трохи пом`якшити, потім смажили на вугіллі і заштовхували до горлянки ці шматки, тверді як каміння... Часто нам не лишалось нічого іншого, як їсти тирсу і навіть мишей, якими огидними вони нам не видавалися... Я впевнений що жодна людина ніколи не наважиться на подібне плавання." [3]
19 чоловік померло від голоду та хвороб, на щастя погода під час мандрівки була тиха та сонячна, тому і океан отримав назву Тихий.
6 березня 1521 року Магеллан підійшов до острова Гуам, де пограбували місцеві поселення, це стало нормою на всіх наступних островах, тому й не дивно що 27 квітня в одному з пограбувань загинув Магеллан та 30 його супутників. На кораблях залишилось 115 чоловік. Третє судно довелося спалити, а два інших – "Тринідад" і "Вікторія". Через два роки дісталися до Молукк, де загрузилися прянощами, але тут виявилось що корпус "Тринідаду" прогнив. Тому вирішили що "Вікторія" повернеться через Індійський океан та Атлантику, а "Тринідад" після ремонту вирушить до західних берегів Панами.
Після шести місяців мандрів "Тринідад" повернувся до Молукк де його захопили португальці. Лише четверо моряків через багато років повернулися додому. Важкою була доля і "Вікторії" яка пересікла два океани не маючи змоги заходити не в один з портів. Більшість моряків загинули від голоду та цинги. 6 вересня 1522 року "Вікторія" кинула якір в Севільї, з її екіпажу вціліло лише 18 чоловік.
Так завершилась перша кругосвітня подорож, під час якої "Вікторія" пройшла шлях вп`ятеро довший за шлях першої експедиції Колумба. Іспанія набула право на Маріанські і Філіппінські острови, і заявили претензію на Молукки. Але практичного значення відкритий шлях не мав через його довжину.
Література
- Бейклесс Дж., Америка очима першовідкривачів – Москва: – "Політіздат", - 1969 – 328с.
- Гарсіласо де Ла Вега, Історія держави інків – Москва: - "АСТ", - 2005 – 408с.
- Кунін К. І., Магеллан – Москва: - "Політіздат", - 1958 – 402с.
- Лієлайс А., Конкістадори – Київ: - "Україна", - 1996 – 367с.
- Магідович І. П., Нариси по історії географічних відкриттів – Москва: - "Вєчє", - 2000 – 389с.
- Моррісон С. Е., Христофор Колумб, мореплавець – Москва: - "Політіздат", - 1958 – 412с.
- Пащук В. В., Викрадення континенту – Київ: – "Україна", - 1991 – 320с.
30.11.2011
