• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Європейці отримували звідти дуже багато товарів без яких вже не могли обійтися і не могли виробляти самі. В Європу йшли спеції, приправи. Вищий світ вимагав пахощів, шовку, перлів, фарфору. Церква потребувала зерна ладану які йшли з Індії; лікарі не могли обійтися без камфори, опіуму та лікувальних смол. Торговці цими товарами отримували скажені прибутки. Почалися пошуки обхідних шляхів до Азії.

Першими на старт вийшли португальці, купецтво яких не могло конкурувати в Середземномор`ї з Венецією та Генуєю, а на півночі Європи з Ганзою. Неабияке значення мало те, що Португалія першою на Піренеях звільнилася від арабського панування і швидко перетворювалась на абсолютистську державу. Королівська влада, спираючись на молоду буржуазію та купецтво приморських міст, Лісабона та Порту, а також на дрібних дворян та церкву, зламала всесилля великої феодальної знаті. Португалія вступила до XV ст. сильною та централізованою державою зацікавленою в морській експансії. Але куди її спрямувати?

Перспективним для себе Португалія вважала південний напрямок. Запливати далі Азорських та Канарських островів і Мадейри португальських моряків не могла змусити ніяка сила. Зате на південь одна за одною попрямували експедиції споряджені принцом Генріхом прозваним сучасниками Мореплавцем. У 1415 році португальці захопили у Північній Африці мусульманське місто Сеута, що стала першою європейською колонією. У Сеуті Генріх дізнався що золото, слонова кістка, чорне та червоне дерево, левові і тигрові шкіри, а головне – раби араби привозили караванами з земель на південь від Сахари, десь з таємничої Гвінеї. Тоді і визріла у Генріха думка дістатися Гвінеї морським шляхом і перехопити торгівлю у арабів. Але для цього потрібен був морський флот.

Принц Генріх – третій син короля Жуана І – був призначений римським папою головою католицького ордену Христа і не мав права за своїм саном брати участь у морських плаваннях. Він взявся за справу належної організації мореплавства. Генріх розпочав з того що створив у південній Португалії, на мисі Сагреш, щось подібне до морської академії. Тут було засновано обсерваторію, морську школу, суднобудівну майстерню, а також бібліотеку, в якій зберігалися численні книги про морські подорожі, географічні карти, рукописи. Він запросив до Сагрешу провідних вчених з різних країн. Перед ними були поставлені завдання удосконалити способи навігації, а головне з`ясувати чи можна дістатися Індії огинаючи Африку, і чи не згорять кораблі пересікаючи екватор. Досить швидко академія перетворилась на морський центр Європи.

Далекі морські походи вимагали нового типу кораблів. По суті до XV ст. мореплавці користувались моделями суден винайдених в античному світі, а галери були непридатні для океанських плавань. В Сагреші винайшли такий корабель – каравелу, яка за ходового вітру мала швидкість до 25 кілометрів на годину, а завдяки добрій оснастці могла ходити проти вітру. Комбіновані трикутні і прямокутні вітрила на двох-трьох щоглах робили її маневреною і рухливою. Підводна частина була схожа на тіло водоплавного птаха що забезпечувало стійкість на крутій хвилі.

Було винайдено багато нових навігаційних приладів: компас, удосконалена латунна астролябія, таблиці висоти зірок у різних широтах, спеціальні морські карти – портолани.

Португальці на нових суднах сміливо плавали до Канарських і Азорських островів, спокійно ходили до Мадейри, що між іншим, складало третину шляху до Америки. У 1418 році на південь було споряджено першу експедицію, але вона повернулась ні з чим – моряки боялися пливти до екватора. Цей страх був таким сильним, що майже 16 років Генріху не вдавалось умовити їх йти на південь. Навідріз відмовлялися вони навіть наближатися до мису Бохадор, що знаходився на узбережжі Африки, трохи на південь від Канарських островів. Щоразу поверталися назад.

По легендам там на екваторі море переходило в безодню, інші вважали що море там палає а кораблі згорають як свічки. На арабських географічних картах саме біля Бохадору була зображена рука диявола що здіймалася над клекотінням хвиль. І хоча португальці вже знали про плавання в незапам`ятні часи Ганнона і фінікійців до екватора, а порівняно недавно – братів Вівальді, забобони настільки сковували їх, що вони не наважувались на подібне.

Врятували справу хитрість кращого вихованця принца Генріха капітана Жіла Еаніша. Якби не він то експансія Португалії на південь затрималася би на багато років. У 1434 році команда зчинила бунт, як тільки дізналась що попереду мис Бохадор. Еаніш довго не сперечався з бідолагами і заявив що повертає додому. Насправді він повернув до відкритого моря і, коли земля зникла з очей, попрямував на південь. Але і його не покидав неспокій, з острахом чекав, що ось-ось закипить вода, почне чорніти шкіра.

Та минав час, але нічого такого з моряками не трапилось, море було спокійним. Ось тоді і відкрився капітан команді, радощам якої не було меж. Таким чином була подолана суттєва перешкода на шляху розвитку мореплавства, до того ж не природна а психологічна. Після цього португальські моряки все сміливіше почали запливати на південь і згодом досягли території сучасної Мавританії, де вперше почали захоплювати чорношкірих рабів.

У 1446 році португальці досягли островів Зеленого Мису, і раділи як діти, побачивши не випалену сонцем землю на екваторі, а буйну зелень. За таких обставин і дістали острови свою назву. Досліджувалися береги Гвінеї, португальські кораблі вже буденно перетинали екватор, і жоден з них не спалахнув від сонячного проміння.

Смерть Генріха у 1460 році призвела до занепаду морської академії в Сагреші, але започаткована ним португальська експансія в Західну Африку вже не припинялася. Відкривши багаті береги Гвінейської затоки, португальці не дуже поспішали йти далі. До причалів Лісабона один за одним швартувалися кораблі, завантажені рабами і слоновою кісткою, глеєм і пахучим гвінейським перцем. На плантаціях Мадейри вже працювали завезені з Африки невільники. Освоївши Гвінейську затоку, португальські моряки, долаючи більше забобони та повір`я, ніж природні перешкоди, все частіше запливали далі на південь.

У 1487 році португальський капітан Бартоломеу Діаш повів свої каравели на крайній південь Африки. Навесні наступного року він обійшов континент з півдня і вийшов до Індійського океану. Морський шлях до Індії був відкритий, але дістатися до неї Діаш не зміг, оскільки команда навідріз відмовилась йти далі. З жалем повертався він навколо мису, який невдовзі буде названий королем мисом Доброї Надії, надії на майбутнє, яку давав відкритий шлях до Індії. З жалем ще й тому, що розумів, що португальцям буде важко скористатися цим шляхом – лише від Лісабона до мису Доброї Надії більше 10 000 кілометрів.

У 1498 році флотилія каравел під командуванням адмірала Васко да Гами відплили шляхом відкритим Бартоломеу Діашем і досягши Індійського океану перетнули його і досягли Індії. Повернення експедиції у 1499 році стала справжнім тріумфом Португалії. Схід віднині був пов`язаний морським шляхом з заходом. Каравели Васко да Гами повернулися наповненими цінними товарами: шовками і фарфором, корицею і перцем, гвоздикою та мускатом, перлинами та смарагдом. Португальці побачили Індію, країну високої культури та жвавої торгівлі.

Іспанія вийшла на шлях морської експансії трохи пізніше. Відродження цієї країни почалося у 1479 році коли Кастилія об`єдналася з сусіднім Арагоном завдяки шлюбу кастильської королеви Ізабелли з королем Арагону Фердінідом. Країна була у тяжкому стані, її роздирали феодальні чвари. За роки реконкісти утворився цілий клас лицарів-ідальго які вміли лише воювати, і нічим іншим займатися не бажали. Ізабелла і Фердінанд залізною рукою навели в країні порядок опираючись на міста та буржуазію.

У 1480 році було введено інквізицію для боротьби з єретиками та державними злочинцями, безжально виганялися з країни євреї, маври та єретики. На вогнищах в муках загинули тисячі іновірців, а їх багатства потрапили в казну. У 1481 році Іспанія розпочала війну з Гранадою давши таким чином заняття лицарям-ідальго. Ця війна тягнулась 13 років. Саме в таку країну у 1482 році з`явився генуезький моряк Христофор Колумб.

До цієї пори науковці сперечаються хто по національності Христофор Колумб, ніхто з впевненістю не може сказати про його походження і соціальний статус. По найбільш поширеній версії Колумб народився в Генуї в сім`ї ткача Домініко Колумба. Таємничістю оповита його юність. Частина біографів Колумба заявляє що він навмисне приховував своє походження оскільки його батьки були жебраками, а його син Фернандо доводив, що батько – аристократ, що навчався в Павіанському університеті, але доказів цьому немає. В сім`ї ткача Домініко було всього п'ятеро дітей. Двоє з них – Дієго та Бартоломео пізніше теж вирушили в Новий Світ.

По генуезьким традиціям Христофор мав стати спадкоємцем батькової майстерні. Але його з дитинства вабило море. В Генуї не могло бути по іншому, як тоді жартували – кожен другий генуезець рибалка, а інші торговці чи моряки. Завдяки морю Генуя стала одним з найбагатших міст Європи. В місцевій гавані закладалися великі галеони, які плавали до північної Європи. Генуезці тримали монополію на торгівельні зв`язки з Малою Азією, вони були сміливі мореплавці, промишляли пірацтвом, работоргівлею, закладали торгові факторії навіть на берегах Криму. Але з 1453 року (падіння Константинополя) місто почало занепадати.

В 1469 році Колумб став моряком, на той час йому було 18 років. Можливо він би проплавав на генуезьких кораблях все життя якби не битва з французькими судами, біля узбережжя Португалії. Поранений Колумб опинився на березі і дістався Лісабону де жив його брат Бартоломео, що тримав картографічну майстерню. В цій передовій морській державі Колумб дізнався про теорію флорентійського космографа Паоло Тосканеллі. Той ще в 1474 році пропонував португальцям спробувати дістатися Індії західним шляхом, говорячи що так, як земля куляста то до Китаю можна дістатися досить швидко. Але португальці відмахнулися від такої пропозиції, не останню роль тут зіграли забобони.

Колумба відразу захопила ця теорія, і він вирішив присвятити життя пошукам західного шляху до Індії, а поки що влаштувався на судно що курсувало між Лісабоном та Азорськими островами. В 1480 році Колумб одружився на Феліпі Муньїш, онукою друга принца Генріха, і оселився в помісті дружини на острові Порту-Санту. Розбагатів, став капітаном каравели. У 1482 році в листі до Тосканеллі Колумб виклав свій план подорожі на захід. Він знав що Земля велика окружність що поділяється на 360 градусів.

Скориставшись працями тодішніх учених він визначив відстань між Португалією та Японією в 77 градусів. Градус, вважав Колумб має величину 45 морських миль, тобто вся відстань складає близько 3 000 морських миль, іронія полягала в тому, що дійсна відстань складала 210 градусів кожен з яких мав розмір 60 морських миль, тобто вся відстань складала 12 600 морських миль, але Колумб був переконаний, що згідно святим писанням, 6/7 Землі суша.

У 1484 році Колумб зі своїм планом звернувся до португальського короля Жуана ІІ. Для здійснення свого плану Колумб просив три каравели з річним запасом провіанту, і ставив такі умови: титул дворянина, звання віце-короля всіх відкритих земель, яке буде передавати у спадок і десяту частину всіх прибутків. Спеціальна комісія призначена королем визнала план нездійсненним та фантастичним. В цей же час померла дружина Колумба, і він переїхав до Кастилії, до міста Палос, де звернувся до герцога Медінаселлі, який відразу погодився надати кілька суден за умови що Колумб дістане згоду королеви Ізабелли.

У травні 1486 року Колумб потрапив на аудієнцію до Ізабелли, яка створила спеціальну комісію для перевірки плану. У грудні 1486 року комісія відхилила цей план. Церковники заявили що неможливо пливти туди де закінчується білий світ і починається пекло. Науковці заявили що відстань вказана Колумбом нереальна, в багато разів применшена, і між іншим були праві. Влітку 1487 року Колумб одружився вдруге, а в наступному році нагадав про свої плани Жуану ІІ і несподівано отримав запрошення в Лісабон, але в цей час повернувся Бартоломео Діаш і король втратив інтерес до Колумба. Невдачею завершилась і його подорож по Європі. Франція, Англія та Генуя відхилили його плани. У 1490 році іспанська комісія знову відхилила його план як хибний, і лише 2 січня 1492 року королівська рада визнала план реальним і відхилила його. Причиною стали умови Колумба які він в свій час пропонував португальському королю.

Врятував ситуацію арагонський банкір Сантанхель, який слушно заявив що щоб отримати титули та звання Колумб має досягнути свого, а якщо досягне то винагорода буде невеликою.

У квітні 1492 року Колумб отримав дворянство і став іменуватися дон Кристобаль Колон і вирушив до Палоса. Але тут виникли проблеми. Ніхто з моряків не хотів вирушати в "Море Пітьми". Лише погроза королівської влади накласти на місто величезний штраф дозволила Колумбу вербувати добровольців в міській в`язниці. Вдалося й знайти кораблі, брати Пінсони надали свої кораблі "Нінья" та "Пінта", а Хуан де ла Коста свою каравелу "Санта-Марія", яка стала найбільшим кораблем експедиції водотоннажністю 130 тон.

Тривали складності з набором екіпажу. Навіть злочинці не дивлячись на величезну винагороду відмовлялися покидати в`язницю. З`явилися чутки що Колумб продав душу дияволу, пообіцявши затягти в безодню християнські душі. Нарешті вдалося набрати 87 чоловік.

2 серпня 1492 року моряки провели день в молитвах у монастирі. На ранок 3 серпня каравели вийшли в море. 6 вересня кораблі покинули Канарські острови і відправилися на захід. 17 вересня на кораблях відбувся бунт який ледве вдалося придушити. 9 жовтня Колумб був вимушений пообіцяти якщо за три дні вони нічого не знайдуть то вони повернуть назад. В ніч на 12 жовтня вахтовий матрос "Пінти" Родріго Тріана помітив землю. Було рівно дві години ночі. Відбулося найвизначніше відкриття в історії людства.

Література

1. Бейклесс Дж., Америка очима першовідкривачів – Москва: – "Політіздат", - 1969 – 328с.
2. Гарсіласо де Ла Вега, Історія держави інків – Москва: - "АСТ", - 2005 – 408с.
3. Кунін К. І., Магеллан – Москва: - "Політіздат", - 1958 – 402с.
4. Лієлайс А., Конкістадори – Київ: - "Україна", - 1996 – 367с.
5. Магідович І. П., Нариси по історії географічних відкриттів – Москва: - "Вєчє", - 2000 – 389с.
6. Моррісон С. Е., Христофор Колумб, мореплавець – Москва: - "Політіздат", - 1958 – 412с.
7. Пащук В. В., Викрадення континенту – Київ: – "Україна", - 1991 – 320с.

30.11.2011