• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Інтернаціоналізація

В сучасних умовах посилюються процеси інтернаціоналізації, тобто поглиблення економічних зв'язків у світовому господарстві. Зростає взаємозалежність економік окремих країн. На розвиток господарства світу дедалі більше впливають науково-технічний прогрес, діяльність міжнародних фінансових організацій, транснаціональних корпорацій (тобто великих концернів і трестів, діяльність яких виходить за межі окремих держав). Отже, посилюються процеси міжнародної інтеграції та кооперації.

Інтернаціоналізацію господарського життя можна простежити навіть на побутовому рівні. Так, сучасний житель економічно розвинутої країни здебільшого їздить на американському чи японському автомобілі, дивиться телевізор, зроблений у Японії, користується побутовими електроприладами, завезеними з Італії чи іншої країни Європи. А вранці п'є бразильську каву з французьким сиром чи німецькою шинкою.

Ті ж прояви інтернаціоналізації спостерігаються і в культурному та духовному житті. Сучасна людина може користуватися здобутками світової наукової думки, художньої літератури, мистецтва (кіно, музика, живопис тощо). Міжнародним став спорт: під час світових чи олімпійських змагань за спортсменів активно вболіває вся планета.

Найістотніші ознаки суверенної держави

Життя та історична доля кожної із суверенних держав, які є носіями міжнародних прав і обов'язків, залежить як від внутрішніх процесів економічного та політичного розвитку, так і від перебігу світових суспільно-історичних процесів. Держави виникають як політичні утворення, що уособлюють волю народів тих чи інших країн, неминуче вступають у політичні й економічні зв'язки з навколишнім світом, і отже, потребують наявності відповідного механізму реалізації цих зв'язків.

Суверенітет держави - політико-юридична властивість державної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні.

Відрізняють дві сторони державного суверенітету:

• внутрішню: виражає верховенство і повноту державної влади відносно до усіх інших організацій у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної території;
• зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими державами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні справи ззовні.

Внутрішній суверенітет називають ще законодавчим суверенітетом, оскільки він припускає право законодавчої влади видавати закони.

Загальновизнано, що суверенна держава може й зобов'язана захищати свої національні інтереси, використовуючи право на незалежне існування, володіння своєю територією, рівноправні відносини з іншими державами, право на оборону проти агресії тощо. Разом з тим, держава має добросовісно виконувати свої міжнародні обов'язки: не втручатися у внутрішні справи інших держав, поважати права людини, утримуватися від застосування сили і будь-якого виду агресії (військової, економічної, інформаційної та ін.).

Є певне коло найважливіших національних інтересів, які покликана захищати держава. Насамперед це збереження політичної незалежності, права вільно розпоряджатися ресурсами і можливостями своєї країни, самостійно і в інтересах власного народу вести свої міжнародні справи. Досвід історії вчить, що політична незалежність здобувалась часом дорогою ціною людських жертв у національно-визвольних війнах, а втрата її невідворотно мала трагічні наслідки для долі народу країни, аж до його зникнення з карти світу.

Дуже важливим для національних інтересів є збереження територіальної цілісності країни. За нормами міжнародного права суворо засуджується загарбання чужих земель або зазіхання на території іншої держави. Держава ж, проти якої вчинена агресія, дістає міжнародну підтримку і має право на оборону своєї території усіма наявними способами.

Система національної безпеки держави покликана забезпечити права людини і зокрема право її на власність (правова безпека), нормальні умови господарської діяльності громадян (економічна безпека), захист їх від стихійного лиха (екологічна безпека), охорону державних та воєнних таємниць (воєнно-політична безпека). Національні інтереси держави передбачають створення армії, незалежної грошово-валютної системи, митної служби, дипломатичної служби тощо.

Держава бере на себе основний тягар створення і забезпечення діяльності в ній стратегічно важливих господарських об'єктів: ключових підприємств енергетики, транспорту, зв'язку, систем управління тощо. Запорукою процвітання держави є розвиток освіти та наукових досліджень.

У царині зовнішньоекономічної діяльності держава сприяє інтеграції господарства своєї країни в світове господарство. Для цього залучаються існуючі або створюються нові канали доступу до стратегічно важливих видів сировини та ресурсів. Наприклад, для господарства України такими стратегічними ресурсами є нафта, газ, кольорові метали, ліс, бавовна, каучук, світова науково-технічна інформація тощо.

Докладаються зусилля щодо формування експортної бази в тих видах діяльності, продукція яких може виявитися конкурентоздатною на світових ринках. Для того, щоб забезпечити зовнішні умови реалізації національних інтересів, держави вступають у систему двосторонніх або багатосторонніх політичних і економічних міжнародних відносин.

Двосторонні відносини активізуються через підписання різноманітних міждержавних угод, а багатосторонні - через участь у роботі міжнародних організацій.

У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p. зазначені такі ознаки державного суверенітету України:

• верховенство (інакше: прерогатива влади) - відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: державна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який прояв усякої іншої суспільної влади;
• самостійність - можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права;
• повнота (інакше: універсальність) - поширення державної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни;
• неподільність влади держави в межах її території - одноособовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здійснення владних велінь по їх каналах;
• незалежність у зовнішніх відносинах - можливість самостійно приймати рішення ззовні країни за дотримання норм міжнародного права і поважання суверенітету інших країн;
• рівноправність у зовнішніх відносинах - наявність у міжнародних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн. До зазначених ознак суверенітету слід додати:
• невідчужуваність - неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, лише наявність закріпленої законом можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб'єктам федерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі).

У Конституції України проголошується: "Суверенітет України поширюється на всю її територію" (ст. 2).

Суверенітетом володіють будь-які держави незалежно від розміру їх території, кількості населення, форми правління і устрою. Суверенітет держави є основним принципом міжнародного права. Він знайшов своє вираження у Статуті ООН та інших міжнародних-правових документах.

Держава має суверенні права:

• право війни і миру;
• право видавати закони;
• право формувати державні органи;
• право визначати свою атрибутику (символіку та ін.);
• право встановлювати податки;
• право призначати своїх представників в інших державах і міжнародних організаціях;
• право вступати до міждержавних союзів та ін.

Проте держава не має права робити все, що вважає за необхідне, щодо інших держав. Проти таких дій застерігає міжнародне право. Державам, наприклад, забороняється застосовувати силу проти інших держав, за винятком самооборони або уповноваження з боку Ради Безпеки ООН. Іншим обмеженням свободи дій держави є юридичний обов'язок виконувати укладені нею договори.

Так, члени Європейського Союзу уклали між собою договір, відповідно до якого велика частина їх економічного життя підлягає керівництву з боку Союзу. Крім того, Європейський Союз має власну систему права і свій власний суд, який виходить із принципу, що у разі виникнення суперечностей між законами Союзу і законами держави-учасниці пріоритет належить законам Союзу. Попри ці обмеження, члени Європейського Союзу залишаються суверенними державами.

Слід відрізняти суверенітет держави від суверенітету народу і суверенітету нації.

Суверенітет народу (народ - громадяни всіх національностей, що мешкають на території даної країни) означає верховенство народу як джерела і носія влади, його право самому вирішувати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи брати участь у формуванні напрямку політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади.

Суверенітет народу, закріплений у конституції, - якісна характеристика демократії, демократичного режиму в державі. У ст. 5 Конституції України записано: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування".

Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету народу?

Суверенітет держави не обов'язково припускає суверенітет народу. Суверенітет держави може поєднуватися з відсутністю суверенітету народу, з наявністю тоталітарного режиму, деспотії. Як правило (але не завжди), відсутність зовнішнього суверенітету держави спричиняє втрату суверенітету народу як внутрішньої свободи його політичного стану. У демократичній державі джерелом і основою співробітництва усіх влад є установча влада народу. Тут суверенітет народу є джерелом державного суверенітету.

Суверенітет нації означає повновладдя нації, яке реалізується через її основні права. Основні права нації - гарантована законом міра свободи (можливості) нації, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства спроможна забезпечити її існування і розвиток. Міра свободи закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для всіх націй.

Основні права нації:

• право на існування і вільний розвиток, володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, включаючи спроможність реалізувати право на політичне самовизначення (державна самоорганізація - аж до створення самостійної держави);
• право на вільний розвиток національних потреб - економічних і соціальних;
• право на духовно-культурний розвиток, повага національної честі і гідності, розвиток національної мови, зви"чаїв, традицій;
• право розпоряджатися природними і матеріальними ресурсами на своїй території;
• право на мирне співіснування з іншими народами та націями;
• право на екологічну безпеку та ін.

Отже, суверенітет нації, її повновладдя означає володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, самостійно вирішувати питання, що стосуються розвитку національної свободи і національних потреб, право на повагу національної честі і гідності, розвиток культури, мови, звичаїв, традицій, створення національних установ. Повновладдя однієї нації неможливо без дотримання суверенітету інших націй і народностей, без поважного ставлення до їх національних потреб і прав.

Український народ політично самовизначився, створивши самостійну незалежну державу. Держава Україна сприяє консолідації і розвитку української нації, збереженню історичної пам'яті, традицій і культури, враховує етнічну, культурну, мовну і релігійну самобутність її корінних народів і національних меншин. Конституція України визначила українську мову державною мовою, наголосивши, що держава забезпечує всебічний розвиток як української мови у всіх сферах суспільного життя, так і вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин (ст. 10).

Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету нації в багатонаціональних державах?

У багатонаціональній державі її суверенітет не може бути суверенітетом однієї нації як етносоціальної спільноти. Він містить у собі обов'язки відносно інших націй, які є сучасниками "титульної" нації, існують паралельно з нею.

Державний суверенітет, здійснюваний багатонаціональною державою, має гарантувати суверенітет кожній із націй, що об'єдналися. Якщо нація здійснила своє право на політичне самовизначення шляхом об'єднання в союзну державу (федерацію), суверенітет кожної з націй, що об'єдналися, досягається шляхом забезпечення суверенних прав суб'єктів союзу, які поступилися частиною своїх прав багатонаціональній державі (наприклад, охороною спільних державних кордонів, здійсненням спільної фінансової, податкової і оборонної політики).

Головне полягає у тому, щоб нація, яка складає більшість у країні і дала назву державі, не використовувала свою перевагу для обмеження прав представників іншої нації. Протиправною і недопустимою є будь-яка національна дискримінація або прагнення однієї нації підкорити іншу.

Відповідно до Статуту ООН будь-яке державне утворення повинно поважати права нації на самовизначення і забезпечити гарантії даного права. Проте право на самовизначення не тотожне праву на державний суверенітет. Не можна ставити знак рівності між правом народів на самовизначення і правом на відокремлення, на входження до складу тієї чи іншої держави, а також вихід із складу держави.

Національний суверенітет не обов'язково припускає державний суверенітет. Самовизначення може мати форму культурної автономії, тобто розвиток національної мови, викладання рідною мовою, відновлення і розвиток власної культури, мистецтва тощо. Якщо всі народи, що входять до багатонаціональної держави, домагатимуться права створення самостійної держави (державного суверенітету), то світ буде утягнуто в хаос.

Державний, народний і національний суверенітети є взаємозалежними в демократичній державі.

Україна як суверенна демократична держава втілює в собі суверенітет держави, суверенітет нації та суверенітет народу. Реалізація в Україні права на політичне самовизначення, аж до відокремлення (вищий щабель національного суверенітету, що призводить до встановлення державного суверенітету), є об'єктивно закономірним процесом.

30.08.2011