• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

1. Кількісна чи якісна характеристика конкретного елемента економічної системи, взята у відповідному масштабі чи по визначеній шкалі, яка служить для виділення даного елемента у множині інших, називається параметром (показником). Параметр дозволяє привести у відповідність, співставити по визначеній ознаці (якості) всю сукупність елементів системи.

Усі економічні показники можна поділити на абсолютні (кількісні) і відносні (коефіцієнти співвідношення кількісних показників). Зокрема, до абсолютних слід віднести обсяг продукту (в натуральному чи грошовому виразі), а до відносних-ефективність (співвідношення результату і витрат) виробництва.

З точки зору розмірності, усі економічні параметри можуть поділятись на екстенсивні і інтенсивні, а також на рівні і потоки.

Екстенсивні параметри характеризують систему з кількісної сторони. До них відносять ряд трудових (кількість населення, кількість зайнятих тощо), фізичних (виплавка чавуну чи сталі, добування вугілля тощо), грошових (національне багатство, продукт, доход тощо) параметрів, екстенсивні величини завжди мають розмірність.

Інтенсивні параметри характеризують систему з якісної і структурної сторін. До них, насамперед, слід віднести частину трудових (рівень зайнятості, приріст населення, частка працівників сфери матеріального виробництва в загальному обсягу зайнятих тощо), фізичних (ресурсовіддача, урожайність, фондозабеспеченість, технічна будова капіталу тощо), умовних (частка експорту у виробленому продукті тощо), грошових (норма нагромадження, вартісна будова капіталу, фондомісткість тощо) параметрів, а також різні їх комбінації (випуск продукту на душу населення, ефективність виробництва тощо). Інтенсивні величини можуть мати розмірність або бути безрозмірними.

Рівень - це економічний параметр, що виступає як нагромаджувач системи, він акумулює вхідні і вихідні потоки.

Рівень повністю описує непорушний (статичний) стан системи і вимірюється екстенсивними економічними параметрами (рівень макроекономіки чи мікроекономіки тощо). Потік - економічний параметр, що вимірюється лише в динаміці, тобто є функцією часу.

Потоки залежать від інших потоків, частинами яких вони є, і від рівнів системи;вимірюється екстенсивними і інтенсивними параметрами, які змінюють свою величину у часі (потоки ресурсів, продукту і доходів).

Загальна характеристика економічних параметрів повинна бути доповненою описанням методів одержання інформації для кількісної оцінки економічних показників. Будь-яка інформація, втілена в показниках (параметрах) економічної системи, добувається трьома основними способами: спостереження за поведінкою системи експерименту чи експертної діяльності.

Найважливіший метод одержання соціально-економічної Інформації - спостереження, яке здійснюється шляхом народногосподарського обліку. Під цим розуміється система організованого і систематичного виміру соціально-економічних процесів в усіх ланках економіки. Це єдина система, яка охоплює три взаємозалежних види народногосподарського обліку: оперативний, бухгалтерський і статистичний.

Народногосподарський облік як основний вид одержання соціально-економічної інформації доповнюється проведенням експериментів.

Економічний експеримент передбачає активне втручання в хід процесу, який досліджується і який характеризує розвиток економіки в цілому або його окремих ланок в реальних або штучно створених умовах. Його метою є перевірка гіпотез і побудова теорії явища, яке вивчається. В ході експерименту це явище ретельно спостерігається і вимірюється. Суть експерименту полягає в дослідженні поведінки того чи іншого об'єкту чи процесу під дією різних факторів, що вводяться в ході експерименту.

Розрізняють економічні експерименти реальні (проводяться на окремих підприємствах чи в галузях), модельні (проводяться на моделі) і людино-модельні (ділові ігри). Два останніх дозволяють як завгодно змінювати умови експерименту, проводити їх як на мікро-, так і на макрорівні.

Для одержання соціально-економічної інформації застосовують і метод експертних оцінок, який полягає у логічних викладках спеціалістів. Характерні риси цього методу: оцінка об'єкту дослідження дається групами висококласних професіоналів-експертів і ґрунтується перш за все на їх знаннях, досвіді і інтуїції.

В економічній науці існує проблема оцінки основних показників економічної системи, насамперед, сукупного продукту та його елементів. Вона виникає з існування двох концепцій визначення продукту-звужувальної і розширювальної.

Згідно звужувальної концепції, яка характерна для марксистського підходу, праця є продуктивною лише тоді, коли створює матеріальні блага і послуги, а вся інша праця-непродуктивна. У відповідності з цими поглядами, суспільний продукт створюється виключно в сфері, де виробляються матеріальні блага і послуги (яку називають виробничою сферою), і не створюється у сфері нематеріальних благ і послуг (невиробнича сфера).

За розширювальною концепцією в результат суспільного виробництва зараховуються не лише матеріальні, а й нематеріальні блага і послуги. При цьому продуктивною вважається будь-яка праця, що створила те чи інше (матеріальне чи нематеріальне) благо і принесла доход.

За цими уявленнями, все суспільне виробництво поділяється на дві сфери-матеріального (де створюються матеріальні блага) і нематеріального (де створюються соціально-культурні цінності, тобто нематеріальні блага) виробництва. Продуктивною є праця в обох сферах.

Звужувальна концепція створила свою систему макроекономічних показників-систему балансу народного господарства, а розширювальна концепція, яка характерна для західної (немарксистської) економічної науки, свою систему національного рахівництва. Кожна із них побудована на відповідних принципах.

2. Система народногосподарського балансу (СНБ) довгий час була основою результатів суспільного виробництва в колишніх соціалістичних країнах, а отже, і в Україні. Ще й сьогодні національна статистика продовжує використовувати основні її принципи, хоча поступово відбувається перехід до показників системи національних рахунків (СНР).

До основних принципів СНБ відносять:

• продуктивною вважається лише праця у виробничій сфері, тому враховуються лише матеріальні блага і послуги;
• продукт оцінюється як в натурально-речовому, так і у вартісному виразі;
• суспільний продукт розраховується з так званим повторним рахунком;
• результати суспільного виробництва зводяться в систему галузевих і міжгалузевих балансів.

Суспільне виробництво поділяється на два підрозділи: перший, що включає усі підприємства і галузі, які виробляють засоби виробництва і послуги виробничого характеру, і другий, що включає усі підприємства і галузі, на яких створюються предмети особистого споживання і надаються послуги особистого плану.

Загальна сума усіх корисних благ, створених як у першому, так і у другому підрозділах суспільного виробництва протягом певного проміжку часу (як правило, за рік), утворює валовий суспільний продукт (ВСП), який має як натурально-речовий, так і вартісний вираз.

Виходячи із функціонального призначення різних частин ВСП, за натурально-речовою формою його структуру можна відобразити таким чином: ВСП=ФЗ+ФС+ФН, де ФЗ-фонд заміщення, ФС-фонд споживання, ФН-фонд нагромадження.

Фонд заміщення-частини ВСП, яка використовується для заміни тих засобів праці, що протягом даного року вибули з процесу виробництва внаслідок фізичного чи морального зношування, тобто амортизувались, і повної заміни предметів праці, які споживаються одразу протягом одного виробничого циклу. Природно, що фонд заміщення повністю складається із засобів виробництва (засобів праці і предметів праці).

Фонд споживання - та частина ВСП, що протягом даного року використовується виключно на особисте споживання. Зрозуміло, що до його складу входять лише предмети особистого споживання і особисті послуги.

Нарешті, фонд нагромадження, який використовується для розширення масштабів суспільного виробництва шляхом залучення додаткових виробничих факторів (ресурсів), за своєю натуральною формою складається з додаткових засобів виробництва (матеріально-речовий фактор) і додаткових предметів особистого споживання (призначені для відтворення особистого фактору виробництва-додаткової робочої сили).

За вартісною формою (у грошовому виразі) ВСП у СНБ має таку структуру: ВСП=С+ (V+m), де С-стара вартість, (V+m) -нова вартість, V-необхідний продукт, m-додатковий продукт.

Стара вартість складає ту частину вартості ВСП, яка протягом даного року переноситься із засобів виробництва (амортизація засобів праці і повна вартість предметів праці) на створений продукт. Ця частина вартості ВСП створена минулою (старою) працею у попередні періоди (вона втілена у засобах виробництва, що використовуються у процесі виробництва в даному році), тому й називається старою.

Нова вартість складає ту частину вартості ВСП, що створюється заново живою працею учасників виробництва і додається до старої вартості. Стара і нова вартість, втілені у продукті, складають його повну вартість.

Уся нова вартість в СНБ утворює чистий продукт суспільства, який є результатом (ефектом) живої праці у даному році.

Як видно з формули вартісної будови ВСП, чистий продукт Суспільства (сума нової вартості в масштабах всієї економіки) поділяється на необхідний продукт і додатковий продукт.

Необхідний продукт складає ту частину чистого продукту суспільства, яка використовується для нормального відтворення робочої сили, тобто підтримання працездатності людини, включаючи, звісно, і продукт для підтримування життєдіяльності членів сімей працівників, підготовки нового покоління робочої сили.

Додатковий продукт - це частина чистого продукту, що створюється понад необхідний продукт. Додатковий продукт використовується на нагромадження (розширення виробництва), споживання осіб, не зайнятих в суспільному виробництві (окрім членів сімей його учасників), державні витрати на оборону, управління, соціальну допомогу та інше.

Чим більший додатковий продукт, тим більші можливості суспільства в нарощуванні обсягів виробництва, підвищенні добробуту населення.

Співвідношення додаткового і необхідного продукту називають нормою додаткового продукту. Вона розраховується таким чином: Норма Додатковий продукт (m). Необхідний продукт (V). Обсяг необхідного продукту характеризує добробут населення, а додаткового продукту-можливості країни у розширенні обсягів виробленого суспільного продукту, оборонної і науково-технічної могутності, соціального захисту населення. Додатковий продукт є фундаментом зростання народного добробуту у майбутньому. Тому без додаткового продукту не може існувати жодне суспільство.

Важливим показником, який характеризує ефект суспільного виробництва, є кінцевий продукт суспільства-останній показник СНБ.

Кінцевий продукт суспільства у вартісній формі є грошовим виразом сукупної праці-як минулої (старої), так і нової-на усіх стадіях виробництва без врахування вартості проміжного продукту і вартості незавершеного виробництва. Тобто мова йде про вартість прдукту, призначеного для кінцевого споживання.

Отже, СНБ-така система макроекономічного обліку, яка відповідає звужувальній концепції трактування суспільного продукту.

3. Система національного рахівництва (СНР), або система національних рахунків, як її ще називають, широко використовується в економічній статистиці країн ринкової економіки, а також ООН.

В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу (кругообіг ресурсів, продукту і доходів), яка побудована на таких принципах:

• продуктивною є будь-яка праця, що приносить доход, тому у сферу обліку включається і сфера нематеріального виробництва (яка в СНБ називається невиробничою);
• грошові витрати і доходи в суспільстві еквівалентні, тобто доходи дорівнюють витратам;
• виробництво, розподіл, обмін і споживання продукту і доходів розглядаються як взаємопов'язані сторони єдиного процесу відтворення.

СНР-це, насамперед, система макроекономічних показників (параметрів). До таких відносять вартісні показники, які характеризують річний потік суспільного продукту і нагромаджений обсяг національного багатства, а також кількість населення і обсяг трудових ресурсів. Всі вказані показники взаємо-переплетені і утворюють єдину систему.

Основою визначення сукупності показників, які характеризують суспільний продукт, є валовий продукт фірм. Його вартість складається із вартості спожитих засобів виробництва і вартості необхідного і додаткового продукту. До вартості спожитих засобів виробництва входять вартість використаних предметів праці (поточні матеріальні витрати) і амортизація.

Оскільки перша вказана частина вартості не є результатом засобів праці діяльності даної фірми, а включає витрати на закупівлі сировини, матеріалів, палива, енергії і на одержання послуг виробничого характеру, вона може виключатись із вартості валового продукту. Результатом цього стає те, що в добавлену (додану) вартість, яка в СНР є грошовим результатом діяльності підприємства, включається амортизація та вартість необхідного і додаткового продукту: Додана вартість = А + V + m.

При обчисленні обсягу суспільного продукту враховується лише додана вартість. Сума річної добавленої вартості усіх фірм країни утворює валовий внутрішній продукт (ВВП). Будучи виробленим на усій території країни, він включає в себе споживання і інвестиції.

Споживання складається із особистого споживання, яке здійснюється в домашніх господарствах, і суспільного споживання, яке реалізується в установах сфери нематеріального виробництва. До складу споживання включають усі купівлі, суб'єктами яких виступають домашні господарства за відрахуванням витрат на придбання основного капіталу.

Інвестиції представлені лише тими благами у складі ВВП, які не спожиті протягом року, а утворюють запас, збільшуючи тим самим національне багатство. Вони включають:

• інвестиції на заміщення зношених частин основного капіталу;
• інвестиції на приріст (нагромадження) основного капіталу;
• зміну запасів і ресурсів.

Суб'єктами інвестицій є держава і фірми (в будинки і споруди виробничого призначення, в машини і обладнання), домашні господарства (в житло).

Валовий внутрішній продукт слід відрізняти від валового національного продукту (ВНП), який використовується на території країни. Яка між ними різниця? Частина продукту, виробленого в країні, як відомо, вивозиться за кордон (експорт), водночас із-за кордону ввозиться певний обсяг продукту (імпорт). Різниця між ВВП і чистим експортом дорівнює валовому національному продукту.

Отже, ВВП-продукт, вироблений в країні, а ВНП-продукт, використаний в межах даної країни. ВВП і ВНП передусім вимірюють вартість вироблених товарів та послуг, за винятком тієї її частини, яка витрачається у процесі виробництва. Тому вони виступають як вартість кінцевих товарів і послуг і як сума доданої вартості в усіх галузях економіки.

ВНП також включає доходи громадян, що проживають за кордоном, і прибуток, отриманий в інших країнах транснаціональними корпораціями, але не включає прибуток іноземних інвесторів, що функціонують в даній країні. Цей показник рахується основним показником економічної активності, хоча в деяких країнах, що розвиваються із-за труднощів підрахунку ВНП використовується для виміру економічної активності показник ВВП.

Номінальний ВНП – це ВНП, виміряний в цінах того ж періоду, за який визначається тобто в поточних цінах. В США біля половини приросту номінального ВНП приходиться на ріст цін чи інфляцію. (Інфляція визначається як ріст цін по відношенню до існуючого рівня цін в економіці. Вона розраховується як процентний ріст до попереднього періоду.) Реальний ВНП вимірюється вартістю виробленої продукції за різні роки з використанням цін спільного базового року. Реальний ВНП виміряє реальний ріст, тобто ріст, який не враховує ефект інфляції.

Потенційний ВНП вимірюється рівнем, на якому б знаходився реальний ВНП, якщо б усі ресурси повністю використовувалися. Це не означає, що ресурси праці і капіталу використовуються повністю тобто на 100%. Це не можливо, безробіття від 2 до 5,5% природне, так як робочі по своєму бажанні міняють місце праці, а також із-за тимчасової втрати роботи. (Велике розкидання цієї норми безробіття в умовах повної зайнятості, відображає рівень ефективності в різних країнах, на яку впливає ефективність системи перерозподілу робочої сили.) За "повне використання" основного капіталу зазвичай приймається коефіцієнт загрузки виробничих потужностей 85-90%.

Недооториманий ВНП (розрив ВНП) представляє собою різницю між дійсним і потенціальним об’ємом виробництва. Він вимірюється як різниця між поточним виробництвом і рівнем виробництва, який міг би бути при повному використанні наявних ресурсів. Якщо випадково розрив буде позитивним, то це буде означати зверх-використання праці (наприклад, при значному розповсюдженні наднормової праці) або дуже високий рівень використання виробничих потужностей. Поняття потенціального виробництва, а також розрив ВНП важливі, оскільки вони окреслюють ті загальні цілі, які політики повинні висувати, розробляючи програми розвитку економіки. З допомогою цих понять вимірюються загальні втрати в економіці.

Значні відмінності є між показниками "продукт" і "доход". ВВП і ВНП обчислюються у цінах виробництва. Однак в реальному житті ми маємо справу з цінами споживання, які відхиляються від перших під тиском непрямих податків і державних субсидій. Доходи визначаються саме в цінах споживання. Тому корекція валового внутрішнього продукту на величину непрямих податків (віднімаються) і державних субсидій (додаються) утворює валовий внутрішній доход, а корекція валового національного продукту-утворює валовий національний доход, або доход нації. Проведена між поняттями "продукт" і "доход "відмінність висвічує таку обставину: "продукт" відображає рівень економічної активності (діяльності), а "доход" - рівень добробуту народу (нації).

Чисті інвестиції - це різниця між валовими інвестиціями і амортизацією. Валові приватні внутрішні інвестиції включають виробництво всіх інвестиційних товарів призначених для заміщення машин, верстатів, обладнання і споруд, які спожиті в процесі виробництва в поточному році плюс будь-які чисті прибавки до об’єму капіталу в економіці.

По суті, валові інвестиції включають як суму відшкодування, так і приросту інвестицій. (Поняття "капітал", або "інвестиційні ресурси", як стверджують відомі американські економісти Макконеллі Брю, включає всі вироблені засоби виробництва (всі види інструментів машини, обладнання, складські приміщення, транспортні засоби і мережа збуту), які використовуються у виробництві товарів і послуг та в доставці до кінцевого споживання. Виробництво і накопичення засобів виробництва називається інвестуванням. "Інвестиційні витрати" включають в основному три компоненти:

• всі кінцеві закупки машин, обладнання і верстатів підприємцями;
• все будівництво;
• зміна запасів.

Зміни в запасах відносяться до інвестицій, тому, що збільшення запасів є в дійсності "продуктом", який не споживається, а це і є інвестицією.

Звідси з'являються нові модифікації суспільного продукту:

• чистий внутрішній продукт (ВВП мінус амортизація);
• чистий національний продукт (ВНП мінус амортизація);
• чистий внутрішній доход (валовий внутрішній доход мінус амортизація);
• чистий національний доход (валовий національний доход мінус амортизація).

Отже, головними макроекономічними показниками, які характеризують абсолютний результат (ефект) суспільного виробництва, є такі:

• валовий внутрішній продукт (ВВП);
• валовий національний продукт (ВНП);
• чистий внутрішній продукт;
• чистий національний продукт (ЧНП);
• валовий внутрішній доход;
• валовий національний доход;
• чистий внутрішній доход;
• чистий національний доход.

Усі показники внутрішнього продукту чи доходу характеризують виробництво, а всі національні показники - споживання.

Як правило, в економічній літературі виділяють такі основні макроекономічні параметри: ВВП (валовий внутрішній продукт), ВНП (валовий національний продукт), ЧНП (чистий національний продукт) і національний доход (чистий національний доход). Але це ще не кінцеві показники національних рахунків. Визначають ще два - так званий особистий доход і доход після сплати податків.

Особистий доход (сукупні доходи домашніх господарств) утворюються після того, як з чистого національного доходу (суми необхідного і додаткового продукту суспільства мінус непрямі податки) відрахують податки (внески) на соціальне страхування, податки на прибуток фірм (які, таким чином, не попадають в домашні господарства) і додають так звані трансфертні доходи (платежі). Якщо національний доход - це доход зароблений, то особистий доход домашніх господарств - це доход одержаний.

Нарешті, якщо з особистого доходу домашніх господарств відрахувати всі прямі індивідуальні податки, то утвориться кінцевий показник СНР - доход після сплати податків, що знаходиться в повному розпорядженні домашніх господарств.

Загальні принципи виміру національного продукту досить прості. Перший із них полягає у тому, що національний продукт обчислюється без повторного рахунку.

Вимір національного продукту здійснюється, виходячи із економічного кругообігу (потоків ресурсів, продукту і доходів), на основі "потоку товарів", з одного боку, і "потоку доходів" - з іншого.

Вимірювання ЧНП за методом "потоку товарів" здійснюється через підрахунок усіх грошових коштів, витрачених населенням у сфері кінцевого споживання. Тому легко обчислити ЧНП, або, як його називає П. Самуельсон, "національний доход, вимірюваний у ринкових цінах", який визначається як загальна грошова вартість усього потоку кінцевих товарів (додана вартість), споживаних суспільством.

При обох методах обчислення ЧНП результат повинен співпадати. Подібною методикою користуються бухгалтери при складанні балансу, коли потрібен точний збіг сум активів і пасивів. Така ж "подвійна бухгалтерія" потрібна при вимірюванні національного продукту.

Вимірювання ВНП теж здійснюється двома шляхами - за витратами і за доходами. При цьому виходять з того, що усі грошові витрати в суспільстві повністю дорівнюють усім грошовим доходам.

Споживчі витрати населення - це сума усіх витрат домашніх господарств за рік. Вони включають витрати на предмети споживання (автомобілі, холодильники, телевізори, одяг, хліб, пиво, сигарети, зубну пасту і багато іншого) і послуги.

Інвестиційні витрати - це виробничі витрати: на закупівлю засобів виробництва (машин і обладнання), будівництво, створення виробничих запасів сировини і матеріалів. Державні закупівлі включають витрати держави на кінцеву продукцію підприємств (скажімо, зброю і боєприпаси, космічні апарати тощо) і на виробничі ресурси (зокрема, сировини, робочої сили, енергії, засобів виробництва тощо). Чистий експорт відображає перелив частини суспільного продукту за кордон (чи з-за кордону, якщо імпорт більший за експорт).

Серед доходів слід виділити вартість спожитого капіталу (амортизацію) за рік, заробітну плату - доход на працю, прибуток - доход на капітал у виробничій формі (сюди ж відносять і дивіденд - доход на фіктивний капітал), процент - доход на грошовий капітал, ренту - доход від землі.

Слід підкреслити, що до національного продукту не включають доходи чи витрати від перепродажу товарів (зокрема, угоди по продажу товарів, що уже були у вжитку, а також результати чистого фінансових угод (трансфертні виплати, угоди з цінними паперами).

Існує ще один спосіб виміру національного продукту, так званий виробничий. Суть його уже відома: щоб обчислити, наприклад, обсяг ВНП, слід знайти річну суму амортизації, вартості необхідного і додаткового продукту;без врахування суми амортизації можна знайти обсяг ЧНП.

Вирішальне значення для суспільного відтворення - нагромадження і споживання, рівня добробуту народу, економічної могутності країни має національний доход, або доход нації.

Його слід розглядати як складову частину всього національного продукту за відрахуванням амортизації. Він втілює у собі річну суму доходів домашніх господарств. Можна вважати ідентичними показники національного доходу і чистого національного продукту, адже вони відрізняються лише на величину непрямих податків.

На стадії виробництва національний доход можна уявити як суму вартості необхідного і додаткового продукту суспільства: НД = V + m, На стадії первинного розподілу необхідний продукт трансформує в заробітну плату, а додатковий продукт - в прибуток, дивіденд (доход на акції), процент і ренту.

Перерозподіл первинних доходів здійснюється через систему оподаткування і державний бюджет, систему ціноутворення, інфляційний випуск грошей в обіг, внески до різноманітних фондів і організацій. Первинні доходи частково трансформуються через виплати із фондів соціального споживання, пенсії і стипендії, проценти по вкладах, виграші в лотерею, по позиції тощо.

Національний доход призначений для поточного споживання нселення і нагромадження, яке потрібне для розширеного відтворення суспільного виробництва і майбутнього зростання обсягу продукту суспільства. Тобто, частина національного доходу систематично використовується для нарощування виробничих ресурсів і удосконалення виробництва. Тому на стадії споживання доход нації розподіляється таким чином: НД = ФС + ФН, де ФС - фонд споживання, який у формі особистих доходів надходить в домашні господарства власникам виробничих ресурсів, а також непрацездатним; ФН - фонд нагромадження, який у формі інвестицій використовується для розширення виробництва та соціальної інфраструктури.

Доход нації (чистий національний доход), використаний на соживання і нагромадження, не тотожний з показником чистого внутрішнього доходу (виробленого доходу). Чистий (використаний національний доход зменшується на суму витрат на всіх стадіях руху суспільного продукту. Він також може зростати чи зменшуватись в залежності від сальдо зовнішньоекономічної діяльності.

Дослідження динаміки національного доходу дозволяє знайти ряд закономірностей розвитку, що мають макроекономічне значення. Зокрема, аналіз доходів і витрат сім'ї, на рівні якої відбувається споживання національного доходу, дозволив сформулювати так званий закон Енгеля, який виявив ще в середині минулого століття німецький економіст Е. Енгель.

Усі витрати сім'ї Енгель розділив на три групи:

• витрати на харчування;
• витрати на промислові товари;
• витрати на соціально-культурні потреби.

Суть закону полягає у тому, що із зростанням доходів сім'ї, викликаного збільшенням всього доходу нації, частка витрат на харчування зменшується, на одяг, житло і комунальні послуги залишається незмінною, а частка витрат на соціально-культурні потреби зростає.

Одна із причин, яка зумовлює існування системи перерозподілу національного доходу, є прагненням суспільства до подолання суттєвої нерівності в доходах, притаманної усім країнам, навіть з найвищими показниками рівня добробуту. Аналіз стану цієї нерівності проводиться із застосуванням методу Лоренца.

Причому по осі абсцис зліва - найбідніші, а справа - найбагатші сім'ї; 12 В по осі ординат внизу - доход найбідніших, уверху - найбагатших сімей. 0 40 75 100 х Крива Лоренца Абсолютна рівність розподілу національного доходу представлена бісектрисою (за цією ситуацією усі отримують рівний доход, абсолютна нерівність показана лініями, що обмежують графік внизу (вісь абсцис) і справа (у цій ситуації мізерна кількість сімей одержують 100% доходу).

Крива Лоренца, яка показує фактичний розподіл доходів, будується за реальними даними. Область між неї і лінією абсолютної рівності вказує на нерівність у розподілі.

Чим вона буде більшою, тим більшою буде ця нерівність.

Реальне суспільство не характеризується ні абсолютною рівністю, ні абсолютною нерівністю. Але, чим більше вигнута крива Лоренца, тим більша ця нерівність. Наближення кривої до лінії абсолютної рівності убиває стимули до продуктивної праці, а надмірна її вигнутість може викликати соціальну напругу у суспільстві. Значна диференціація у розподілі доходів може привести до різких політичних потрясінь і вкрай небажаних для країни наслідків.

Площина між діагональною лінією і кривою Лоренца відома під назвою "площа нерівності". Абсолютна нерівність представляється горизонтальною і вертикальною осями в правій нижній частині графіка – це відповідає ситуації, коли одна людина отримує весь дохід, наприклад, в країні з населенням 100 чоловік, перші 99 не отримують доходів взагалі, а 100-а людина отримує весь дохід.

Коефіцієнт Гіні, або коефіцієнт концентрації Гіні, який визначається із кривої Лоренца, представляє собою, число, яке являється мірою нерівності в розподілі доходів. Це відношення рівне площі А, поділеній на суму А+В – це область між кривою Лоренца і периметром квадрата.

Коефіцієнт Гіні варіюється від 0 до 1, при цьому 0 відповідає абсолютній рівності, оскільки в цьому випадку відсутня зона нерівності, а 1 означає абсолютну нерівність; чим більший коефіцієнт, тим більша нерівність. Коли цей коефіцієнт перевищує 0,45, розподіл доходів рухається дуже нерівномірним, а коли він нижче 0,30, то вважається, що в даній країні відносно рівномірний розподіл доходів. Недоліком цього коефіцієнта є те, що він не відображає різниці в долях доходів різних груп, як це видно із кривої Лоренца, другими словами, різні криві Лоренца можуть давати одне і те ж значення коефіцієнта Гіні. По одному числу неможливо судити про те, торкається ця нерівність в розподілі багатих прошарків населення, бідних чи всіх груп відразу.

Коефіцієнти Гіні в колишніх соціалістичних країнах були одними із самих низьких в світі, і нижче, ніж в країнах з ринковою економікою, за виключенням скандинавських країн. Найбільш високий рівень нерівності доходів притаманний країнам, що розвиваються, особлива в Латинській Америці, де мала група людей володіє високим процентом доходу.

Існує думка, що межа натягу "лука Лоренца" наступає у момент, коли найбідніші 40% населення починають усі разом отримувати менше 13% загальної суми доходів (саме така ситуація відображена на рисунку). Тому держава повинна регулювати натяг "лука Лоренца" через оподаткування найбагатших і виплати найбіднішим. Але певна нерівність все ж повинна зберігатись, зрівняльний розподіл суперечить ринковим принципам, історичний досвід показав його безперспективність і навіть шкідливість для суспільства.

Національне багатство - це сукупність матеріальних благ і духовних цінностей, нагромаджених суспільством за всю його історію. Масштаби, структура і якісний рівень національного багатства визначають економічну могутність країни, потенціал її наступного соціально-економічного розвитку.

Основні положення і висновки.

1. Кількісна чи якісна характеристика елементів економічної системи називається її параметром (показником). Усі параметри поділяються на екстенсивні (характеризують систему з кількісного боку) і інтенсивні (показують її з якісної і структурної сторін), на рівні і потоки.

2. Для характеристики макроекономічних параметрів застосовують економічну інформацію, до методів одержання якої відносять оперативний, бухгалтерський і статистичний облік, економічний експеримент і метод експертних оцінок.

3. Існують два підходи до виміру макроекономічних параметрів звужувальний і розширювальний.

4. Звужувальний підхід утворює свою систему народногосподарського балансу, в якій параметри суспільного виробництва оцінюються з боку натурально-речового змісту (засоби виробництва і предмети споживання, що утворюють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження) і вартісної форми (стара і нова вартість, чистий продукт, необхідний і додатковий продукт).

5. На ґрунті розширювальної концепції виникає інша система народногосподарського обліку - система національних рахунків. Повний набір її показників, що характеризують результати виробництва, включає валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, чистий внутрішній продукт, чистий національний продукт, валовий внутрішній доход, валовий національний доход, чистий внутрішній доход, чистий національний доход.

6. Основою економічного розвитку суспільства є доход нації (чистий національний доход), який використовується на споживання і нагромадження.

7. Національне багатство включає національне майно (основний виробничий і основний невиробничий капітал, матеріальний оборотний капітал, резерви засобів виробництва і предметів споживання, особисте майно населення), а також природні ресурси, залучені в господарський оборот.

8. Відносним результатом суспільного виробництва є його ефективність (співставлення абсолютного результату виробництва продукту з витратами виробничих ресурсів), її основні показники - продуктивність праці, фондовіддача, матеріаловіддача, з одного боку, і трудомісткість, фондомісткість і матеріаломісткість продукту - з іншого.

9. Розрахунок ВНП за витратами: GNP = C + Ig + G + NE GNP – валовий національний продукт, С – споживчі витрати, Ig - валовіприватні інвестиції, G - державні витрати, NE - чистий експорт. Чистий експорт: NE = E – Z NE – чистий експорт, E – експорт, Z – імпорт. Чистий експорт може бути від ємною величиною. Обчислення ВНП за доходами: GNP = W + R + i + p + A + Tн W - заробітна плата, R – рента, і – процент, р – прибуток, А – амортизація, Тн - непрямі податки.

Валовий внутрішній продукт (ВВП): GIP = GNP – NE GIP – валовий внутрішній продукт GNP – валовий національний продукт NE - чистий експорт. Чистий національний продукт: NNP = GNP – A NNP – чистий національний продукт, GNP – валовий національний продукт, A – амортизація.

Національний доход: NJ = NNP – Tн NJ - національний доход, NNP – чистий національний продукт, Tн - непрямі податки, NJ= W + R + i + p NJ - національний доход, W - заробітна плата, R – рента, i – процент, p – прибуток. Особистий доход: PJ = NJ - - - + Доход кінцевого використання: DJ = PJ - Tінд DJ - доход кінцевого використання PJ - особистий доход Tінд - індивідуальні податки.

27.07.2011