• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

В усіх економічних системах минулого і сучасності основною продуктивною силою була і залишається людина. Проте на попередніх етапах розвитку цивілізації розвивалися здебільшого окремі сторони людини - працівника, то в наш час уперше за всю історію розвитку людства створюються умови для реалізації справжньої природи людини – бути основною метою розвитку суспільства, розвивати свої здібності.

Ця мета реалізується внаслідок інтенсивної дії закону зростання потреб, органічного поєднання в кожному індивідуумі людини - працівника і людину-власника (що формує людину економічно). На цій основі створюються можливості розвивати інші сутнісні сили людини - соціальні, політичні, духовні, національні, тощо.

Двома найважливішими сторонами людини є біологічна і соціальна. Внаслідок цього людину називають біосоціальною істотою.

Біологічна сторона людини означає її належність до природи у цьому разі вона є природною істотою, наділеною природними силами. Тому й праця з фізіологічного погляду є виконанням певних функцій людського організму, кожна з яких – це затрати мозку, нервів, м’язів і т. д. Тому для відтворення людини необхідно оберігати й підтримувати індивіда як біологічну істоту, задовольняти його потреби. У процесі праці, зростання її корисності та продуктивності на планеті відбувається збільшення енергії.

Соціальна сутність людини означає причетність її до суспільних відносин, розкриття цієї сутності в таких підсистемах цих відносин, як техніко-економічні, відносини економічної власності, соціальні, правові, політичні, національні, культурні, ідеологічні. Соціальна сутність людини збагачується коли вона бере участь в економічній, правовій, політичній та інших видах діяльності.

Біологічній і соціальній сторонам людини відповідають певні види діяльності й типи власності. Кожен працюючий має певну професію, використовує специфічні засоби виробництва, ставить перед собою певну мету, тобто праця людини є індивідуальною. Водночас переважна більшість людей працює в трудових колективах, де результати діяльності окремого індивідуума залежить від праці членів трудового колективу.

Діяльність окремого індивідуума залежить також від ефективності праці інших трудових колективів, від вмілого керівництва на галузевому і міжгалузевого рівнях, від своєчасного отримання кредитів, величини сплачуваних підприємством податків і т. д. У праці в одному трудовому колективі та взаємопов’язаній праці багатьох колективів формуються відповідно колективний та суспільний характер праці.

Названим сторонам людини і видам діяльності відповідають певні форми економічної власності. Так біологічній природі людини, її індивідуальній діяльності найбільшою мірою відповідає особиста (приватна) власність, а соціальній природі людини, колективному і суспільному характеру праці – колективну й суспільну форми власності.

Суспільна власність, необхідна для розвитку фундаментальних наук, досліджень, освіти і т. д.

Потреби – мотив людини, що спонукає її до діяльності. Визначними з поміж них є економічні потреби. Людина повинна задовольнити насамперед такі найелементарніші потреби (в їжі, одязі, житлі), на цій основі можуть бути задоволені культурні, духовні та ін. Потреби зароджуються у формі об’єктивної мети, конкретної цілі людини.

Економічні потреби – це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту та добробуту членів своєї сім’ї.

Економічні потреби тісно пов’язані з виробництвом, обміном, споживанням. Необхідність задоволення економічних потреб спонукає виробництво створювати необхідні життєві блага. У свою чергу, виробництво, створюючи нові товари і послуги, стимулює розвиток потреб людини. Задоволення економічних потреб здійснюється в процесі споживання.

За ступенем задоволення розрізняють:

• а) абсолютні економічні потреби – це максимально можливий обсяг виробництва матеріальних благ і послуг за найбільш сприятливих умов, які могли б бути спожиті суспільством.
• б) дійсні економічні потреби – це ті, які задовольняються при оптимальних розмірах виробництвах, у даному разі при значному недовантажені виробничих потужностей та армії безробітних.
• в) фактичні економічні потреби – виступають у формі задоволеного платоспроможного попиту. Вони визначаються співвідношеннями цін на предмети споживання і грошових доходів населення.

Розрізняють також:

• фізіологічні потреби - основні потреби у товарах і послугах, без яких неможливе існування людини;
• соціальні потреби – потреби у здобутті освіти, медичних послуг, соціальному страхуванні, вихованні дітей;
• духовні потреби – потреби людини у відвідуванні кіно, театру, розвитку особистості. Розвиток та задоволення потреб у кінцевому підсумку залежить від ступеня зрілості економічної системи.

Економічні потреби можна згрупувати навколо потреб:

• а) людини-працівника – народжуються у виробництві і пов’язані з процесом праці, з можливістю працювати тобто потреби у якісному вдосконаленні умов праці (санітарно-гігієнічні умови, фізичні небезпеки і т. д.).
• б) людини-власника – це потреби в отриманні гідної для сучасного суспільства величини зарплати, у привласненні частини прибутку через механізм володіння акціями підприємства і т. д., а також у володінні товарами тривалого користування.

Економічні інтереси – це усвідомленні економічні потреби окремих людей, соціальних верств, груп та класів. Економічні інтереси - знаходять свій вияв у поставлених цілях, конкретних завданнях та діях щодо їх досягнення.

Економічні інтереси більшості сучасних працівників спрямовані на отримання предметів споживання та послуг, а інтереси власників засобів виробництва – на збільшення різних видів власності (папери, метал, майно). Тому засобом реалізації економічних інтересів працівників є отримання заробітної плати, а власників засобів виробництва - привласнення прибутків.

Література

1. Основи економічної теорії: Підручник/ За ред. проф. А. П. Гальчинського. — К.: Вища шк., 1995. -509с.
2. Основи економічної теорії: Підручник /С. Дзюбик. О. Ривак, —К.:Основи, 1994. —336с.
3. Словник ринкової економіки: За ред. проф. Дратвера Б. Л. —Кіровоград: Видавництво КДПУ ім. Володимира Винниченка, 1996. —95с.
4. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник/ За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. -К.: Вища шк., 1994. —559с.
5. Макконнелл К. Р., Брю С. А. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2т.: Пер. с англ. 11-го изд. -М.:Респу6лика, 1993.
6. Основи економічної теорії: Підручник/ За ред. проф. С. В. Мочерного. —К.: Видавничий центр "Академія", 1998. -464с.
7. Основи економічних знань/ За ред. проф. С. В. Мочерного. —К.: Феміна, 1995. —352с.
8. Основи економічних знань: Запитання і відповіді/ За ред. проф. С. В. Мочерного. — К.: Феміна, 1996. —272с. ("Альма-матер").
9. Економічний словник—довідник: За ред. док. екон. наук, проф. С. В. Мочерного. — К.:Феміна, 1995. -368с.
10. Основи економічної теорії: Підручник: У 2-х кн. / Ю. В. Ніколенко, М. М. Діденко, А. В. Шегда та ін. -К.: Либідь, 1994.
11. Самуельсон П. Економіка: Підручник. -Львів:Світ, 1993-496с.
12. Туган—Барановский М. І. Політична економія: Курс популярний. —К.: Наукова думка, 1994. -264.
13. Економіка України (журнал). -1996, 1997.
14. Економікс (додаток до газети "Кіровоградська правда"). —1997.
15. Основи економічної теорії. Методичні вказівки/ Б. Л. Дратвер, І. В. Олійник, Н. О. Пасічник. -Кіровоград: РВГ ІЦ КДПУ ім. В. Винниченка. -1999. -60 с.

27.07.2011