• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Перенесення ПДВ як суто ринкового податку в економіку України, охоплену в кінці минулого століття глибокою економічною кризою, призвело до того, що він не проявив повною мірою свої позитивні якості, а також став причиною багатьох негативних процесів. Однак виникнення окремих проблем неминуче при зміні методів господарювання і переході до нових форм оподаткування.

До того ж процес становлення податку на додану вартість ще не завершений, а стабільність в економічному зростанні, яка спостерігається з 2000р., дозволяє очікувати, що в цих умовах основні негативні риси ПДВ будуть усунені.

Розвиток цього податку в 1992-2004рр. характеризується постійними змінами законодавчих і нормативних актів пошуками найбільш ефективного механізму оподаткування як з точки зору залучення достатніх доходів до бюджету, так і стимулювання підприємництва.

Серед усіх податків ПДВ є лідером за кількістю змін, що вносяться до законодавчих актів, які визначають порядок його застосування. Хоча це і викликає багато нарікань у зв'язку з тим, що ускладнюється робота податкових органів і планування підприємцями своєї діяльності, уникнути цього неможливо, оскільки податкова система України перебуває на стадії розбудови.

Найбільш важливим кроком по наближенню вітчизняного ПДВ до норм прийнятих в розвинених країнах, було прийняття в 1997 р Закону України "Про податок на додану вартість". Однак, прийняття цього Закону не досягло іншої важливої мети - створення сприятливого податкового режиму для розвитку промисловості, наслідки дії деяких положень Закону призвели в ряді випадків до посилення податкового тиску на виробництво.

Аналіз свідчить, що в Україні більше уваги приділяється фіскальній дії ПДВ та недостатня увага відводиться його регулюючій функції, хоча кожний елемент механізму ПДВ може бути використаний з метою забезпечення позитивного регулюючого впливу податку на економічні процеси. Проте в Україні маніпулювання елементами механізму ПДВ є безсистемним, і не завжди науково обґрунтованим, а неконтрольований вплив ПДВ на економічні процеси має суттєві негативні наслідки як для споживачів, так і для виробничої сфери. Це стримує економічне зростання і тим самим негативно позначається на фіскальній дії податку.

Вплив ПДВ на споживачів у нашій державі характеризується в першу чергу суттєвим обмеженням сукупного платоспроможного попиту, що в свою чергу стримує зростання вітчизняного виробництва. У таких умовах подальше застосування ставки ПДВ у 20% видається недоцільним і вона потребує зниження.

Негативні наслідки ПДВ для виробничої сфери проявляються у відволіканні оборотних коштів підприємств, яке відбувається внаслідок постійних затримок виплати бюджетного відшкодування та встановленого порядку сплати ПДВ за принципом першої події при великих обсягах кредиторської заборгованості.

Діючи на всіх етапах виробництва і реалізації, цей податок, в умовах нестачі фінансових ресурсів для розрахунків, став гальмувати взаєморозрахунки суб'єктів господарювання та стримувати ділову активність. Недостатньо відпрацьований механізм оподаткування призвів до того, що ПДВ, який у західних країнах нейтральний до виробників, в наших умовах став руйнівним для виробництва.

Аналіз чинного механізму справляння ПДВ в Україні засвідчив, що певні його деформації негативно позначаються на загальній економічній ситуації і вимагають негайного усунення, хоча в цілому цей податок залишається важливою складовою податкової системи. Наявність певних недоліків ні в якому разі не є підставою для відмови від застосування ПДВ, оскільки ідеального податку не існує. Тому треба удосконалювати його на основі накопиченого досвіду інших країн. Це сприятиме перетворенню ПДВ на дієвий інструмент регулювання економічних процесів, зберігаючи при цьому за ним роль одного з найважливіших джерел доходів бюджету.

Найбільш прийнятним слід визнати еволюційний підхід до реформування податкової системи, який передбачає збереження ПДВ в якості одного з основних її елементів і внесення ряду змін (зниження ставки ПДВ, поступовий перехід від податкових пільг до системи соціальних пільг, адаптація до європейських норм) з метою забезпечення ефективності оподаткування.

Цей підхід є більш виваженим, і таким, що більше відповідає потребам України під час перехідного періоду в економіці та необхідності узгодження вітчизняної податкової системи з податковими системами інших країн, у першу чергу торговельних партнерів України. Прийняття його за основу при розробці Податкового кодексу слід оцінити позитивно, оскільки стало можливим формування оптимального механізму оподаткування доданої вартості за європейською моделлю, однак з урахуванням особливостей вітчизняної економіки.

З кола заходів щодо еволюційного розвитку ПДВ, які б сприяли розширенню сукупного попиту, найбільш продуктивними с зниження ставки, розширення податкової бази. Ці заходи є взаємопов'язаними. Розширення бази дозволить знизити ставки, що сприятиме зростанню сукупного суспільного попиту. А розширення бази можливе за рахунок скорочення пільг, обмеження ухилення від оподаткування. Зменшення ставки сприятиме зменшенню податкового тиску, і, от же, зменшенню ухилення від оподаткування і збільшенню бази оподаткування.

Зниження ставки вплине на сукупний попит через механізм цін. Оскільки ПДВ нейтральний до різних товарних груп, його зниження рівномірно впливатиме на зниження цін, розширення споживання, сприятиме активізації підприємництва. Завдяки тому, що не так гостро стоятиме проблема відшкодування дебетового сальдо ПДВ, збільшиться обсяг оборотних коштів підприємств. Звичайно, після зниження ставки не відбудеться негайного зростання його надходжень.

Однак, активізація підприємництва у майбутньому призведе до суттєвого розширення бази оподаткування і, як наслідок, збільшення податкових надходжень. Але для цього необхідний певний час, протягом якого відбудеться тимчасове скорочення надходжень, і, отже, знадобиться обмеження державних витрат чи збільшення дефіциту бюджету.

Слід також зважати на те, що в умовах перехідної економіки досить складно точно оцінити стимулюючі наслідки зниження податку, адже в процесі економічної трансформації змінюється і поведінка суб'єктів господарювання. Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що до диференційованих ставок ПДВ переходити недоцільно, оскільки це значно ускладнить адміністрування цього податку і створить додаткові можливості для зловживань.

Однією з причин великої кількості порушень і зловживань при справлянні ПДВ в Україні є складність і заплутаність податкового законодавства. Окремі законодавчі і нормативні акти суперечать один одному, що призводить до численних непорозумінь і створює умови для ухилення від оподаткування.

Для подолання цього в майбутньому потрібне детальне узгодження всіх положень проекту податкового кодексу (щодо ПДВ), щоб не виникла необхідність у прийнятті додаткових рішень та роз'яснень, заборона внесення змін принаймні протягом року. Однак поспішність у прийнятті податкового кодексу неприпустима, всі положення повинні бути чітко визначені і можливі наслідки змін ретельно вивчені.

Серед шляхів зменшення гостроти проблеми бюджетного відшкодування ПДВ експортерам та підвищення фіскальної ефективності податку — зміна підходів до політики податкового стимулювання експортера. Обкладання нульовою ставкою ПДВ експорту всієї продукції недоцільне як тому, що сприяє консервації його наявної структури, а відтак і екстенсивної моделі економічного зростання, так і внаслідок негативного впливу на фіскальну ефективність податку.

На мою думку, нагальним є перехід до політики диференційованого стимулювання експорту, яка б сприяла прогресивним змінам у його структурі та в структурі національного виробництва в цілому. З цією метою доцільно було б зберегти нульову ставку ПДВ для експорту товарів з високою часткою доданої вартості й звільнити від сплати податку експорт іншої продукції, що означатиме віднесення податку, сплаченого в ціні матеріальних ресурсів, на витрати виробництва і дасть змогу відмовитися від відшкодування ПДВ експортерам продукції з низькою часткою доданої вартості.

Таким чином, серед розглянутих видів непрямих податків дійсної альтернативи ПДВ не існує. На практиці це означає, що основний напрям політики в даному відношенні має полягати не в розробці чергових пропозицій з введення ніде не використовуваних податків, а у вирішенні наявних проблем з ПДВ, до яких, зокрема, відносяться проблеми відшкодування ПДВ при експорті продукції.

Відповідно до чинного податкового законодавства в Україні діє порядок відшкодування ПДВ при експорті товарів (робіт, послуг) за принципом місця призначення, який відповідає загальновизнаним правилам міжнародної торгівлі. Це має велике значення для економіки країни, оскільки суттєва частина національного доходу походить від реалізації продукції на експорт, частка якого останніми роками стабільно складає більше 50% ВВП.

У результаті аналізу ситуацій що склалася на сьогодні у вітчизняній практиці застосування ПДВ, зроблено висновок, що порядок оподаткування доданої вартості має певні недоліки, такі як неможливість реального відшкодування з бюджету суми надлишку податкового кредиту над податковими зобов'язаннями та низька фіскальна ефективність податку.

Встановлено, що причини бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ мають комплексний характер, а саме: недотримання запланованих надходжень ПДВ до державного бюджету, завдяки зростанню податкової недоїмки; прорахунки в процесі планування податкових надходжень; перевищення фактичним рівнем сальдо експортно-імпортних операцій його прогнозного рівня, внаслідок чого фактичні вимоги на відшкодування ПДВ виявляються вищими від очікуваних, які опосередковано враховані при визначенні планових надходжень ПДВ; пред'явлення незаконних вимог на бюджетне та експортне відшкодування ПДВ і зниження податкових зобов'язань; зростання частки експорту у ВВП і додатного сальдо зовнішньоторговельного балансу.

Саме завдяки двом останнім чинникам в Україні обсяги відшкодування ПДВ до загальної суми надходжень становили в 2004 р. 63,7% (у 2001р. - 64,2%), тоді як в країнах Західної Європи вони не перевищують 30%, тобто є майже удвічі меншими. За таких умов ризик ускладнення процесу відшкодування в Україні є значно вищим, ніж у європейських країнах.

У результаті з'ясування причин бюджетної заборгованості з ПДВ встановлено напрями розв'язання проблеми виплат відшкодування, а саме:

• упорядкування процедури реєстрації платників ПДВ для виключення можливості появи фіктивних фірм;
• одержання права на податковий кредит залежно від факту оплати;
• обмеження відшкодування ПДВ при продажу товарів (робіт, послуг) за цінами, які дуже відрізняються від рівня звичайних цін;
• перегляд порядку відшкодування ПДВ для експортерів з необхідністю його відшкодування за фактом вивозу товару за межі митної території України та надходження валюти;
• суми переплати ПДВ переносити на наступні 6 місяців, після чого платник може вимагати відшкодування;
• експортери можуть вимагати відшкодування негайно, за умови проведення грошових розрахунків з постачальниками експортних товарів;
• вимога виплати відшкодування посереднику повинна містити дані про основних його постачальників;
• відшкодування повинне виплачуватись протягом 30 днів після одержання вимоги.

Але виплату можна відстрочити у зв'язку з перевіркою обґрунтованості вимоги відшкодування; тимчасово можна встановити, що відшкодування з бюджету виплачується тільки тоді, якщо дебетове сальдо перевищує певний рівень. В іншому випадку цю суму необхідно зарахувати в рахунок майбутніх платежів.

Крім проблеми бюджетної заборгованості з ПДВ, залишається проблемою низька фіскальна ефективність податку, про що свідчить падіння його частки у ВВП з 11,6% у 1993 р. до 8,8% у 1997 р. і 5,1% у 2001 р., у 2002 р. вона зросла до 6%, а в 2003 і в 2004 роках становила відповідно 4,8% та 4,9%.

До чинників, що впливають на фіскальну ефективність податку можна віднести: рівень податкової ставки; сальдо експортно-імпортних операцій, здатне звужувати чи розширювати податкову базу, обсяг податкових пільг, суму недоїмки, що безпосередньо впливає на величину податкових надходжень.

В перспективі доцільно поступово переходити до диференційованої шкали ставок, керуючись принципом: товари першої необхідності - знижена ставка, усі інші товари - стандартна ставка. Потрібно відзначити, що запровадження диференційованих ставок сьогодні буде малоефективним, оскільки зумовить зростання адміністративних витрат щодо обслуговування ПДВ та значно ускладнить механізм його дії.

Щодо розміру ставок ПДВ, то це має визначатися не лише бюджетними потребами, а й реальними доходами споживачів. Зважаючи на обмеженість надходжень від прямих податків, відчутно знизити ставку ПДВ (незважаючи на привабливість такого підходу) досить проблематично. Реалізувати такий захід можна лише надзвичайно виважено та поетапно. На користь цього свідчать і тенденції до гармонізації непрямого оподаткування та введення середньої ставки ПДВ на рівні 15% у межах формування єдиного європейського ринку. Тому, з метою наближення норм податкового законодавства України з питань податку на додану вартість до відповідних положень ЄС є підстави встановити стандартну ставку ПДВ на рівні 15% і понижену на рівні 0%.

В Україні ПДВ тісно пов'язаний з митним податком, і при ввозі товарів на територію держави використовується в цілях регулювання зовнішньоторговельної діяльності.

Враховуючи, що Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" контролюючими органами стосовно ввізного та вивізного митного податку, акцизного податку, податку на додану вартість (ПДВ), інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України, визначено митні органи, то функцією адміністрування податку на додану вартість з імпорту послуг не наділено жодний контролюючий орган України.

Факт здійснення імпорту послуг важко проконтролювати, аналогічно як і визначити вартість послуг, наданих нерезидентами вітчизняним суб'єктам господарювання. Такі операції часто є фіктивними і здійснюються лише з метою перерахування на закордонні рахунки значних сум іноземної валюти. Це призводить до того, що, незважаючи на постійне збільшення обсягів імпорту послуг, темпи росту надходжень від податку на додану вартість постійно знижуються, на відміну від обсягів ввізного митного податку, які мають чітку тенденцію до зростання з року в рік. Ці факти свідчать про те, що найлегше ухилитися від сплати саме ПДВ. Таким чином, з метою вирішення проблем, що склалися зі справлянням ПДВ при імпорті послуг, доцільно:

• у Законі України "Про ПДВ" чітко зазначити умову, за якої платники ПДВ мають право відносити суми податку, сплачені за отримані від нерезидента роботи (послуги), до податкового кредиту;
• створити відповідну інформаційну систему, яка б передбачала необхідність інформування банками та іншими фінансово-кредитними установами органи податкової служби про факти перерахування суб'єктами господарської діяльності коштів за кордон в оплату контрактів з імпорту послуг;
• покласти на органи податкової служби функцію адміністрування податку на додану вартість з імпорту послуг, що передбачає наявність банку даних про суб'єктів господарювання, які здійснюють такі операції на постійній основі.

Однією з проблем використання ПДВ в Україні на сьогодні є не донарахування платниками своїх зобов’язань з ПДВ. У зв’язку з цим на основі даних ДПА, Мінфіну та Держказначейства було проведено дослідження щодо повноти нарахування платниками своїх зобов’язань на основі порівняння сум ПДВ, що мали б надійти до бюджету як складова частина кінцевих споживчих витрат (без пільг по ПДВ) та сум ПДВ, задекларованих платниками податку. Було побудовано криві, що відображають динаміку ВВП, ПДВ та кінцевих споживчих витрат за 2001-2005 рр. на одній площині.

Виходячи з суми кінцевих споживчих витрат, скорегованих на пільги з ПДВ (тобто за мінусом пільг по ПДВ), було вирахувано ресурс ПДВ (сума ПДВ, яка мала б надійти до бюджету, скорегована на пільги з цього податку). При цьому, ресурс ПДВ, скоригований на пільги, порівнюється з сумами ПДВ, задекларованими платниками податку.

Теоретично, ресурс ПДВ, скоригований на пільги, та суми, задекларовані платниками ПДВ до сплати повинні бути ідентичні або можливе незначне відхилення між цими показниками.

Однак, на практиці (рис. 3.2. 1), простежується відсутність прямої залежності (як це теоретично повинно бути) між показниками росту ВВП і, як наслідок, кінцевих споживчих витрат та ресурсу ПДВ, скоригованого на пільги, із задекларованими сумами ПДВ. Порівнюючи перші півріччя 2004 та 2005 років, маємо зворотну залежність: при прирості ВВП на 12,8% та рості кінцевих споживчих витрат, скоригований на пільги з ПДВ, на 33,1%, сума недоотриманого податку зросла на 51,8%. Таким чином, бюджет протягом всього аналізованого періоду недотримував частину сум податку.

Найбільші втрати бюджету зафіксовані у 4 кварталі 2002 та 4 кварталі 2004 роках (4357,5 млн. грн. та 5565,5 млн. грн. відповідно).

Зокрема, з початку вказаного періоду по 1-ий квартал 2005р. відслідковується зменшення розриву між цими показниками, а у 2-му кварталі 2005р. (тобто після скасування Законом № 2505 більшості пільг) – навпаки, збільшення цього розриву. Наприклад, сума пільг за 1-ий квартал 2005р. (до вступу в дію ЗУ № 2505) складає 6,8 млн. грн., а за 2-ий квартал 2005р. (після вступу в дію ЗУ № 2505) – 1,7 млн. грн.

Загалом, недонадходження сум податку до бюджету можна пояснити: 1. Некоректними статистичними даними. 2. Приховування платниками підприємств своїх зобов’язань.

Але на нашу думку розбіжності між сумами ПДВ з кінцевих споживчих витрат (без пільг по ПДВ), велике відхилення ресурсу ПДВ та сумами задекларованого платниками в напрямку зменшення останніх свідчить про наявність прямих втрат бюджету через приховування платниками зобов’язань з цього податку та недостатньо дієві механізми системи адміністрування ПДВ.

З приводу цього можна зробити слідуючи висновки:

• 1. Проблему зловживань у сплаті ПДВ необхідно ефективно вирішувати узгодженими діями органів виконавчої влади, на які покладено функції справляння ПДВ. Водночас влада повинна дотримуватись зобов’язань з відшкодування ПДВ, інакше розпочнеться нове замкнене коло недотримання правових норм обома сторонами.
• 2. Потрібно запровадити так званий "паспорт товару", тобто документ, який повинен супроводжувати товар до кінцевого споживача. За основу цього документу передбачається доцільним взяти товарно-транспортну накладну та податкову накладну. В ньому повинна міститись інформація про кожну стадію руху товару з описом ціни купівлі, ціни продажу та інформація про контрагентів на кожній з цих стадій. Така новація дозволить покращити систему адміністрування ПДВ та більш точно відслідковувати факти зловживань та порушень з ПДВ.
• 3. Аналіз існуючих схем ухилення від оподаткування ПДВ свідчить про те, що практично всі схеми спеціалізуються на отриманні бюджетного відшкодування шляхом проведення сумнівних операцій з використанням "фіктивних фірм". Даними схемами користуються як експортери продукції, так і ті, що реалізують продукцію власного виробництва на внутрішньому ринку, з метою мінімізації своїх податкових зобов’язань. Вирішувати проблему необхідно шляхом включення до податкової декларації розшифровки податкового кредиту та податкових зобов’язань в розрізі контрагентів а також шляхом запровадження електронного обліку та аналізу податкових декларацій. Це, по-перше, унеможливить мінімізацію податкових зобов’язань платників податку; по-друге, "фіктивна фірма" або випадаюча ланка в ланцюгу постачальників виявляється в оперативному порядку, на стадії камеральної перевірки; по-третє, звільняється трудовий ресурс для якісного адміністрування ПДВ.
• 4. Запровадити надання платниками податку основних статистичних показників діяльності підприємства для своєчасного виявлення приховування платниками об’єкту оподаткування.
• 5. Максимально наблизити бухгалтерський і податковий обліки.
• 6. Також потрібен поступовий перехід від податкових пільг до системи цільових бюджетних дотацій, направлених на підтримку найменш захищених верств населення та на розвиток приоритетних галузей господарства України.
• 7. Потребує також зниження ставка ПДВ, пропонується її зниження в 2006-2007 роках до 17%, а надалі – і до 15%. Втрати бюджету від зниження ставок ПДВ ми пропонуємо покрити скороченням пільг зі сплати податку та запровадженням мораторію на надання нових пільг а також вилученням пільг, які не мають соціальної направленості і надані за галузевою ознакою. Встановлення ставки податку на додану вартість на рівні 15% відповідатиме вимогам гармонізації податкового законодавства, які висуваються шостою директивою ЄС. Крім цього, такий розмір ставки сприятиме підвищенню конкурентоспроможності українських імпортерів та експортерів.

17.06.2011